- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.
Леонід Кучма разом із своїми помічниками Миколою Азаровим та Юрієм Кравченком успішно модернізували совітську систему клеркократії та клептократії
Клерк – це, як відомо, дрібний урядовець, працівник канцелярії, офісу, представник апарату, що обслуговує лідера чи державного діяча. Однак насправді бувають протилежні варіанти, коли саме клерки, починають виступати як самостійне адміністративна сила, автономна від політичного керівництва.
Клерк – це, як відомо, дрібний урядовець, працівник канцелярії, офісу, представник апарату, що обслуговує лідера чи державного діяча. Будь-яка управлінська структура базується на узгодженій роботі багатьох клерків, що мають бути виключно виконавцями, не продукуючи і не нав’язуючи ніякої власної владної ініціативи. Однак насправді бувають протилежні варіанти, коли саме клерки, користуючись нездатністю лідера, що має право на прийняття рішень, контролювати свій апарат і процес втілення в життя відповідних настанов, починають виступати як самостійне адміністративна сила, автономна від політичного керівництва.
Такі випадки були дуже рідкісними за часів тоталітарного й авторитарного режиму в СРСР, бо тодішня бюрократія базувалася на почутті страху, її залізна виконавська дисципліна будувалася на почутті страху перед репресіями та більш-менш постійними перевірками діяльності. Радянська бюрократія могла спокійно нехтувати зверненнями з боку простого люду, але знехтувати розпорядження «з гори» вона здебільшого не наважувалася.
Нинішня українська бюрократія є унікальною в тому сенсі, що може ігнорувати не лише «посполитих», але й найвище керівництво, адже, як стверджують ЗМІ, майже 60 відсотків указів Президента України не виконуються. В умовах української псевдодемократії бюрократичні структури усамостійнилися і відбувся розквіт бюрократичної сваволі, що можна назвати диктатурою клерків або клеркократією.
Леонід Кучма та його політтехнологічні діти - Віктор Ющенко та Віктор Янукович
Коли хвіст крутить собакою
У ролі заручника бюрократів часто опиняється не тільки проста людина, що прагне розв’язати свої проблеми в лабіринтах української влади, але й високопосадовець, що хоче реалізувати ті чи інші плани в інтересах держави. Майже тотальна корумпованість бюрократичних структур призводить до того, що бюрократи дуже неохоче виконують ті розпорядження, в яких не вбачають особистого зиску, що породжує стихійний, але вельми ефективний саботаж. Тому дуже багато потрібних державі проектів гинуть у нетрях бюрократії.
Тим українським державним діячам, що намагалися зробити щось корисне для України, довелося на власному досвіді переконатися в «м’якій» силі його величності апарату. Але сваволя апарату сягає вершин, коли він відчуває брак чи цілковиту відсутність контролю з боку політичного керівництва. Тоді апарат прагне сам до встановлення контролю над тими, хто ухвалює стратегічні рішення. Способи такого контролю є доволі різноманітними. По-перше, це контроль (а якщо треба й блокада) інформації, що надходить до лідера. Інформація часто фільтрується апаратом таким чином, щоб представити все, що відбувається, в ракурсі, потрібному клеркам для схиляння лідера до бажаного клеркам (або тим, хто за ними стоїть) рішення. Але це можливо лише в тому випадку, якщо лідер не намагається самостійно шукати та отримувати інформацію, абсолютно віддавши цю справу на розсуд підлеглих. Отже, виникає чудова можливість за допомоги відфільтрованої інформації маніпулювати першою особою, використовувати її незнання реальної ситуації в своїх інтересах.
Автор цих рядків особисто знає одну особу в Криму, що на мітингах під час президентської кампанії 2004 року несамовито волала: «Геть помаранчеву чуму!» Після перемоги Помаранчевої революції ця людина отримала орден від Віктора Ющенка. Звісно, це зробив не сам Віктор Андрійович, це «заслуга» його апарату, що називається Секретаріатом Президента. Але прорвати апаратну інформаційну блокаду не так уже й складно. Для цього лідеру досить щодня проглядати кілька українських газет: правих, лівих і центристських. Узагалі, щоб не бути обдуреним своїм апаратом треба отримувати інформацію з різних джерел. Це розумів такий антидемократичний діяч, як Сталін, який інформацію від НКВД-НКГБ перевіряв інформацією від військової розвідки, а ту в свою чергу – інформацією від глибоко законспірованої партійної розвідки.
Нині за існування вільних ЗМІ лідерові досить лише не бути ледарем, себто читати газети, дивитися телеканали, зазирати в інтернет тощо. Отже, лідер може бути ізольованим і маніпульованим лише тоді, коли не дуже опирається такому ставленню до себе з боку апарату. Другий метод апаратного контролю над першою особою – це фільтрація контактів лідера, коли клерки вирішують, з ким лідерові зустрічатися, а з ким – ні, кого пускати до «тіла» вождя, а кого – ні. Таким способом апарат управляє своїм начальником, перетворюючи його на маріонетку. Тому не варто дивуватися, коли найвищі посадові особи держави дуже погано уявляють, що насправді відбувається в Україні, а інколи справляють враження людей, що впали на українську землю з … Місяця.
Проте «в’язнем» свого апарату може бути лише той політик чи керівник, що хоче ним бути, бо йому так зручніше. В багатьох політичних партіях формується коло вибраних, що «привласнюють», «приватизують» особу лідера, не допускають до неї особисто для себе небажаних відвідувачів. Відомі випадки, коли навіть керівників столичної організації партії «Батьківщина» з важливими повідомленнями не допускали до партійного лідера Юлії Тимошенко представники її найближчого оточення. Напевно, вони побоювалися надходження до неї невідфільтрованої інформації, що погано кореспондувалася б з тією інформацією, якою те «вибране коло» годувало пані Тимошенко. Монополія на першу особу є дуже важливою для бюрократії. Досить згадати чутки про грошову вартість організації аудієнції працівниками Адміністрації Президента з тодішнім главою держави Леонідом Кучмою.
Але то вже найпримітивніший і жалюгідний варіант використання наближеності до лідера, гідний хіба що вуличного шахрая. Здебільшого це використовується витонченіше. Однак і фільтрація контактів першої особи можлива лише за мовчазної згоди цієї особи. Активний діяч, який не бажає бути легко керованою лялькою в руках своїх підлеглих, може особисто керувати виправданою і необхідною фільтрацією (з міркувань економії часу, ефективності роботи і безпеки) своїх контактів, нав’язуючи своє бачення ситуації клеркам, а не поступаючись їхньому.
“Балога - це я” - відвето сказав нардепам Президент Віктор Ющенко
Клеркократія проти України
Режим клеркократії, що заміняє собою повноцінне та ефективне управління державою, дуже шкодить Україні. Очевидно, що багато дивних кадрових рішень Президента Віктора Ющенка і скандальних нагороджень негідних людей – то є «заслуга» клерків Секретаріату. Можна припустити, що й «громадянська війна» між президентом і прем’єром, що часто сягала межі біологічної ненависті, – це також величезною мірою «заслуга» апарату як однієї, так і другої сторони.
Клеркократія перемагає тоді, коли в країні немає сильної, відповідальної і добре збалансованої влади. Коли начальники через об’єктивні чи суб’єктивні причини втрачають здатність керувати і перевіряти виконання своїх наказів, керувати починають їхні підлеглі, зробивши лідера своєю «приватною власністю». Таке «регентство» дрібних урядовців, що використовують керівника як автомат, як робота для підписання ними ініційованих і підготовлених (не без корисливої зацікавленості!) документів, не провіщає Україні нічого доброго, а тільки втрату порядку керування державою. Коли клерки ізолюють лідера від суспільства, від реального життя громадян, вони уможливлюють будь-які зловживання, будь-яке навіювання з боку окремих авантюристів і пройдисвітів, що починають формувати думку Президента, Прем’єр-міністра, лідера політичної партії тощо. Часто-густо це призводить до виникнення цілих угруповань, таких собі «клік», що використовують авторитет лідера для підсилення з корисливою метою власної адміністративної потуги.
Зрозуміло, що клеркократія не гребує хабарництвом, надаючи йому внутрішню системну легітимацію в межах бюрократичної корпорації, розглядаючи хабарі як законну винагороду за свої зусилля з управління державою, як своєрідну адміністративну ренту. Але клеркократія – це ще й покарання за політичну імпотенцію влади та її носіїв, коли навести порядок у цілій державі обіцяє людина, не здатна навести порядок у власній канцелярії…
Християнська етика була явним противенством поганської. Коли поганство головними чеснотами громадянина вважало гордість, смілість, неуступчивість, – християнство бачило свій ідеал у покорі, податливості та незлобності. Поганин (культурний чоловік) любив гарну одежу, пахощі, чистоту, тілесну красоту – християнин усе те вважав чортівською спокутою, гріхом та злочином. Світ і природа, що (...) були джерелом усього живого, всієї краси, всієї радості, в очах християнина – се минущі тіні, ілюзії, чортяча мана, джерело зла, гріха та чортячої спокуси. Більшого, повнішого противенства годі собі уявити ” Іван Франко
Актуально
20274 перегляди
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
