Актуально
24325 переглядів
 |
Сама категорія "релігійність" є багатогранною і включає цілу низку складових, визначаючи ставлення віруючого до навколишнього світу, окреслюючи характер та ступінь засвоєння релігійних ідей та норм, а також їхній вплив на поведінку індивіда і спільноти. Зміст релігійності визначається багатьма критеріями, серед яких ключове місце посідають етнопсихологічні особливості. На сьогодні очевидним є те, що глибинна сутність релігійності українського народу зумовлена передовсім його національним характером, ментальністю.
Взаємозв'язок та взаємозалежність релігійності та етнопсихологічних характеристик українського народу досліджувалися у цілій низці розвідок. Причому в більшості розробок прослідковуються переважно два виміри цієї проблеми: по-перше, рівень національно-етнічної детермінованості релігійного фактора у житті українців; по-друге, взаємовплив релігійного та етнопсихологічного показників. Серед найбільш відомих розробок, що вказували на тісний зв'язок релігійного і національного начала українців варто відзначити працю М.Костомарова "Дві руські народності". Характеризуючи специфіку релігійності українців, історик писав: "Український народ - глибоко релігійний народ. Чи так чи інакше склалися обставини його життя, чи таке чи інше було його виховання, він берегтиме в собі релігійні основи доти, доки існуватиме сума головних ознак, що становлять його народність".1
Нерозривний зв'язок релігійного та національного начал українського народу послідовно відстоював професор Іван Огієнко, висунувши гасло: "Служити Богові - служити Україні" і навпаки "Служити Україні - служити Богові".2 Цей постулат підтверджує нерозривність процесів національного і духовно-релігійного відродження, про що свідчить історія нашого народу.
Окреслена проблема є набагато ширшою і потребує окремого дослідження. Метою даної публікації є спроба детальніше зупинитися на другому вимірі взаємозалежності релігійного та національно-етнічного начал українців, а саме - етнопсихологічній детермінованості української релігійності.
Етнонаціональна специфіка релігійності українців визначається М.Костомаровим у праці "Дві руські народності" так: "В українців міцне почуття божої всеприсутності, душевна скруха, внутрішня розмова з Богом, тайне думання про божу волю над собою".3
Інший дослідник, етнограф І.Мірчук відзначає перевагу в українців "почуття й панівну роль любові, що творять перехід до основного елементу українського світогляду - глибокої релігійності".4
Інакше підходив до проблеми української релігійності М.Шлемкевич. Учений розглядав це питання у класичному трикутнику релігія-світогляд-мистецтво. На його думку "дух сучасного українця формували дві сили - світогляд і мистецтво". Дослідник писав: "для свідомості народу завсіди велике значення має жива релігійність, і заспокоєння, що вона дає". Специфіку релігійних пошуків українця М.Шлемкевич характеризував категорією "релігійна туга", що спонукає до зближення з Богом. "В тій неокресленій тузі людини, що прагне вийти поза себе, поза своє тогочасне існування, корені релігійності. Кінець цієї мандрівки і спокій вона (людина) називає Богом".5
Прослідковуючи історіографію проблеми етнопсихологічної детермінованості української релігійності, є всі підстави констатувати наявність багатої історичної, філософської та культурологічної спадщини у цій сфері. Найперше слід вказати на філософське осмислення зазначеної проблеми П.Юркевичем ("Серце и его значение вь духовной жизни человека по учению слова Божия") та Сковородою ("Начальная дверь ко христіанскому добронравію"). Серед дослідників цієї тематики чільне місце посідають: І.Левицький ("Світогляд українського народу"), О.Онацький ("Українська емоційність"), Я.Ярема ("Українська духовість у її культурно-духових виявах"), О.Кульчицький ("Риси характерології українського народу"), Н.Григоріїв ("Українська національна вдача"), В.Янів ("Релігійність українця з етнопсихологічного погляду"), І.Рибчин ("Геопсихічні реакції і вдача українців"). У сучасних дослідників цікаві розробки з проблеми етнопсихології українців та української релігійності знаходимо у А.Колодного та Л.Филипович ("Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан"), Т.Длінної ("Деякі етнопсихологічні аспекти української релігійності"), М.Гринича ("Два виміри національного характеру") та ін.
Найбільш систематизовано етнопсихологічні детермінанти релігійності українців подані у працях О.Кульчицького,6 В.Яніва,7 А.Колодного та Л.Филипович,8 Т.Длінної.9
Спираючись на наробки зазначених авторів, ми спробуємо представити умовну схему залежності етнопсихологічних рис українського народу і відповідних характеристик української релігійності.
Етнопсихологічні детермінанти деяких характеристик української релігійності
|
Етнопсихологічні детермінанти |
Риси української релігійності |
| Геополітична межовість, що формувала у людей відчуття незахищеності. | Пошуки відношення до трансценденції, якою була християнська віра; змістом життя стає не життя, не турбота про нього, а ідеал, що перевищує земні межі. |
| Переважання серед ландшафтів степу, що розвивало відчуття нескінченності та всеосяжності. | Відчуття наявності певного абсолюту, тобто своєрідний християнський пантеїзм, одухотворення всього оточуючого. |
| Комплекс меншовартості, скривдження та як наслідок – підсвідома настанова до релятивної агресії. | Пошуки заступництва у вищих позаземних чинників, що створювало сприятливий грунт для християнського вчення про Спасителя, страждання на землі і рай у потойбічному; трактування церкви, як інституції, що виражає національні інтереси. |
| Селянськість української нації та зумовлений цим консерватизм. | Глибоке вкорінення релігійності, її колоритна обрядовість, трактування релігії як системи невід’ємних чинників життя, відведення їй домінуючого становища серед усіх своїх святощів. |
| Інтровертність (заглибленість у себе) української нації. | Містицизм релігійної сфери, негативізм, культ духа, ілюзіонізм та ідеалізація життя, а відтак перенесення релігії у сферу індивідуальної, внутрішньої побожності; зорієнтованість обрядовості на дім, сім’ю. |
| Емоційність українців, переважання чуттєвого начала над розумовим і вольовим. | Бог – це внутрішній закон, відповідно до якого треба жити. Українець довіряє себе і свою волю Богові, а тому з покорою приймає всі страждання. |
| Домінування жінки в сім'ї, в господарській і побутовій сферах; жіночність української нації. | Культ Богородиці, ідеалізація подружнього життя обожествлення сім’ї, звеличування жінки матері – ключові риси української релігійної обрядовості. |
| Кордоцентричність українців; мотиваційну і рушійну роль відіграють не розумово-раціональні сили, почуття людського серця. | Основа релігійної свідомості українців лежить у серці людини. Релігія не є щось стороннє для людської природи. Тому українська релігійність є простою і не потребує створення богословських систем. |
Крім зазначених рис, характеризуючи етнопсихологічні особливості українців дослідники вказують також на два різних типи поведінки: з одного боку - приниженість, втеча від дійсності в позаекзистенційний світ, з іншого - привітність і поетичність, а також - почуття власної гідності, свободолюбство, войовничість, що пояснюється відгомоном впливів на духовний світ народу його козацької вдачі. Саме цим А.Колодний та Л.Филипович пояснюють той факт, що "разом з глибоко вкоріненою релігійністю, українській вдачі властиві активні прояви іррелігійності, релігійного інакомислія, скептицизму та індиферентності".10
Перелік літератури:
Костомаров Н. Две русские народности. - К., 1991. - С.58.
Там само. - С.59.
Іларіон, Митрополит. Мої проповіді. - Вінніпег, 1973. - С.81.
Мірчук І. Світогляд українського народу. - Прага, 1942. - С.18.
Шлемкевич М. Загублена українська людина. - К., 1992. - С.99-110.
Кульчицький О. Риси характерології українського народу // Основи філософії і філософських наук. - Мюнхен-Львів, 1995.
Янів В. Релігійність українця з етнопсихологічного погляду // Нариси до історії української етнопсихології. - Мюнхен, 1993.
Колодний А., Филипович Л. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. - Львів, 1996.
Длінна Т. Деякі етнопсихологічні аспекти української релігійності // Українське релігієзнавство. - 1996. - №3.
Колодний А., Филипович Л. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. - Львів, 1996. - С.15-16.
До теми:
