 Актуально Чи знаєте Ви, що:
- українська мова посіла друге місце в світі за мелодійністю після італійської. Також її визнали третьою найкрасивішою мовою в світі за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія та побудова речень після французької та перської мов на мовному конкурсі, що пройшов у Парижі в 1934 році...
Курс валюти:
Погода в Україні:
|
 |
Скансен: вітряки в неволі
Музеї та заповідники 31112 переглядів
Опубліковано - 5.06.2006 | Всі публікації | Версія для друку
На вулиці Світловодській, 2 в Чернівцях знаходиться обласний державний музей народної архітектури та побуту. Простіше (і коротше) кажучи – скансен, один із шістьох, існуючих в Україні.Якщо раптом слово «скансен» звучить незрозуміло, пояснимо: в 1891 році у Стокгольмі етнограф Артур Хацеліус відкрив перший в Європі етнографічний музей просто неба. Назва знаменитого на весь світ Скансена скоро перетворилася з власної на загальну. Так називають оази давнього побуту, коли хати крили очеретом і не вміли користуватися компьютерами.
Популярність ідеї створення музеїв просто неба спонукала й чернівчан не відставати від музейної моди. Ще в 1906 році на засіданні Наукового товариства в Зальзбурзі Володимир Залозецький, сенатор, директор музею народовідання та популярний у Чернівцях меценат, вирішив увічнити дерев’яні пам’ятки Букового краю.
Між задумом і реалізацією пройшло кілька десятиліть та одна світова війна. Та в 1934 році справа зрушила з мертвої точки: на гору Цецин, де колись стояла фортеця Черн та де пан Володимир успадкував садибу, було привезено з Карпат селянську садибу. На схилах замкової гори, де Залозецький завзято навчав місцевих дітлахів кататися на лижах, дбайливо відтворили хату та господарські споруди, а вела до мінімузею гарна різьблена брама. Лише вона пережила Другу світову. Зараз аксакала чернівецького скансену можна побачити недалеко від входу до музею.
Місце для сучасного музею народної архітектури та побуту, створеного (чи відновленого?) у 1977 році, вибрали вдало: на схилах великого яру. Із протилежного боку на крила вітряків із заздрістю поглядають сучасні багатоповерхівки. Проте поруч зі скансеном Чернівці з обласного центру перетворюються на напівсільське поселення: одноповерхові хатки з городами, багато зелені, спокій.
З 60-х до 70-х років ХІХ століття десь тут неподалік була міська шибениця. Хоча від центру сюди неблизький шлях, подивитися на страти збирався чималий натовп: юрба завжди охоча до крові. Зараз замість сумнівної якості глядовищ можна поблукати музейною територією (8,65 га) та уявити, якими побачили Чернівці австрійські вельможі наприкінці XVIII століття, коли місто відійшло до імперії Габсбургів.
З усіх споруд, що розміщені в музеї просто неба, а їх тут понад три десятки, око відразу відмічає силуети трьох двоярусних вітряків, що стоять осторонь від старих сільських садиб. Їх привезли із села Рукшин на Хотинщині та Шишківців з Новоселицького району. Типові буковинці! У тих краях крилаті млини ніяк не відправляться на пенсію: і в ХХІ столітті стоять уздовж доріг, мелють муку, допомагають селянам. І ніякої залежності від газопостачання чи перебоїв з електрикою!
Колись працювали не лише крила: весь корпус вітряка обертався навколо стовпа, закопаного в землю. Довгі роки вітряки у скансені стояли без крил, як поранені птахи. Зараз вітер знову призивно свище поміж дерев’яними лопастями, кличе до роботи. Тільки відвикли музейні експонати працювати...
Між вітряками – біленька хатка. Корчма. Неподалік кузня. Одна родом з Кельменеччини, друга – з Хотинщини.
Ось невелика дерев’яна церква св. Миколая. Збудували її зі смереки в селі Драчинці на Кіцманщині. Дерев’яні храми – візитівки кожного українського регіону, а часом навіть і району. За їхніми силуетами можна вивчати географію Батьківщини. Ця споруда – так званого «хатнього типу», характерного лише для Буковини. Коли краєм володіла Османська Порта (XVI–XIX ст.), християнам не дозволялося зводити показні високі церкви. Стоять у селі хатини, а поміж ними й церква. Не було б хреста на високому даху, і не здогадатися б, що це храм. Драчинську церкву побудували в 1810 році, коли турки вже давно залишили Чернівеччину. Та будувати продовжували як і за яничар – сила звички.
Зрубна дзвінниця (1786) походить з с. Берегомет. Колись у її першому ярусі містилася комора із церковним майном, а другий займали дзвони, що кликали вірних до церкви.
Зайдіть усередину храму, щоб побачити ще один типово місцевий прояв мистецтва: ікони «буковинського примітиву».
Уздовж музейної «вулиці» вишикувалися за майновою ієрархією три селянські садиби: від хати бідняка до заможного обійстя.
Зрубну хату бідняка (1860) привезли до музею із с. Гаврилівці Кіцманського району. Дерево використовували в таких оселях лише як каркас, а щілини між кілками заповнювали сумішшю глини та соломи. Дах вкривали очеретом. Над плануванням приміщень довго не роздумували: сіни та кімната, ось і все. Поруч немає жодної господарської споруди: звідки в бідняка коні чи корова? Тож і стайні чи стодоли не треба. Немає навіть димаря: за нього довелося б платити чималий податок (подимне).
За плотом розташувалася хата позаможніше (1875). Таких у селах Кіцманщини, звідки вона родом, було на межі ХІХ та ХХ століть найбільше. Ті самі дерев’яні кругляки, взяті за основу, так само обмазані глиною; знову очерет на даху. Та хата вже трикамерна: хатчина, сіни та світлиця. А печей навіть дві: у хаті мешкало два покоління, для молодят зробили окрему піч. Поруч з хатою – комора для зерна, карник для свиней, курник, стайня та криниця. Жити можна.
Нарешті, найбагатша оселя із с. Рідківці Новоселицького району. Вона ж і найстаріша – з 1835 р. Бачите на даху невеликі отвори? Це димники, щоб не вчадіти в холодну пору року. А на обійсті – і велика стодола, і дві кошиці, і навіть клумби з квітами. Коли є достаток, є час подумати і про красу.
Остання перед церквою споруда на вуличці – примарія (30-ті рр. ХІХ ст.) із с. Ревне на Кіцманщині. Так на Буковині називали сільську управу. В одній її частині проводили засідання сільські депутати, в іншій розташовувалася жандармерія та житло для шефа жандармів.
Усі хати перетворені на музейні зали, де експонуються півтори тисячі експонатів: килими та посуд, одяг та реманент.
А якщо пощастить потрапити до скансену в дні новорічних свят, на Маланку чи Івана Купала, можна стати учасником справжнього народного свята.
 Публiкацiї за темою «Музеї та заповідники»:
- Олександрівський музей
Юрій Фоменко, «Земля Мамаїв»
Близько 11-тої години 10 вересня 2012 року я стояв поряд з залізничною станцією Фундукліївка. Літо вже попрощалось, але забуло забрати своє небо над Тясьмином. Його я і розглядав, намагаючись заглянути в вічі Сонцю, котре пірнало в хмару, а потім з неї з’являлось. Позаду шлях з Дніпра. Попереду зустріч з старшим товаришем, хранителем історії невеличкого містечка Олександрівка, Василем Вікторовичем Білошапкою. - Панахида за знищеними в музеї артефактами Х ст.
Леся Гасиджак, «Музейний простір»
Археологічний сезон в Києві 1972 року завершився сенсацією. На ділянці, що охоплювала Контактову площу (тоді – Червону) – вул. Хорива на глибині 8-12 метрів було знайдено 15 дерев’яних зрубів (житлових споруд). - Немирівське городище - Великі Вали VII-VI ст. до н.е.
www.vinrada.gov.ua
Головною та унікальною перлиною Вінничини є Немирівське городище або так звані «Великі Вали», розташоване на лівому березі Південного Бугу за 10 км від річки, біля с. Сажки, за 2 км від м. Немирова на схилі плато. Воно є одним з найбільших городищ на території України. - Кам’яна Могила: як виникла гора у випаленому сонцем степу
Влада Прокаєва, «УНІАН. Освіта»
Безкраї степи Запоріжжя в народному баченні зазвичай пов’язуються зі славними традиціями українського лицарства – козацтва, і багато кого може здивувати наявність тут пам’ятки сивої давнини – Кам’яної могили – археологічного музею під відкритим небом та святого місця паломництва з тисячолітньою історією. - Бог нищив Десятинну церкву, а ми відновлюємо?
Тетяна Гайжевська, “Обозреватель”
Десятинна церква, яка неодноразово будувалася і руйнувалася, від якої сьогодні залишився лише фундамент, знову опинилася у центрі скандалу. Вночі 25 травня біля неї з’явилися дивні вагончики – чи то археологів, чи то церковних будівельників… - Музей в Пирогово – чи доживемо до весни?
«Студія Мистецьких Ініціатив»/«Народний Оглядач»
У продовж останніх трьох років на сторінках багатьох ЗМІ про НМНАПУ в с. Пирогів написано багато: про стан архітектурних пам’яток, занепад науки та науково-реставраційих робіт, припинення фінансування, розбори між керівництвом музею та НАНУ і т.п. Особливо резонансною прозвучала подія, коли директор музею не допустив журналістів на територію музею. - Замки Львівщини: тут народжувалися королі, а нині мешкають привиди
Анна Ященко, УНІАН
Віце-спікер Верховної Ради Микола Томенко не перестає вишукувати дива. Цими вихідними він разом із десантом столичних журналістів у рамках акції “7 чудес України: замки, фортеці, палаци” блукав залами старовинних замків Львівщини, де американські вчені вже встигли зафіксувати привидів. - Топ-10 псевдоісторичних пам’яток України
УНІАН
За результатами опитування експертів тижневик «Коментарі:» склав перелік показових прикладів появи муляжів на місці пам’яток історії та архітектури. - Микола Томенко: “З “Мистецьким Арсеналом” все перевернули з ніг на голову”
Розмовляла Анна Ященко, УНІАН
Приводом до інтерв`ю з віце-спікером Миколою Томенком стала його гучна заява, що заради створення “Мистецького Арсеналу” обдирають регіональні музеї. - Кам’яна Могила: грошей не вистачає навіть на документи для ЮНЕСКО
“Українська правда. Життя”
Найстаріша історична пам’ятка України, Кам’яна Могила поблизу міста Мелітополя в Запорізькій області, у кілька разів давніша за всесвітньо відомі єгипетські піраміди. Щоправда, вона набагато менш “розкручена”. Її популяризація принесе державі величезні гроші, вважають експерти. |
 |
Публікації: Останні новини:
Популярні статті:
| |
|
|
 |
Знання певних принципів легко компенсує незнання деяких фактів
”
К. Гельвецій
 |
|
| |
|
|
| |
|
