Міфи і правда про російські матюки

Комплекси неповноцінності московитів утримують більшість представників цього народу в полоні нецензурних слів і виразів. Які просто протиприродні жодній нормальній, поважаючій себе, людині.

Навколо російських матюків існує маса міфів, що не відповідають дійсності. Наприклад, російські лінгвісти та історики поширили про матюки два міфи: що росіяни стали матюкатися у відповідь на «татаро-монгольське іго» і що матюки - нібито «породження слов'янського язичництва».

Насправді слов'яни ніколи не матюкалися. У тому числі у білорусів і українців, як і в поляків, до російської окупації 1795 найгірші лайками були лише «курва» (продажна дівка) і «холера» (хвороба). Ні Київська Русь, ні Велике Князівство Литовське, ні Річ Посполита не зберегли жодного документа з матом і жодного розпорядження влади про боротьбу з лайкою, хоча в Московії подібних документів у величезному надлишку.

Якби не російська окупація, то білоруси (литвини), українці та поляки не матюкалися б і сьогодні. Сьогодні, доречі, поляки все-таки майже не матюкаються, а словаки і чехи ВЗАГАЛІ не матюкаються.

І це цілком нормально, бо більшість народів світу не знають матюків - як не знали їх і слов'яни, балти, романці, германці. Сексуальна лексика у них вкрай мізерна (у порівнянні з російською), а багато мов взагалі при лихослів'ї не використовують сексуальні теми. Наприклад, французьке «con» передає з різними артиклями назву і чоловічого, і жіночого статевого органу, а межа лихослів'я французів - просто назвати опонента цим словом. І лише тільки в англійській мові і лише на початку ХХ століття, і лише в США - з'явилося лайка «mother fucker», аналога якому немає в Європі, і яке було калькою російських матюків - його і внесли у мову США емігранти з Росії (див. В. Бутлер «Походження жаргону в США», 1981, Нью-Йорк).

Таким чином, матюки - це зовсім не «породження слов'янського язичництва», бо слов'яни-язичники не матюкалися.

Міфом є і судження, що «в стародавній Русі матюкалися». У Київській Русі ніхто не матюкався - матюкалися тільки в Московії, але вона-то саме Руссю і не була.

Перші згадки про дивну звичку московитів говорити матюками історики знаходять у 1480 році, коли князь Василь III нарівні з сухим законом вимагав від московитів перестати матюкатися. Потім Іван Грозний велів «кликати по торгах», щоб московити «матюками б не сварилися і всякими б огидними промовами кепськими один одного не докоряли».

Потім німецький мандрівник Олеарій, який приїхав до Московії, з сумом зазначив найширшу поширеність матірщини: «Малі діти, ще не вміють назвати ні Бога, ні мати, ні батька, вже мають на устах непотрібні слова».

У 1648 році цар Олексій Михайлович задумав «видалити заразу» і видав царський указ, щоб «пісень бісівських не співали, матірно та всією нікчемної лайкою не лаялися ... А які люди почнуть кого сварити матюками і всякою лайкою - і тим людям за такі супротивні християнському закону за шаленства бути від Нас у великій опалі і в жорстокому покаранні».

Московський священик Яків Кротов зазначає:

«Впродовж і XVII, і більшої частини XVIII століття в Московії спокійно ставилися саме до нецензурної лайки. Простий приклад: поблизу Савіно-Сторожевського Звенигородського монастиря, розташованого в трьох кілометрах від Звенигорода, протікає струмочок, і у всіх писарських книгах, починаючи з кінця XVI століття, коли була складена перша, абсолютно нормально писарі фіксували назву цього струмка, що протікав по землі, яка належала монастирю. Перша літера була «п», друга половина закінчувалася на «омий». Хто ходив сюди митися від Звенигорода, за кілька кілометрів? Не зовсім зрозуміло. Але, так чи інакше, в кінці XVIII століття, коли проводиться генеральне межування Росії, складання повної карти Російської імперії, за указом Катерини Великої всі назви, які містять в собі непристойну лексику, матюки в корені, замінюють на більш благозвучні. З тих пір перейменований і цей звенигородський струмок».

До цієї пори на картах Московії-Росії існували тисячі топонімів та гідронімів, створених на основі матюків.

Нічого подібного в цей час ні в Білорусі-Литві, ні в Русі-України тоді не було - там народ матюки не знав.

Цю обставину начебто можна було б пояснити тим, що білоруси і українці ніколи не були під Ордою, а московити в Орді триста років жили, а потім у ній владу захопили, приєднавши Орду до Московії. Адже раніше радянські історики так і вважали: що мати московитів з'явилися нібито їхньою відповіддю на «татаро-монгольське іго».

Наприклад, Володимир Кантор, белетрист і член редколегії російського журналу «Питання філософії» писав:

«Але в Росії з'являється під час татар слово «Еблі», яке похідне нам, російським людям, зрозуміло, пов'язане з ганьбою матері і так далі, тюркською означало просто одружитися. Татарин, захоплюючи дівчину, говорив, що він «Еблі» її, тобто бере її. Але для будь-якого російського простолюдина, у якого відбирали доньку, дружину, сестру, він здійснював насильство над жінкою, і в результаті це слово набуло абсолютно характер зґвалтування. Що таке матюки? Це мова тих, кого зґвалтували, тобто того нижчого шару, який відчуває себе весь час поза зоною дії високої культури і цивілізації, приниженим, ображеним, зґвалтованим. І як кожний зґвалтований раб, він готовий застосувати це насильство по відношенню до свого товариша, а якщо вийде, зрозуміло, і до благородної людини».

На перший погляд, версія здається правдивою. Однак вона помилкова.

По-перше, нинішні татари Казані (тоді булгари) точнісінько так «знемагали від татарського ярма» (бо Казань була рівною мірою васалом татар, як і Москва), але жодних матюків чомусь не народили світу.

По-друге, татари Орди не були тюрками, а були сумішшю тюркських і фінно-угорських племен. З цієї причини вони приєднали до Орди фінів Суздаля-Московії (мордва, мокша, ерзя, мурома, меря, чудь, мещера, перм) і прагнули об'єднати всі фінно-угорські народи, що йшли з Волги до Європи, в тому числі дійшли і до Угорщини, народ якої вважали «своїм по праву».

По-третє, ніякого «татарського ярма» не було. Москва платила татарам тільки податок (половину якого собі за працю з його збору залишала - на чому і піднеслася) і виставляла своє московське військо для служби в армії Орди. Ніколи не було такого, щоб татари захоплювали в дружини дівчат Московії - це сучасні вигадки. У раби - захоплювали під час воєн, але точно так слов'ян сотнями тисяч за рабів захоплювали власне московити (наприклад, 300 тисяч білорусів були захоплені московитами у рабство у війні 1654-1657 рр..). Але рабиня - це не дружина.

Взагалі кажучи, вся ця версія Володимира Кантора «висмоктана» з пальця лише на двох сумнівних підставах: на наявності у мові тюрків слова «Еблі» (одружуватися) і на міфі про горезвісне «татарське іго». Цього дуже мало, тим більше що без пояснення залишаються інші головні матюки російської мови. А вони-то як утворилися?

Хоча мушу зауважити, що ця гіпотеза Кантора - вже певний прорив в темі, адже раніше радянські історики взагалі писали, що московити просто перейняли матюки у татаро-монголів, мовляв, - ті навчили московитів матюкатися. Проте ні в мові тюрків, ні в мові монголів жодних матів немає.

Так от, - є дві серйозні обставини, що повністю спростовують гіпотезу Кантора про походження одного з російських матюків від тюркського слова «Еблі» (одружуватися).

1. Розкопки академіка Валентина Яніна в Новгороді призвели в 2006 році до відкриття берестяних грамот з матюками. Вони набагато давніші, ніж прихід в Суздальське князівство татар. Що ставить жирний хрест на взагалі спробі істориків пов'язати мати московитів з мовою татар (тюркською).

Мало того, ці матюки на берестяних грамотах Новгорода сусідять з елементами фінської лексики - тобто, люди, що їх писали, були не слов'янами (колоністами ободритами Рюрика, що припливли з Полаб’я і побудували тут Новгород), а місцевими слов’янизованими колоністами Рюрика фінами (або саамами, або чуддю, вєсью, муромою).

2. Є в Європі ще один народ, окрім московитів, який матюкається вже тисячу років - і тими ж самими РОСІЙСЬКИМИ МАТЮКАМИ.

Це - угорці.

Вперше про угорські матюки російські історики дізналися зовсім недавно - і були вкрай здивовані: адже угорці - не слов'яни, а фінно-угри. Та й не були ні під жодним «татаро-монгольським ігом», бо пішли з Волги в Центральну Європу за століття до народження Чингисхана і Батия. Наприклад, московський дослідник теми Євген Петренко вкрай збентежений цим фактом і визнає в одній з публікацій, що «це цілком заплутує питання походження російських матюків».

Насправді це не заплутує питання, а як раз і дає повну відповідь.

Угорці використовують мати, абсолютно аналогічні матам Московії, з самого часу приходу до Європи з Волги.

Ясно, що гіпотеза Кантора про походження одного з російських матюків від тюркського слова «Еблі» (одружуватися) - ніяк не може бути застосована до угорців, бо тюрки не змушували їх дівчат силою вступати до шлюбу. Та й тюрків ніяких навколо угорців в Центральній Європі немає.

Євген Петренко зазначає, що сербське матірне вираз «єбєням слунце в пичку» з'явилося історично недавно - всього років 250 тому, і було перейнято сербами в угорців в період, коли Сербія потрапила з турецького ярма під владу Австро-Угорщини при імператриці Марії-Терезі. Угорські літописи ще середньовіччя переповнені такими матюками, які більше ніде і ні в кого навколо (слов'ян, австріяк, німців, італійців та ін, в тому числі турків) не існували. Їх сербам тоді несла угорська колоніальна адміністрація, угорська армія і угорська аристократія.

Чому ж матюки угорців абсолютно ідентичні матюкам московитів?

Відповідь може бути тільки одна: ЦЕ - УГРО-ФІНСЬКІ МАТЮКИ.

Нагадаю, що угорці, естонці, фіни й росіяни - це один і той самий фінський етнос. Росіяни, щоправда, були почасти слов’янізовані київськими попами, що насадили у них православ'я. Але от дослідження генофонду російської нації, що проводилися в 2000-2006 роках РАН, показали, що за генами росіяни абсолютно ідентичні фінському етносу: мордві, комі, естонцям, фінам і угорцям.

Що й не повинно дивувати, бо вся Центральна Росія (історична Московія) - це земля фінських народів, а всі топоніми її - фінські: Москва (народу мокша), Рязань (народу ерзя), Муром (народу мурома), Перм (народу перм) і т.д.

Єдиною «білою плямою» залишається питання стародавньої наявності матюків в Естонії та Фінляндії. Судячи з того, що берестяні грамоти Новгорода з матюками могли з великою ймовірністю писатися саамами (а не чуддю або муромою), що так само колись населяли Естонію і Фінляндію, матюки повинні бути здавна в естонців і фінів теж. Цей нюанс потребує уточнення.

З іншого боку, у фіно-угорських етносів матюки могли породити саме угри. Тобто угорці і споріднені до них народи, що залишилися жити в землях майбутньої Московії. Угорська група мов включає сьогодні тільки угорську мову і обсько-угорські хантийську і мансійську. У минулому ця група була куди більш потужною, в тому числі, імовірно, включала народ печенігів, що пішли з угорцями в Центральну Європу і по дорозі розселилися широко над Кримом і в степах Дону (їх нібито винищили татари). У самій же Московії головним етносом був мордовський етнос мокша (моксель на його мові), що дав назву річці Моксва (Moks мокша + Va вода), змінену київською мовою на більш милозвучне слов'янам «Москва». І етнос ерзя (зі столицею Ерзя і державою Велика Ерзя, пізніше зміненою на Рязань). У пермської групи комі і удмуртів виділялася держава Велика Пермі. Все це - історична територія споконвічного поширення матюків.

Таким чином, безглуздий сам термін «російські матюки». Бо вони зовсім не російські (у розумінні Русі як Київської Держави), а фінські. Що залишилися в мові тубільного фінського населення Московії як суб'єкти своєї дослов’янської мови.

СУТЬ МАТЮКІВ

У чому суть російських матюків?

Зрозуміло, що російських дослідників питання завжди бентежила та обставина, що у росіян є матюки, а у слов'ян та інших індоєвропейців - їх взагалі немає. Тому в даному питанні росіяни завжди, під тягарем якогось «комплексу меншовартості», замість наукового розгляду намагалися виправдатися або «загладити провину». То слов'ян намагалися до матюків приплести - мовляв, це слов'янське язичництво таке. Але не вийшло - бо слов'яни ніколи не матюкалися, а росіяни - це не слов'яни. То намагалися показати, що росіяни матюки винайшли не просто так, а у відповідь на ярмо татар. І це не вийшло: в угорців точно ті ж матюки, але ніякого «татарського ярма» у них не було.

Справедливості заради слід сказати, що росіяни - це дійсно нещасний народ колишніх фінських етносів, доля якого протягом останньої тисячі років просто жахлива.

Спочатку його завоювали в свої раби молодші князі Києва, яким своїх князівств на Русі Києва просто не дісталося. Оскільки тут у майбутній Московії жодних слов'ян зроду не було, князі та їхні дружини ставилися до місцевого фінського населенню як до рабів. Саме київські князі ввели в Московії кріпосне право (тобто рабовласництво), що було дико в Києві по відношенню до селян свого етносу. Нагадаю, що ні в Україні, ні в Білорусі-Литві ніколи до російської окупації 1795 кріпосного права не було, а окрім Московії кріпосне право існувало ще в Європі тільки в одному місці - у Пруссії, де точно так само німці зробили рабами місцевих прусів-інородців і місцевих слов'ян.

Потім ці поневолені Київською Руссю фінські землі потрапляють під владу Орди заволзьких татар, столиця яких розташовувалася біля нинішнього Волгограда. Ті створювали Імперію тюрків та фінно-угрів, тому ментально Суздальські землі тягнулися до Орди, а не до індоєвропейської Русі Києва та Литви-Білорусі ВКЛ (країні західних балтів). Мало того, княжа еліта земель майбутньої Московії знайшла в Орді дуже вдале обґрунтування своєї рабовласницької влади над місцевим фінським населенням: східні традиції зводили правителів у ранг Бога, чого ніколи не було у європейців, в тому числі у Візантії і Православному Києві.

Ці два головних доводи назавжди відвернули Московію від Русі та Києва, створили новий східний тип держави - повну сатрапію.

Тому у фіно-русів (московитів) були всі підстави всіх матюкати: вільно вони жили тільки у своїх національних фінських державах (від яких залишилися тільки фінські топоніми) до приходу київських поневолювачів. А потім настала тисяча років повного рабства: спочатку рабства в складі Київської Русі, потім те ж саме рабство, але вже коли над київськими поневолювачами зверху сиділи ще татарські поневолювачі, а потім поневолювачі стали іменуватися «Московськими Государями». До 1861 року (скасування кріпосного права) народ залишався в стані поневолених тубільців, тобто рабів, а аристократія його зневажала однаково з тією ж часткою презирства, як англійці і французи зневажали в XIX столітті завойованих ними негрів Африки.

Справді, від такого тисячолітнього гніту Київської Русі, Орди і потім Московії-Росії з надлишком достатньо ненависті у фінському народі, щоб народити матюки - як тубільний сленг лихослів'я щодо гнобителів.

Але... Ми бачимо, що ці матюки існували у фіно-угрів ще до їх поневолення сусідами з Заходу і зі Сходу. І існують в угорців, які вельми вдало втекли з Волги до Європи, уникнувши долі своїх одноплемінників.

Це означає, що матюки фінно-угрів зародилися зовсім не як відповідь поневолювачам, а як щось своє внутрішнє, чисто споконвічне і без якогось зовнішнього впливу. Бо фінно-угри матюкалися ЗАВЖДИ.

Частина дослідників висловлює таку точку зору: матюки - це частина якоїсь містичної культури, на кшталт замовлянь або проклять. У тому числі дехто (А. Філіппов, С. С. Дрозд) вважає, що деякі з матірних лайок по суті означають не щось образливе, а побажання смерті. Наприклад, посилання в «п ...», як вони пишуть, означає побажання йти туди, звідки народився, тобто - піти з життя знову в небуття.

Чи так це? Сумніваюся.

Чи була у фіно-угрів у минулому, в епоху зародження матюків, така містична культура, в якій би використовувалися сексуальні теми матірщини? Особисто мені важко це уявити. Так, сексуальні теми присутні у всіх стародавніх народів - але як символи родючості. А в нашому випадку мова йде зовсім про інше. І жодної «містичної культури» або «язичницьких культів» тут просто немає.

Як мені здається, найбільш вірно суть матюків знаходить московський священик Яків Кротов:

«Один із сучасних православних публіцистів ігумен Веніамін Новік опублікував кілька статей проти лихослів'я, проти матірної лайки. У цих статтях він підкреслює, що матірна лайка пов'язана з матеріалізмом. Тут своєрідна гра словами, з діамату. «Чому розрядка, а матірна лайка, лихослів'я, це часто виправдовують як емоційну розрядку, має відбуватися, - пише ігумен Веніамін, - за рахунок інших людей? Матюкальщику ж неодмінно потрібно щоб хто-небудь чув його. Матірна лайка - є передусім симптом еволюційної недорозвиненості. Біологи знають, що у тваринному світі існує яскраво виражений зв'язок між агресивністю і сексуальністю, і деякі «особливо обдаровані» (саркастично пише ігумен Веніамін) особи використовують свої геніталії для залякування супротивника. А деякі не менш обдаровані представники сімейства гомо сапієнс роблять те ж саме словесно. Ексгібіціоністи просто більш послідовні». Це спростування лихослів'я і відсіч йому з позицій сучасної, добре освіченої людини».

Саме так.

Індоєвропейці не матюкалися, тому що їх праетнос формувався як більш прогресивний і виключає в спілкуванні мавпячі звички «використовувати свої геніталії для залякування супротивника». А ось праетнос фінно-угрів, які не є індоєвропейцями, формувався іншим шляхом - і використовував мавпячі звички.

Ось і вся різниця: росіяни й угорці тому матюкаються, що не є індоєвропейцями. І тому, що їхні предки розвивалися інакше, ніж індоєвропейці - в абсолютно іншому культурному середовищі.

Мало того, використання матюків в спілкуванні обов'язково ретроспективно означає, що в далекому минулому предки росіян і угорців ці матюки вживали в якості ілюстрації ВЧИНКІВ - тобто у фіно-угрів був у ходу, як ЗНАК ОБРАЗА, показ геніталій опонентові. І різні інші непотрібні ДІЇ.

Здається дикістю? Але це нітрохи не велика дикість, ніж сам факт майже ПОВНОГО схвалення матюків в Росії - в першу чергу діячами культури. Як, наприклад, ставитися до таких висловлювань: Галина Жевнова, головний редактор об'єднаної редакції «Губернські вісті» ділиться з читачами: «До мату ставлюся позитивно. У російської людини є два способи випускання пари. Перший - горілка, другий - матюк. Нехай буде краще матюк».

Чому ж у інших народів немає «способів випускання пари» тільки у вигляді горілки і матюків? І чим матюк «краще» горілки?

ЧИМ МАТЮК КРАЩЕ ГОРІЛКИ?

У Росії не розуміють, що матюки руйнують основи Суспільства. Мат, будучи твариною поведінкою «використовувати свої геніталії для залякування супротивника», вже асоціальний. Але ж матюки еволюціонували в порівнянні з тваринами: сама назва «матюк» означає образу матері опонента сексуальним насильством з боку мовця. Чого немає у тварин.

Для фінно-угрів (росіян і угорців) це, може бути, своя нормальна місцева традиційна форма спілкування. Але для індоєвропейців це неприпустимо.

Кожен з нас був дитиною і знає, що всяка гидота легко проникає саме в дитячі мізки. Так і матюки угорців і росіян впроваджувалися в Європі не через наших дорослих європейців, а через дітей, які контактували з дітьми народів, що розмовляють матюками. Вже один цей факт показує, що матюки полонять розум людей через розбещення наших дітей і по суті мало відрізняються від дитячої порнографії або спокушання малолітніх.

Нехай там у Росії завжди матюками спілкувалися. Але нам-то навіщо їм уподібнюватися? Наші предки цих, їм чужих, матюків не знали.

Дуже погано, коли сексуальна освіта дітей починається з пізнання ними матюків і їх значення. Саме так було і зі мною: мене підлітки матюкам вчили і пояснювали їхнє значення - були першовідкривачами для мене таїнства стосунків чоловіка й жінки - через мати.

Це нормально? Це абсолютно ненормально.

Тому здається цілком помилковою думка редактора російської газети про те, що матюки краще горілки. Наші діти горілки в 10 років не п'ють, а матюкам вчаться. Навіщо?

Російські публіцисти з гордістю і радістю говорять, що російські матюки цілком заміняють взагалі будь-яку передачу думки і понять. Ольга Квірквелія, керівник російського просвітницького християнського центру «Віра і думка», в передачі «Радіо Свобода» у лютому 2002 року про матюки сказала: «У принципі мат, як хороший мат, справжній, не той вуличний, який ми сьогодні чуємо, - це просто сакральна мова, якою можна розповідати дійсно абсолютно все. Я захопилася матом, коли почула випадково в Новгородській області, в селі, як бабуся дідусеві пояснювала, як садити огірки. Не матюками були тільки прийменники, - зрозуміло ідеально. Вона не лаяла, вона дуже ласкаво, дуже дружелюбно пояснювала, як правильно садити огірки. Це мова, яка, на жаль, нами практично втрачена і перетворена на щось вульгарне, бридке, огидне і недобре. Насправді це не так. І це відображає найглибинніші пласти свідомості».

Я в шоці. Чому бабуся не може розповідати нормально про посадку огірків нормальними людськими термінами, а підміняє їх всі сексуальними термінами? Це Ольга Квірквелія бачить «сакральною мовою». Що в ній «сакрального», за винятком тваринного показу своїх геніталій?

Вона ще говорить про те, що «Це мова, яка, на жаль, нами практично втрачена». Виходить, що фінно-угорська мова росіян та угорців - це і є мова повних матюків, де всі поняття замінюються ними?

На жаль, все погане і бридке має тенденцію розповсюджуватись навколо, як хвороба. Так Росія принесла свої матюки до суміжних з нею і завойованим народам білорусів, українців, прибалтів, кавказців, народів Середньої Азії, які своєю мовою розмовляють, але через слово вставляють фінські матюки. Так фінські «сакральні слова» стали повсякденною лексикою далеких узбеків. Мало того, матюкатися почали в США - вже англійською, і цілком нормально у фільмі «Поліцейська академія» бачити сюжет, дія якого довго розгортається на тлі телефонної будки, на якій написано російською, зі всім знайомих трьох літер, слово «х ..». Це хто ж написав там це? Янкі?

Але такого більше ніде в світі немає: писати матюки на стінах. І навіть Висоцький помічав: у громадських французьких туалетах є написи російською мовою. Написати матюк на стіні - це дорівнює тваринній поведінці демонструвати геніталії. Чим «сакральні» східні сусіди і займаються, як мавпи. Це ексгібіціонізм східного сусіда.

Чи це норма поведінки для нас, європейців, в тому числі білорусів і українців? Звичайно, ні, - бо нічого сакрального, тобто священного, ми цим просто тому висловити не можемо, що наші предки матюки не знали. Ці матюки - нам чужі й далекі.

У наших європейських мовах достатньо засобів висловити будь-які поняття без матюків, як немає матюків і в творах Льва Толстого. Він «сакральною мовою» не користувався, але створив літературні шедеври світової культури і російської мови. Що вже означає, що російська мова нічого не втратить без цих матюків. А тільки збагатиться.

* * *

В класичній психолінгвістиці з давніх часів існує поділ мови. Є найпростіший різновид нашої мови - афективна мова. Афект, в свою чергу, - це один з видів переживань, який людина подолати не може. Зазвичай воно пов'язане з біологічними, життєвими потребами. За визнанням світової психології, це єдиний вид переживань, яким людина керувати не може. Всім відомо, що до цих пір в суді перебування людини у стані афекту є пом'якшувальною провину обставиною.

Коли говорять афективна мова, то, з одного боку, мають на увазі густо насичену емоціями мову, з іншого боку - мова, яка дійсно буває в стані афекту.

Йдемо далі. Людина нічого не робить без спонукання. За вимовою теж варто спонукання. Найбільш примітивний мотив - наявність гострого, як правило, короткочасного переживання. Так ось, - афект очолює лайливу мову.

Після мотиву потрібна думка, предметний зміст того, що ти хочеш сказати. А у афективної мови і думки-то немає. Для прикладу: несете ви по вулиці цінну вазу. Вона розбилася. Ви ж не стану відразу міркувати про те, наскільки вона вам дорога. Перше, що буде (у міру традицій) - вихід емоції без думки. Це гротеск. А в реальності все завуальовано, приховано.

Під час подібних гострих переживань потрібен вихід емоцій. І чим намагаються виправдати матюки? Цим виходом емоцій. Але якщо б це був справді невинний вихід (лайнувся, пішов далі, став нормальною людиною), то про це б і розмови не йшло. У сучасній російській культурі (і культурі частини України, - особливо східної) це стало вже не просто виходом негативної емоцій, а способом вираження себе, - вважають науковці.

На думку психологів, інший «мінус» вживання матюків полягає в тому, що негативна емоція від однієї брутальної людини переходить на іншу, заражає її. Однією з особливостей афективної мови є вельми потужний вплив на оточуючих. Матюки, зважаючи на своє походження, - як вихід емоції - заразливі. У соціальній психології відомі ефекти зараження, коли чиясь емоція діє на інших як гриб. Так працює ефект натовпу. Цей ефект зараження - один з найтяжчих наслідків її існування.

Вся наша психіка озброєна знаками. Найбільш універсальний спосіб застосування знаків - мова. Думка впливає на мову, однак, в залежності від того, яка мова, змінюється і думка. І якщо все спростити, то можна сказати: яка мова - таке і мислення. І що поганого, що ви матом лаєтесь? Та у вас психіка вже вся інша! Замість того, щоб описати щось красиве, у вас лише матюки. І все закрилося. Немає нічого, нічого більше не бачите. Жодних нюансів!

Нам подобається як над цим явищем знущалися Ільф і Петров. Наприклад, - в образі Еллочки Людожерки. Невеликого словникового запасу їй вистачало, щоб вільно почувати себе в світі. Теж саме і з матюком. Обмеження, яка накладає ця лексика на психіку, приголомшливі. Це гігантські втрати. Відбувається не тільки редукція мови, але і редукція думки, людської психіки. У зв'язку з цим мат не унікальний. Прикольно, кльово. Якби ці слова засмічували лише мову. Вони засмічують психіку. Це втрата особистісна… Можна згадати і нашого сучасника Леся Подерв’янського, який відкрито демонструє матюки у своїх п’єсах, роблячи таким чином своїх героїв не просто гротесковими, а повним ідіотами, дикунами і нікчемами, яких потрібно тримати на відстані гарматного пострілу від цивілізованого суспільства. Ви хочете бути схожими на них? Поміркуйте…

20 грудня 2024, п`ятниця

utmx_section("Headline")Міфи і правда про російські матюки

Міфи і правда про російські матюки