Актуально
47935 переглядів
|
Нарком Дибенко під Нарвою 23 лютого 1918 року |
Подяка окупантам
Коли мене, офіцера запасу, вітають 23 лютого зі святом, то сприймаю це як глузування. Бо перш ніж 1999 року тодішній Глава України Леонід Кучма ввів його у нас, аби переманити на президентських виборах хоч трохи прихильників лідера комуністів Петра Симоненка, воно було запроваджене у 1993-му Президіумом Верховної Ради Росії.
А після того, як його змавпували ще й білоруси та таджики, цим святом чи то навмисно, чи то несвідомо нам намагаються "засвідчити", що у нас досі спільна з іншими колишніми радянськими республіками Вітчизна - або СРСР, або Росія.
На користь останньої із них вказує уривок вірша, котрий радить декламувати у День захисників Вітчизни рекомендований Міністерством освіти України збірник "Сценарії шкільних свят" харківської видавничої групи "Основа": "В сорок пятом в мае / вопреки уставу караульной службы / мы салютом личным подтвердили / славу РУССКОГО оружия"...
Тому коли 23 лютого вітаємо один одного з Днем захисника нашої спільної з росіянами, білорусами й таджиками Вітчизни, а 24 серпня - з Незалежністю від неї, то виглядаємо або невігласами, або циніками.
Та це ще півбіди.
Бо Президіум Верховної Ради РФ і Леонід Кучма веліли відзначати це свято саме 23 лютого - у День Радянській Армії, яку до 1946-го іменували Червоною. Однак якщо неможливо викреслити з історії той факт, що вона звільнила Україну від нацистів, то, водночас, було б подвійною мораллю ігнорувати й те, що 29 січня 1918-го майбутні вояки цієї армії катували під Крутами захисників Української Народної Республіки.
А захопивши Київ, розстрілювали у ньому всіх, хто розмовляв українською. До речі, 23 лютого 1918 року вояки УНР якраз навпаки - визволили від більшовиків Житомир. А у 1921-му Червона армія аж до 1991-го позбавила Україну незалежності.
Та й у 1933-1933 роках саме ця армія блокувала українські села, які не виконали сталінського плану хлібозаготівлі. А коли у 1943-му до Червоної Армії мобілізували моїх дідуся й дядька, то одразу ж погнали їх на німецькі міни, аби заодно і проходи для "правильних" солдатів розчистити, і від "бандєровцов" позбутися.
"І свічка, і кочерга"
Тож коли 2002 року наш тодішній Президент запевняв у своєму вітанні винуватцям торжества, що "назвавши це свято Днем захисників Вітчизни, незалежна Україна не змінила його первісного, глибинного змісту", то дав привід для висновку, що ми святкуємо 23 лютого День не лише захисника нашої Вітчизни, а й її окупантів.
Та й Президент Віктор Ющенко, який, за іронією долі, народився 23 лютого, теж погарячкував торік в аналогічному вітанні, заявивши, що "це свято символізує любов і шану українців до оборонців і визволителів рідної землі".
Тож коли 29 січня й 24 листопада керівники нашої держави кладуть квіти до монументів, відповідно, Героям Крут і жертвам Голодомору, а 23 лютого - вітають із Днем їхніх катів, то вони перевтілюються таким чином у "героїв" приказки "І Богу - свічка, і чорту - кочерга".
А тим часом підстав перенести День захисника Вітчизни (приміром, на свято Покрови Богородиці (14 жовтня), до якого приурочено День українського козацтва, бо запорожці обрали покровителькою Матір Божу) вистачає.
По-перше, позаяк в Основному Законі України записано, що її незалежність є результатом багатовікового прагнення нашого народу до власної держави, то виходить, що президентський указ про свято, приурочене до дня армії, яка ліквідувала ту державу в 1921-му, є антиконституційним.
По-друге, державні свята в Україні має право встановлювати тільки її Верховна Рада, а не Президент.
По-третє, ті, кого намагався переманити 1999 року своїм указом тодішній Глава держави, не прийняли його дарунку - торік перший заступник львівського обкому КПУ Олександр Калинюк запевняв, що комуністи відзначають не День захисника Вітчизни, а День Радянської армії та Військово-морського флоту.
А найголовнішою з підстав перенести День захисника Вітчизни свято - це те, що 23 лютого - є торжеством... брехні.
Річниця поразки
Приймаючи в 1995-му закон "Про дні воїнської слави (переможні дні) Росії", спадкоємець Верховної Ради РФ, Держдума, іменувала один із них "Днем перемоги Червоної Армії над кайзерівськими військами Німеччини (1918 рік) - Днем захисників Вітчизни". Насправді ж Червона Армія перемоги над німцями у 1918-му не здобувала.
Цього висновку цілком можна було дійти й у радянські часи - з тодішніх підручників. Бо хоч сталінська "Історія ВКП(б). Короткий курс", з якої черпали "факти" їхні автори, запевняла, що "під Нарвою та Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч" і "їхнє просування на Петроград було припинено", однак уже в наступному абзаці спростувала це:
"Німці продовжували наступ, і лише 22 лютого німецький уряд погодився підписати мир, причому умови миру були набагато важчі початкових. 23 лютого ЦК ухвалив прийняти умови німецького командування і підписати мирний договір".
Якби "німецьким окупантам було дано рішучу відсіч" і їхнє "просування на Петроград було припинено", то вони свій наступ не продовжували б. А той факт, що саме 23 лютого 1918 року Центральний Комітет більшовиків "ухвалив прийняти умови німецького командування і підписати мирний договір" на принизливих для Росії умовах, означав, що того дня Росія не перемогла, а навпаки - капітулювала.
Та це ще не вся неправда закону "День перемоги Червоної Армії над кайзерівськими військами Німеччини (1918 рік) - День захисників Вітчизни", змавпованого Кучмою. Бо "бойової дії" вела тоді зовсім не Червона Армія.
До теми:
