Актуально
20737 переглядів
 |
Протягом останніх 40 років Росія є головним постачальником природного газу на Апенніни, які майже повністю залежні від закордонних енергоресурсів. Тож остаточна домовленість між прем’єрами двох країн про будівництво газогону «Південний потік» була цілком очікуваною. Хоча деякі італійські аналітики зауважують, що на таку поспішну реалізацію стратегічно важливого проекту вкотре вплинув і український фактор.
Про доцільність спорудження газогону і перспективи України в європейському енергетичному просторі Радіо Свобода розмовляло з експертом із питань безпеки та оборони римського Інституту міжнародних справ Ніколо Сарторі.
– Із приходом до влади проросійського керівництва, дехто в Україні вагався з приводу доцільності газогону «Південний потік». Та остання зустріч Володимира Путіна і Сильвіо Берлусконі розвіяла будь-які сумніви. Чому Рим і Москва так неухильно наполягають на здійсненні газопроводу Чорним морем в обхід України?
– Якби Україна після президентських виборів не виявилася такою політично розділеною, учасники проекту могли б замислитися і відтягнути його реалізацію на довший час. Натомість розкол у політиці і в суспільстві України ще більше поглибився. Літаючі яйця та димова завіса у парламенті – чергове підтвердження сильного протистояння. Саме політичні і соціальні протиріччя в Україні ще більше переконали керівництво Італії та Росії продовжувати реалізацію газогону. Адже довіри до України та її уряду в найближчій перспективі немає.
– Чергова хвиля протистояння викликана діями нової влади. Таким чином Президент Віктор Янукович, сам того не бажаючи, прискорив будівництво «Південного потоку»?
– Термін базування російського флоту в Севастополі завершувався 2017 року. Я вважаю, не було жодної необхідності ухвалювати рішення про продовження оренди так поспішно відразу після виборів. Нові керівники мали б зачекати, поки стабілізується ситуація у парламенті, в суспільстві, спочатку вони повинні були показати уряд у дії.
– Як альтернативу «Південому потоку», уряд Януковича пропонував створення газотранспортного консорціуму спільно з країнами ЄС та Росією. Як до такого задуму ставляться в Італії, і чи в майбутньому він взагалі має шанси на реалізацію?
– Навіть не беручи до уваги, як до того поставиться Італія, відверто кажучи, я бачу малоймовірним здійснення цього проекту передусім через великі економічні труднощі, які переживає Україна. Візьмімо до уваги, що «Північний потік» вже почали будувати, зведення «Південного потоку» прискорюють (початок робіт заплановано на перше півріччя 2012 року). Це вже чіткі сигнали, що ні європейські, ні російські партнери не збираються долучатися наразі до українського консорціуму, який знову матиме старі проблеми, а саме – ненадійність української сторони. Та й через важку економічну кризу в Україні, нині далеко не ідеальні часи, щоб інвестувати в цю країну.
– У пресі ширилася інформація, що між виконавцями проекту –керівниками італійської Еnі та російського «Газпрому» – виникають непорозуміння щодо розрахунків та організації робіт. Ці тертя на рівні компаній можуть якось вплинути на реалізацію газогону?
– Так, були деякі суперечки, але не думаю, що дискусії між керівництвом двох компаній якось зашкодять процесу. Адже головне, що існують конкретні домовленості на політичному рівні між главами урядів Італії та Росії. До речі, окрім газових контрактів набирає обертів співпраця у галузі атомної енергетики. Франція, Італія і Росія міцно пов’язані атомними проектами, де, як у «Південному потоці», бере участь і французька компанія Electricite de France. Годі нагадувати про тісні стосунки між Берлусконі і Путіним, які в понеділок на зустрічі в Мілані ще більше активізували італійсько-російську енергетичну співпрацю.
– Один із аргументів недоцільності «Південного потоку» стосувався того факту, що у Європі зменшується споживання природного газу. Чи не буде проект збитковим через відсутність попиту?
– Дійсно попит на газ у Європі зменшився в основному з причин світової фінансової кризи. Але до того часу, як буде готовий газопровід по дну Чорного моря, а на це піде кілька років, газові потреби Європи будуть майже такими, як у попередні роки. Тож як на мене, питання попиту на газ не є проблемою для реалізації та існування «Південного потоку».
Публiкацiї за темою «Світ про Україну»:
