Через 80 років після колективізації світ Сталіна залишається з нами
Голодомор
76515 переглядів
Опубліковано - 18.11.2010 | Всі публікації | Версія для друку
Вісімдесят років тому, восени 1930 року, Йосип Сталін розпочав проведення насильницької політики, яка змінила хід історії і призвела до десятків мільйонів смертей по всьому світу протягом десятиліть.У ході жорстокої і масованої кампанії «колективізації» він поставив радянське сільське господарство під контроль держави.
Сталін здійснював колективізацію, незважаючи на масовий опір, який розпочався, коли спершу радянська влада намагалася її запровадити навесні попереднього 1929 року. Радянське керівництво вдавалося до розстрілів і депортацій до ГУЛАГу, щоб запобігти будь-яку протидії. Проте велика кількість радянських громадян чинила опір: казахські кочівники втікали до Китаю, українські фермери – до Польщі.
Восени розстріли і депортації поновилися і доповнилися економічним примусом. Приватні фермери обкладалися податком, поки не входили до колгоспу, а колгоспам було дозволено скористатися насіннєвим зерном окремих селян, яке вони планували посіяти на наступний рік.
Як тільки була проведена колективізація аграрного сектора СРСР, почався голод. Позбавивши селян їхньої землі і зробивши їх де-факто державними службовцями, Москва отримала можливість через колективні господарства контролювати людей та все вироблене ними.
Проте контроль не є творенням. Виявилося неможливим протягом одного вегетаційного періоду перетворити середньоазіатських кочівників на продуктивних фермерів. Починаючи з 1930 року, близько 1,3 мільйона чоловік голодували в Казахстані, оскільки їхній убогий урожай був реквізований відповідно до директив центру.
В Україні у 1931 році врожай був невдалим. Причин було багато: погані погодні умови, шкідники, нестача поголів’я худоби після того, як селяни воліли забити її, а не втратити у колгоспі; нестача тракторів, розстріли і депортації найкращих фермерів, погане проведення посівної кампанії та жнив, спричинене колективізацією самою по собі.
«Як ми можемо очікувати побудови соціалістичної економіки, - запитав український селянин , - коли ми всі приречені на голод?» Тепер, після 20 років обговорення радянських документів, ми знаємо, що 1932 року Сталін свідомо перетворив колективізаційний голод в Україні на умисну кампанію політично мотивованого голодомору. Сталін представив неврожай як знак українського національного опору, що вимагає твердості, а не поступок.
По мірі того, як голод поширювався влітку, Сталін рафінував своє пояснення: голод був саботажем, місцеві комуністи-активісти були диверсантами, яких захищали вищі владні інстанції, а всі разом вони були платними іноземними шпигунами. Восени 1932 року Кремль видав ряд указів, які гарантували масову загибель людей. Один з них відрізав всі поставки громадам, які були не в змозі здати свої квоти зерна.
Тим часом комуністи забирали всі продукти харчування, які лише могли знайти, як згадував один селянин, «аж до останньої зернини», а на початку 1933 року кордони Радянської України були заблоковані таким чином, щоб голодуючі не могли звернутися за допомогою. Помираючі селяни збирали ярові попід вишками з автоматниками.
Більше п`яти мільйонів людей померли від голоду або пов’язаних з ним хвороб в СРСР на початку 1930-х, причому 3,3 мільйона з них – в Україні. Близько трьох мільйонів з них вижили б, якби Сталін просто припинив реквізиції та експорт на кілька місяців і надав людям доступ до зерносховищ.
Ці події залишаються в центрі Східноєвропейської політики і до цього дня. Кожного листопада українці вшановують пам`ять жертв 1933 року. Але Віктор Янукович, нинішній український президент, заперечує особливі страждання українського народу – це уклін офіційній історичній риториці Росії, яка прагне розмити надзвичайне лихо колективізації в настільки розпливчасту трагедію, що там немає чітко визначених злочинців або жертв.
Рафал Лемкін, польсько-єврейський юрист, який створив поняття «геноцид» і винайшов цей термін, не погодився б з цим: він назвав український голод класичним випадком радянського геноциду. Як знав Лемкін, терор слідував за голодом: селяни, які пережили голод і ГУЛАГ, стали наступними жертвами Сталіна. Великий терор 1937-1938 років почалася з кампанії розстрілів – спрямованої головним чином проти селян, – яка забрала 386 798 життів по всьому Радянському Союзу, причому непропорційно велике число з них в Україні.
Колективізація кидає довгу тінь. Коли нацистська Німеччина вторглася в західні регіони Радянського Союзу, німці залишили колгоспів недоторканими, справедливо вбачаючи в них інструмент, який дозволив би їм спрямувати українські харчові продукти на свої власні цілі і морити голодом того, кого вони схочуть.
Після того, як Мао зробив революцію в 1948 році, китайські комуністи перейняли сталінську модель розвитку. Це означало, що близько 30 мільйонів китайців померли від голоду в 1958-1961 роках, голоду, дуже схожого на той, що був у Радянському Союзі. Маоїстська колективізація теж супроводжувалася кампанією масових розстрілів.
Навіть сьогодні колективне сільське господарство є основою для тиранічної влади в Північній Кореї, де сотні тисяч людей постраждали від голоду в 1990-х роках. І в Білорусі, останній диктатурі Європи, колективне господарство ніколи не скасовувалося, а колишній голова колгоспу Олександр Лукашенко править країною.
Лукашенко балотується на четвертий поспіль президентський термін у грудні. Контролюючи землю, він також контролює голосування. Через вісімдесят років після колективізації світ Сталіна залишається з нами.
Тімоті Снайдер, професор історії в Єльському університеті
З англійської переклав Микола Писарчук
Від перекладача: Остання книжка Тімоті Снайдера називається «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним»
Актуально
Публiкацiї за темою «Голодомор»:
