- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.
У карпатському селі Коростів, що на Сколівщині, волонтери з усієї України на три дні щезли у лісі. З неабиякою метою: реставрувати старовинну карпатську вузькоколійку. Ці двадцять людей мусили вдатися до серйозної праці: вони копали, косили, викорчовували кущі... Результат – 400 метрів розчищеної лісової дороги, котрою вже через два місяці рушить перший потяг Золотої Лісової Залізниці.
Щоб написати цей репортаж так, як би цього хотілось – так, аби між рядків вчувався запах лісів, дзюрчали гірські потоки і шелестіло карпатське різнотрав’я – потрібно було починати писати ще в потязі, повертаючись із захоплюючої кількаденної поїздки на Львівщину, до Сколівських Бескид. Або ні, ще раніше – сидячи біля вогню після робочого дня разом із невеликою групкою людей, які називають себе ентузіастами-любителями вузькоколійних залізниць України. Вони приїхали сюди, у село Коростів, з різних куточків України, аби власноруч відновлювати 100-літню вузькоколійну залізницю.
Керує проектом з відродження карпатських вузькоколійок австрійський інженер Вольфрам Венделін, який понад 10 років свого життя присвятив дослідженню історії саме українських вузькоколійних залізниць.
Віднедавна Вольфрам вирішив взятись за відродження колись діючої колії у мальовничому селі Коростів.
"Мені зателефонували львівські журналісти та екологи, які товаришують із Вольфрамом вже майже 10 років, - розповідає пан Микола Русин, приятель Венделіна. - Вони попросили посприяти другу з Австрії у пошуку закинутих старовинних залізниць в Карпатах. І я подумав: навіщо ходити далеко, якщо під боком, у моєму рідному селі Коростів, є саме такий об’єкт? Ця лісова колія – один з найяскравіших спогадів мого дитинства! Тож коли Вольфрам приїхав у Сколе, я показав йому ліс, місця, траси, де колись були прокладені рейки і ходили потяги. Там ми знайшли багато старих дерев’яних мостів та добротних кам’яних опор для мостів, які колись тут стояли ще за Австро-Угорщини. Вольфрам все оглянув і вирішив: залізницю буде робити саме тут.
За задумом Вольфрама та ентузіастів із Асоціації збереження історії залізниць України, майбутню вузькоколійну залізницю назовуть «Золотою Лісовою Залізницею».
Австрійці в Карпатах «бавились в поїзди» ще 100 років тому!
Виявляється, мініатюрні потяги їздили між Коростовим та Сколе ще з 1892 року. Власником їх був австрійський барон Альберт Грьодель та підприємець Вільгельм Шмідт. Їхня сколівська фірма мала лісовий бізнес, каменоломню, механічні майстерні та гідроелектростанцію. Грьоделі збудували в Сколівських Бескидах кілька вузькоколійних ліній (Демня-Свінник-Тисовець, 18,7 км, на Козьову та гору Парашку). Були придбані вузькоколійні паровози «Краус Лінц» та «Хеншель», які пропрацювали на Сколівщині аж до середини 1950-х років. Вже тоді тут влаштовували прогулянки потягами для туристів.
Ще до 1969-го місцеве населення перевозило за допомогою вузькоколійок ліс. У 60-х, після великої повені, полотно розібрала радянська влада – через «нерентабельність» і «непотрібність».
Через терни до... сільради
Втім, не все було одразу так гладко з втіленням у життя Золотої Лісової Залізниці. Починаючи з 2007 року, Асоціації збереження історії залізниць України не вдавалось домовитись з місцевою владою та чиновникмаи про оренду 800 метрів земельної ділянки на місці колишньої старовинної вузької колії. Лише у червні 2009 року, після озвучення ідеї відродження Коростівської залізниці широкому загалу та у сотнях ЗМІ, ентузіастам та сільській раді вдалось домовитись.
Тепер Коростівська сільська рада йде назустріч Вольфрамові. Йому вдалось переконати сільську громаду, що він не є якимсь черговим багатієм-інвестором, з тих, що прагнуть заробити на місцевій землі та людях. Жителі зрозуміли, що в разі успішної реконструкції вузькоколійки вони матимуть у своєму селі неоціненний та навіть прибутковий туристичний об’єкт. Це непогана перспектива для розвитку місцевої інфраструктури, особливо в контексті чемпіонату з футболу «Євро-2012», матчі якого відбудуться у Львові.
Всі на Сколівський БАМ!
А почався збір волонтерів з того, що я одержала мейл від Вольфрама: «Олено, запрошую тебе і твоїх друзів взяти участь у відновлювальних роботах в Коростові». Кинула клич серед друзів – і буквально за один день мені вдалось загітувати кількох волонтерів. Зголосилося декілька осіб із Києва та Житомира (піарники, журналісти, студенти, фотографи, програмісти). Один з учасників навіть вирушив до Львова автостопом, аби встигнути до початку робіт.
Окрім нас, із Києва на Коростів рушав молодий киянин-любитель залізниць Дмитро Бабарика, котрий захопив із собою своїх друзів з Києва, Чернігова, Львова. Загалом відгукнулось 20 осіб.
Головною мотивацією для кожного з них – як не дивно в наш час! – стала сама ідея відродження вузької колії (все-таки чоловіки – в душі хлопчаки, які полюбляють гратись з залізницю:). Друга і не менш важлива в наш час мотивація – вирватись із мегаполісу, попрацювати фізично, руками, відірватись від офісних буднів, побути на природі і відтак – відпочити душею.
Ідея такого карпатського злету під керуванням Вольфрама настільки всім сподобалась, що в блого-сфері табір у Коростові встигли охрестити «Сколівським БАМом».
На місці, у Львові та Коростові, на волонтерів вже чекали місцеві жителі. Почувши про табір та будівництво Золотої Лісової Залізниці в їхньому селі, вони зголосились допомогти. Хтось надав свого бульдозера, хтось приніс бензопили та бензокосарки, а хтось просто прийшов допомогти.
Дорогу прокладати – це вам не в офісі сидіти
Якщо хтось думає, що проект з відновлення старовинної вузькоколійки – це робота з розряду «гламурної», то він глибоко помиляється. Бо прокласти оновлену колію на місці колишнього залізничного полотна не так вже й просто. На місці колишньої вузькоколійки залишилась хіба лісова дорога, яка розпочинається в самому Коростові і тягнеться через ліс, горби, яри, перетинає потоки та струмки. Де-не-де можна знайти шматки старих рейок, залізні костилі, інші залишки залізничного господарства. Але загалом дорога придатна лише для піших прогулянок. Тож завданням номер один для волонтерів стало розчищення 400 метрів траси, викорчовування кущів, подекуди навіть дерев, викошування та випалювання трави, прокладання бульдозером траси під майбутні рейки та шпали. Одним словом, робота для чоловіків. Поки вони працювали, дівчата з Чернігова, які також долучились до табору, готували для робітників обід на березі річки Опір.
"За три дні ми розчистили майже половину шляху – 400 метрів, - каже Вольфрам Венделін. - На другому етапі, у серпні, треба буде зробити насип гравієм, а потім щебенем для того, щоб поставити шпали і рейси. Також потрібно дорозчищати ще 100-200 метрів, і це вже буде під’їзд до першого мосту, який знаходиться в лісі, – пояснює він. – Цього року ми плануємо зробити і облаштувати вже першу станцію, якою і розпочинається Коростівська вузькоколійка. Від станції пустимо вагончики. Вони їхатимуть невелику відстань - всього лише до 1 км - але дуже гарними місцями, через хвойний ліс, малинники, густе гірське різнотрав’я".
Золотій Залізниці – золоті атракції
Окрім поїздок мініатюрним потягом, туристи зможуть відвідати Музей вузькоколійки, що буде розташовано тут же, в одному з вагонів. На своє розміщення у Музеї чекають зібрані раніше Вольфрамом експонати: великі та малі пасажирські дрезини, криті вагони дитячої та звичайної залізниць, вагони-товарняки, тепловоз, снігоочисник, зразки старовинних рейок.
Також у рамках “Золотої Лісової Залізниці” планують побудувати депо, цех, санітарно-побутові приміщення та приміщення для навчання, інфраструктуру для відвідувачів - сувенірний магазин, кафе, виставкові та лекційні приміщення. Для перевезення пасажирів є одна дрезина, яку придбали ще два роки тому, один критий вагон та ще два криті вагони із Рівненщини. Також є вагон-снігоочисник. У майбутньому планується придбання мотовоза.
Та й окрім вузькоколійки, туристам буде на що подивитись в цих мальовничих краях. Щонайменше, можна оглянути палац Гредля, старовинні церкви та хати, мальовничі краєвиди, водоспади (неподалік починаються межі Національного природного парку «Сколівські Бескиди»). Можна скупатись у ріці Опір або ж у розташованому неподалік озері, насмажити шашликів та просто подихати свіжим гірським повітрям.
В самому Коростові, а також у Сколе розташовані сучасні мотелі, готелі, бази відпочинку. Зі Львова до Сколе (і в зворотньому напрямку) регулярно курсують електрички, прохідні потяги та маршрутки. Можна дістатись сюди і автомобілем чи – якщо ви екстремал – велосипедом.
Маршрути і туристичні атракції для відпочинку описують багато інтернет-ресурсів, наприклад, karpaty.info чи proturizm.com.ua, про місцеві замки та храми розповідає і показує castles.com.ua (про Сколівський палац Гредлів).
Про туристичні маршрути на гору Парашку та просто в гори навіть і не згадую – це популярні місця відпочинку туристів з усієї України.
Наступний волонтерський табір з відновлення вузькоколійки у Коростові та створення Золотої Лісової Залізниці відбудеться у серпні, обіцяє Вольфрам. Як і цього разу, він та його колеги з Асоціації забезпечать учасників харчуванням та ночівлею, а можливо, за доброї погоди, буде розбито наметовий табір. У будь-якому разі, до відбудови може долучитись кожен бажаючий.
Актуально
77016 переглядів
Публiкацiї за темою «Громадська діяльність»:
