До українців з любов’ю. По-путінськи

Різкі заяви Президента Російської Федерації Дмітрія Медвєдєва викликали зливу коментарів як в Україні, так і за її межами.

«Це початок російського втручання у процес виборів в Україні. Гадаю, що мову імперської політики добре розпізнають у Європі», – сказав Радіо Свобода віце-президент Європарламенту Марек Сівец. А російський політолог Дмитро Орєшкін висловив «Німецькій Хвилі» думку, що згадані гострі заяви засвідчують: «Кремль утратив важелі впливу на Україну». Аналітики, політологи, політики і журналісти активно обговорюють антиукраїнське за суттю звернення російського Президента.

Ще до відповіді Президента Віктора Ющенка на звернення його російського колеги Дмитра Медведєва, 12 серпня було оприлюднено думку, висловлену головою політичної ради партії «Наша Україна» Вірою Ульянченко. Ключовими словами, які містилися у «відповіді» Віри Ульянченко президентові Росії, є слова «на жаль», «виклике здивування», «не може не викликати здивування», «не витримують критики», «викликають не лише жаль, а вже й обурення та стурбованість» тощо. «Безперечно, Україна є і буде віддана дружбі з російським народом, і саме до нього сьогодні ми звертаємо свої щирі й сповнені гідності слова», – апелює у своїй заяві голова політради «Нашої України» (до слова, пані Віра Ульянченко обіймає водночас і посаду глави Секретаріату Президента України). Звернувшись «до всіх громадян України» із закликом «гуртуватися навколо проукраїнських політичних сил», Віра Ульянченко запевнила: «Вірю, що наша тверда позиція не лише зміцнить нас, а й протверезить тих, хто з політичних міркувань готовий зруйнувати атмосферу дружби між Україною і Росією».

Винісши за дужки актуальність, дієвість і результативність впливу цієї заяви на «атмосферу дружби між Україною і Росією», хочеться поміркувати про тих, кого шановна Віра Ульянченко мріє «протверезити». Точніше, про головного з них – хто відіграє і, очевидно, відіграватиме й надалі не абияку, а головну роль у російсько-українських взаєминах. Це – не президент Росії Дмитро Медведєв. – Йдеться про Володимира Путіна і 10-літньої його діяльності, влучно і вже давно охрещеної як «путінізм».

Останній Паладін радянської імперії

За 10 років популярної в Росії і не дуже там же та в інших краях діяльності Володимира Путіна російсько-українські стосунки дійшли до стану «холодної війни». Вирішальною «заслугою» в цьому аналітики вбачають власне особистість Володимира Путіна, його світогляд, його уявлення про сучасний світ. «Найбільшою трагедією 20 століття є розпад СРСР», – сказав Володимир Путін в одному з інтерв’ю вже на початку нинішнього століття. Це щира думка. Володимир Путін щиро вважає себе «останнім Паладіном» радянської імперії і вбачає свою місію – історичну і духовну – в її відродженні. Зрозуміло, що в рамки цієї його «системи координат» Україна не вписується, не вписується й сама українська державність. Більше того, українська державність якраз і розглядається як основна перешкода на шляху Володимира Путіна до виконання своєї історично-духовної «місії».

Цим пояснюється і багатолітня агресія Володимира Путіна (а тепер – і агресія його наступника Дмитра Медведєва) щодо України.

Формування російської політики щодо України відбувається на основі трьох головних принципів: 1) Україна як держава нежиттєздатна, існувати не може та існувати не повинна; 2) «немає ніякого українського народу, це все – політтехнології»; 3) «немає жодних волевиявлень і бажань народів, це – теж політтехнології, або – спецоперації» (останній принцип Володимир Путін у своїй діяльності проектує і на внутрішньополітичну ситуацію).

Спецслужбістське минуле Володимира Путіна накладає відбиток і на методи, дії та форми організації відносин Росії з Україною (усі 10 останніх років). – Це неперервний потік провокацій, різного роду підривних акцій, брехні, брудної пропаганди, дезінформації. Слід зауважити – методи й форми успішні, адже Україна – на завершенні другого десятиліття своєї незалежності! – все ще стоїть перед загрозою зруйнування цієї незалежності. (У дужках варто нагадати, що немало зусиль доклали до цього й окремі зі «своїх», українських владців…) А найпечальніше те, що десятиліття «путінізму» поки що не стало перегорнутою сторінкою історії…

Зодчество на руїнах свободи

Володимир Путін за останнє десятиліття плідної своєї роботи в Російській Федерації збудував дуже цікаву державу. За формою управління – це типова військово-феодальна диктатура, тотально корумпована, з практично повною відсутністю демократичних прав і свобод. Але, з іншого боку, ця феодальна диктатура опирається на економічне підґрунтя, що тримається на принципах екстремально ліберального фундаменталізму. Звідси – великий ряд системних протиріч, які неухильно руйнують російську державу. («Влада самодурства найлегше встановлюється на руїнах свободи», – як казав Джордж Вашингтон, перший Президент США).

Якщо військово-феодальна верхівка Росії й хоче будувати якусь примарну імперію, погрожуючи всім і скрізь, то «капітани бізнесу» хочуть нормально жити з усім світом, нормально заробляти, торгувати, отримувати прибутки. (Не всім це дозволено – досить пригадати резонансні справи бізнесменів, які позбулися всіх статків та перебувають в ув’язненні, або ж – покинули країну, або ж – «отримали» вічний спочинок…)

Відключення впливу суспільства на будь-який політичний процес і профанація виборів дійсно підвищує керованість у державі, але, з другого боку, це веде до масової апатії та росту екстремістських настроїв. Архаїчний імперіалізм уже майже привів Росію до ізоляції на міжнародному рівні. Тому, незважаючи на зміну фігур, у найближчому майбутньому принципових змін в українсько-російських стосунках з боку Кремля не буде. Бо річ, власне, і не у фігурах, а в основоположних принципах. Які не передбачають, з погляду Володимира Путіна, його наступника та прибічників, існування України як держави – ні сьогодні, ані завтра.

Перспективи «розвинутого путінізму» для України

У світлі цього згадані гострі заяви президента Росії Дмитра Медведєва – продовження «розвинутого путінізму». Чи – розгорнутого. Політика шабашу і провокацій щодо України з боку нинішньої російської влади буде продовжуватися і після того, як українські вибори відбудуться.

Звісно, що жодної імперії Володимир Путін не збудує. Він цього просто не вміє робити. Адже, маючи безліч ресурсів і преференцій, він саму Росію довів до стану, коли вона – майже сировинний придаток цивілізованого світу. Цифри, які начебто засвідчують шалений розвиток і зростання ВВП, «значне підвищення рівня життя», оприлюднені як результат численних досліджень, мають «подвійне дно». За величиною національного доходу на душу населення Росія займає не надто престижне місце – вкінці першої сотні у світовому економічному рейтингу, позицій на 10 далі від Ботсвани, поряд з латиноамериканськими Сальвадором і Перу… При цьому на військові потреби витрачаються справді великі кошти, – як свідчить статистика, кожний п’ятий російський рубль іде саме на ці потреби, і тільки кожний десятий – на соціальну сферу…

Володимир Путін – уже більше року, як не є президентом Російської Федерації. Але понад 60% самих росіян, за даними соціологів, вважають, що саме він керує Росією, керує її президентом Дмитром Медведєвим і контролює його. Медведєв – ретранслятор ідей та енергії Володимира Путіна, що таємницею для дуже багатьох не є. Сама ж енергія Володимира Путіна була б похвальною, якби ця енергія і вся його енергетика мали позитивний заряд. Але по суті своїй енергетика його – руйнівна. Він уміє руйнувати. І ця руйнівна енергетика, поза сумнівом, і надалі буде скерована своїм вістрям на Україну. Кремль ще не втратив важелі впливу на Україну, як оптимістично вважає політолог Дмитро Орєшкін. Про все це варто пам’ятати не тільки українцям, а й усім у світі – кому доля України не байдужа.

Та найбільше спротив України впливові «путінізму» на свою долю залежить все ж від самої України. А від її очільників!

20 грудня 2024, п`ятниця

utmx_section("Headline")До українців з любов’ю. По-путінськи

До українців з любов’ю. По-путінськи