- Українські дерев`яні церкви були збудовані у символічній формі кораблів та звернуті зі Сходу на Захід. Історично, українські церкви були побудовані з центральним нефом та двома боковими проходами. Це розділення споруди на три частини відповідає трьом догмам, або Божої Священної триєдності: духу, душі, та тілу людини. Багаточислені куполи та шпилі позначають щогли кораблю, а хрести на кожному вістрі розмежовують де бути вітрилам.
Один із найдавніших християнських храмів на території України – собор Святої Софії у Києві – вже майже століття є музеєм, але віднедавна поширилися розмови про те, що собор треба повернути церкві.
Священники, віруючі та науковці мають різні погляди на те, хто і коли має право відновити богослужіння у соборі Святої Софії. Утім, саме музейні працівники у 30-х роках минулого століття врятували храм від руйнування радянською владою.
За часів президентства Віктора Ющенка у Софії відновилися богослужіння, але відбувалися вони лише з нагоди загальнодержавних свят і були багатоконфесійними.
Із приходом до влади Віктора Януковича, який не приховує своєї прихильності до православної церкви Московського патріархату, а також напередодні візиту до України Московського патріарха Кирила розмови про можливість передачі Софійського собору цій церкві знову поновилися.
Офіційного підтвердження намірів Української православної церкви Московського патріархату перебрати контроль над Софіївським собором у Києві немає, але як каже директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський, інформація про це має певні підстави.
Проте, вважає експерт, Софія Київська – не просто черговий храм, через який можуть посваритися православні церкви в Україні: "Софія Київська є центром Київської метрополії. Це є головний храм, хоча від початку він не був ані першим, ані кафедральним, бо престольною кафедрою був інший храм. У цій ситуації він є знаковим для національної духовності. Тому і питання було поставлено так, що Софія має належати об’єднаній церкві,"- каже директор Релігійно-інформаційної служби.
Тарас Антошевський також звертає увагу на ще одну цікаву деталь – Софія, у тому вигляді, як вона є зараз, багато у чому завдячує грошам та зусиллям гетьмана Івана Мазепи, який і досі перебуває під анафемою православної церкви Московського патріархату. Утім, УПЦ МП уже давно володіє багатьма храмами, що так чи інакше пов’язані із Мазепою.
Одна чи єдина церква?
Із тим, що претензії Московського патріархату на Софійський собор можуть знайти відгук у теперішньої української влади, погоджується і голова Інституту релігї та суспільства, член Українського богословського наукового товариства Мирослав Маринович.
Він твердить, що ці відчуття навіть посилилися по тому, як президент Віктор Янукович знехтував досвідом своїх попередників, що зверталися по благословення до предстоятелів різних релігійних конфесій, і віддав перевагу лише службі у храмі, що належить до Московської патріархії.
Пан Маринович вважає: перш, ніж отримати право відправляти службу у такому храмі, як Софія Київська, українські християни мають скласти іспит на мудрість і толерантність. Він вважає, що претендувати на Софію можуть не тільки три православні конфесії, але й греко-католики, а от мати право на богослужіння у такому місці – лише об’єднана церква:
"На сьогодні в Україні немає жодної церкви, яка могла б претендувати на одноосібне володіння Софійським собором. Це є справді святиня, і святиня такого роду, яка не може бути віддана одній церкві, принаймні, поки київська церква не є об’єднаною. Серед нинішніх спадкоємців київської традиції є чотири церкви – не тільки три православні, але й греко-католицька церква. Софійський собор може належати лише об’єднаній київській церкві, і це є ще й певним "домашнім завданням" для тих церков: якщо хочете правити у Софійському соборі, то думайте про єдність."
Президент України Віктор Ющенко під час служби у Софії Київській
Музей і(чи) церква?
Сергій Кролевець, колишній директор історико-культурного заповідника Києво-Печерська Лавра, на території якої багато об’єктів було віддано православній церкві Московського патріархату, каже, що досвід Лаври показує, що у держави має бути кілька історичних місць, які, попри те, що були збудовані як церкви чи інші релігійні споруди, нині мають залишатися поза власністю будь-яких релігійних громад. За словами науковця, критерієм може бути загальносвітове визнання цінності таких пам’яток, наприклад, їх належність до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.
Йдеться передусім про Києво-Печерську Лавру та комплекс Софії Київської. Решта об’єктів, за словами пана Кролевця, має передаватися релігійним громадам лише за умов суворого контролю за тим, як ці громади зберігають історичну спадщину.
Крім того, історик вважає, що передача знакових історичних споруд представникам певної конфесії може порушити і хиткий релігійний баланс між різними релігійними громадами в Україні: "Як ви знаєте, у нас православ’я розділено та три конфесії, які не дуже дружньо ставляться одна до одної. Всі православні конфесії, за даними Держкомрелігії, сьогодні складають менше 50% віруючих в Україні. І передача одній із конфесій Софії Київської може похитнути нестійкий баланс, який склався щодо майна, яким користуються ці православні конфесії."
Екс-директор музейного заповідника у Києво-Печерській Лаврі також наводить приклад Петропавлівського собору у Санкт-Петербурзі, де поховані російські монархи з династії Романових, або ж Ісакієвський собор, що зберігають музейний статус і на відновлення служб у яких зовсім не претендує російська православна церква.
Загалом, науковець вважає, що конфлікти між музейниками та духовенством через право власності на церкви частіше спровоковані штучно.
Наприклад, досить безболісно відбулося повернення собору Святого Олександра католицькій громаді у Києві після того, як планетарій, розташований у костелі за радянської влади, було переведено у нову будівлю. А от щодо іншого київського костелу – Святого Миколая, де і досі розташовано Будинок органної музики, суперечки не припиняються.
Досвід не вчить?
Ще один конфлікт розгорівся довкола Кирилівської церкви, переданої українській автокефальній православній церкві. Історики та мистецтвознавці твердять, що від диму свічок гинуть як унікальні фрески 12 століття, так і розписи, зроблені Миколою Врубелем у цій церкві.
Утім, як каже Сергій Кролевець, у більшості випадків можна знайти компроміс між світським і духовним. Він наводить історичний приклад, коли ще за часів Російської імперії було вирішено питання із новими розписами у Печерській лаврі:
Марія-Оранта одна з унікальних мозаїчних фресок ХІ століття, якими оздоблена Софія Київська
"Ще у 19 столітті законодавство Російської імперії збагатилося відповідним розділом про охорону об’єктів культурної спадщини в наслідок того конфлікту, який виник у 1842 році. Реставрація старого живопису у Печерській лаврі монастирем збурила громадськість Києва, і це дійшло до імператора. Він приїхав до Києва, на власні очі пересвідчився у тому, що живопис 17 століття замальовується богомазами, і до Зводів законів Російської імперії було додано вимогу обов’язкового погодження усіх переробок у храмах через органи, відокремлені від церкви," – розповідає екс-директор історичного заповідника Печерської лаври.
Водночас отець Віталій Дончак, настоятель Андріївської церкви у Києві, що зараз належить Українській православній автокефальній церкві, а раніше входила до історико-культурного заповідника Софія Київська і була музеєм, каже, що віруючі мають право користуватися приміщеннями, що були збудовані як церкви, а не як музеї:
"Ми повинні розуміти, що храм Божий, незалежно від того, чи це Андріївська церква, чи Софійський собор, чи Києво-Печерська лавра, - всі вони були збудовані для того, щоби поклонятися і молитися Господу Богу. Але так сталося, що в атеїстичні часи, коли руйнувалися храми, а решту влада підпорядковувала під державну власність, і таким чином, вони не давали церкві у повній мірі здійснювати своє призначення на землі,” – каже настоятель Андріївської церкви.
Утім, щодо Софії, то тут отець Віталій приєднується до думки науковців. Він вважає, що передача цього храму одній із конфесій порушить той умовний баланс церковної власності, що склався на сьогодні, коли Українська православна церква Московського патріархату володіє Успенським собором у Печерській лаврі; головним храмом православної церкви Київського патріархату є Михайлівський собор, а Автокефальна православна церква провадить богослужіння в Андріївській церкві.
Свята Софія на Троєщині
Світські ж оглядачі також погоджуються у тому, що принаймні до вирішення протиріч в українському православ’ї, статус-кво пам’яток на кшталт Софії Київської варто було б зберегти. А душпастирям радять замислитися, наскільки християнським виглядає прагнення збирати скарби на землі ціною конфліктів зі своїми ближніми.
Тарас Антошевський: "Говорячи про збереження історичної спадщини, ми знаємо приклад Андріївської церкви, коли за часів музею цвяхи забивали в іконостас, щоб повісити там якийсь одяг. У Кирилівській церкві науковці постійно кажуть, що церковники нищать фрески, які вважають неканонічними. Або коли митці не хочуть поступитися приміщенням церкві, бо бояться, що самі опиняться на вулиці, - так, як, наприклад, із Микольським костелом у Києві. Отже, тут є велика проблема, яка, на жаль, не вирішується так легко і просто. Є церква, є храми, які будувалися для церкви. Але зараз треба враховувати, чи церква здатна зберегти ці храми, чи церква дає гарантію, що ікони з тих храмів не будуть вивезені кудись. Є й ще одне питання: чи у всіх випадках церкві дійсно потрібен цей храм, чи все ж таки тут спрацьовує зовсім нехристиянське бажання власності, майна, яке ніяк не пов’язано із якимись душпастирськими потребами. Припускаю, що для будь-якої з церков краще не отримати Софію Київську, а побудувати свій храм десь у районі Теремків чи Троєщини, де живе багато людей, які могли б ходити у ці храми.”
Актуально
40934 перегляди
Публiкацiї за темою «Національне питання»:
