“Апостол української ідеї”. Згадуючи Дмитра Донцова

Дмитро Донцов (*30 серпня 1883, Мелітополь — †30 березня 1973, Канада)

Сьогодні Донцова називають “апостолом української ідеї”, "“батьком українського націоналізму”", а його твори читають і перечитують українці від Львова до Луганська. Але це – лише відгомін тієї слави і впливу, які Донцов мав за життя. “Секрет” популярності його творів – в їхній актуальності і відвертості.

Але не тільки твори, але й сама постать Дмитра Донцова є надзвичайно цікавими, особливо для нас, луганців.

Будучи визнаним "живим класиком" українського радикального націоналізму, Дмитро Донцов мав мішане українсько-російське походження – він народився поблизу Мелітополя, а його рід походив з Воронежчини. Так само і на Луганщині тисячі людей не певні, українці вони чи росіяни, адже в нашому краї перемішалися і ті, і інші. Цю проблему Донцов вирішив для себе досить рано. В листі до Євгена Маланюка від 1931 року він відверто написав: "Українця з мене зробили: Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко, яких я знаю з того часу, як навчився читати, цебто від 6 років життя". Саме в їхніх творах він відчув те, що було суголосне його українській душі, тому і зробив свій вибір на користь української нації, на користь свого українського, а не російського коріння.

Донцова не можна звинуватити у "вузьколобості", яку часто приписують націоналістам їхні опоненти. Вже в 14 років Донцов був знайомий з творами Гюго, Дікенса, Гете, Сервантеса, Шиллера та інших світових класиків. Взагалі, нестримний потяг Донцова до самоосвіти захистив його від російских впливів під час навчання у реальному училищі в Мелітополі, а пізніше – і у Петербурзькому університеті, де він здобув фах юриста. Як видно, Донцову "пощастило" зіштовхнутися з русифікаторством царського уряду особисто, але завдяки своїй українській самосвідомості він не поповнив ряди тих, про кого Шевченко писав "раби, підножки, грязь Москви". В студентські роки Донцов певний час був прихильником соціалістичних ідей. Будучи членом Української соціал-демократичної робітничої партії, він активно займався політикою, за що його було двічі заарештовано. Після другого арешту він виїхав до Галичини, а потім поступив до Віденського університету. У 1917 році Дмитро Донцов отримав ступінь доктора юридичних наук.

Приблизно в цей період він пориває з соціалістичними і ліберальними ідеями, зрозумівши, що за ними криється що завгодно, але не український патріотизм. Не знайшовши на політичній арені жодної ідеології, яка б послідовно обстоювала інтереси України і українців, Донцов розпочав створення власної духовно-політичної концепції – інтегрального націоналізму. Щоби викласти навіть в загальних рисах основні ідеї інтегрального націоналізму, не вистачить і цілої газети. Тож зупинимося на тих ідеях Донцова, які сьогодні є найбільш актуальними.

Дмитро Донцов з видатною українською поетесою Оленою Телігою (кінець 30-х років ХХ століття)

Одним із головних ворогів України Донцов вважав "провансальство" – ідейну течію, яка вбачає розвиток України лише в популяризації історії і народних традицій. Сьогодні такий умонастрій називають "шароварщиною". Дехто навіть вважає, що ота шароварщина – це і є націоналізм. Однак, така думка дуже далека від істини. Шануючи героїчні сторінки української історії, Донцов гаряче наголошував, що на одних калинових гаях і вишиванках державу не розбудуєш. У своїх чисельних статтях він писав про необхідність сильної провідної верстви, яка б, відкинувши демократичні забобони, зуміла зорганізувати і повести за собою народ. Причому повести його не на поклін до Європи чи Росії, а повести до дійсної Незалежності. Не буває націоналістів, які ладні рачки плазувати, аби тільки їм дозволили постояти навколішках біля порогу "цивілізованного світу" чи "братської Росії"! "Націоналізм має боротися з "трьома М": З матеріалізмом, з Москвою і з... західньоевропейською мафією, що виступає під псевдонімом "демократії"" – так писав Донцов. Тільки свої сили, своя держава і своя армія – тільки до цього може закликати дійсний націоналіст. Для того, хто справді розуміє інтереси України, набагато важливіша обороноздатність країни і добробут громадян, ніж калинові гаї та популяризація старожитностей. Сьогодні це очевидно, як ніколи.

Про демократію Донцов писав настільки влучно, що наші сучасні реалії впізнаються, як у дзеркалі. Читаймо: "Коли замаскована під "демократію" мафія має змогу впливати на правлячу еліту, в суспільстві наступає анархія: починається систематичне нищення християнської релігії і церкви... Далі – нищення моралі, одверта пропаганда порнографії, сексоманії, – в пресі, в телевізії, в літературі, в мистецтві, вульгарність "модерної" жіночої моди... Така сама вульгарність в модах "модерної" і "прогресивної" молоді, шал злочинства і параліч влади...". Хіба не опис нашого суспільства і тієї "демократії", яка знищує українців не менш успішно, ніж сталінські репресії...

Чого ж прагнув Донцов замість ненависної йому демократії? Донцов не був теоретиком соціально-політичного устрою. Концепцію націократичної держави виплекали інші – Микола Сціборський, Дмитро Мирон-Орлик, Ярослав Стецько. Донцов же заклав філософські підвалини нового суспільного ладу: націоналізм, вірність християнській релігії, традиції. Але під традиціями Донцов розумів, знов-таки, не вишиванки і рушники, а, перш за все, спадковість княжої та козацької слави, здобутки національного духу і культури. Ніколи Донцов не хворів отим "галичанством", яке часто закидають українським націоналістам на яке, на жаль, деякі націоналісти дійсно хворіють. Донцов, як ніхто, був далекий від того, щоб прагнути замкнутися у прикарпатському закапелку, тихо ненавидячи москалів. Навпаки, він обстоював ідею створення Великої Держави, яка не обиватиме порогів міжнародних інстанцій в пошуках жебрацької подачки.

Сьогодні ідеї Донцова (та й націоналізму взагалі) нерідко називають застарілими, посилаючись на "нові світові тенденції", "глобалізацію" і т.д. Натомість єдиноправильними називають "демократію", "лібералізм", "відкрите суспільство". Дехто відчуває ностальгію за радянським минулим. Однак, саме життя вказує на те, що "демократичні цінності" (кажучи прямо – цінності західноєвропейських суспільств) у нас приживаються погано. Та й на Заході оті цінності вже вилазять боком – варто лише подивитися на засилля імігрантів з Азії, легалізацію наркотиків, потурання сексуальним збоченцям, поширення сектантства, занепад сімейних цінностей і т.д. Неможливо повернення і в радянське минуле, що б там не обіцяли комуністи або соціалісти. Ні Захід, ні Росія не будуватимуть нам сильну і незалежну державу. Україну можуть підняти тільки українці. І чим скоріше ми це зрозуміємо, тим краще.

22 квітня 2026, середа

utmx_section("Headline")“Апостол української ідеї”. Згадуючи Дмитра Донцова

“Апостол української ідеї”. Згадуючи Дмитра Донцова