Актуально
25832 перегляди
 |
Сніг… Білий і чистий сніг. За ніч засипав шляхи і двори. На легкому морозі порипує під ногами. Навіює спогади з дитинства. Порипуючи ним, ішли ми з товаришем вниз по вулиці.
Попереду – курсанти, чистять сніг. Добра справа. Але чистять вони його не в дитячому будинку і не в лікарні. Чистять вони його навколо Єпархії… Що вони там роблять, і хто їх туди послав – із державного ВУЗу до структури, відокремленої від держави?
Може, у тій Єпархії інваліди чи люди з якими вадами? Ні. Там міцні хлопці. Майже усі по центнеру і більше вагою. Хрести носять “горизонтально”. І могли б сніг почистити не тільки навколо Єпархії, а ще і допомогти комусь.
Нема, Боже, церкви, гине повністю. То у дітей приміщення інтернату відбирають, то органний зал у громади. Храмів за кількістю вже скоро буде стільки ж, скільки й бензоколонок. От тільки кількість навіть не те, що в якість не переростає, а скоріше навпаки – гине церква. За винятком окремих волхвів-священиків по околицях, котрі служать Богу і людям самі по собі.
Коли авто за сотню тисяч доларів має власник заводів – я розумію. А коли на такім авто під церквою припарковується батюшка, та ще й на стоянці, щойно розчищеній від снігу курсантами… Душа і розум якось не сприймають таку святість.
Говорив мені батько, що Бог живе в людській душі, а не в церкві. Живе у чистій і добрій душі. В душі, де немає каменя за пазухою і злості, обману та нещирості.
Сніг… Білий і чистий сніг. За ніч засипав шляхи і двори. От якби так він засипав нещирі корисливі душі, щоб почати з чистого листа: “Якось ішли ми з товаришем вниз по вулиці. А біля Єпархії батюшки чистять сніг. Добра справа. Невтомні хлопці. Щойно після служби дітей з інтернату до органного залу возили, і відразу за сніг.”
До теми:
