Актуально
104657 переглядів
 |
Посівний календар – диво котре з’явилося на шпальтах газет і журналів. Після переважно чудес медичного направлення ( Кашпіровського і Чумака з зарядженою водою, білих і чорних чаклунів), з’явились поради по часу посіву та посадки городини. Посівний календар замахнувся сперечатися з самою агротехнікою. З спостереженнями за природними явищами на протязі багатьох десятиліть. Ще вчора селяни міряли температуру ґрунту та його вологість, оцінювали кліматичні умови за прогнозами погоди та прикметами. А сьогодні все, це вже нікому не потрібно. Всі турботи як гора з плеч. Купляєш районну газету, там вже за селянина подумали, коли сіяти і коли сажати. На це диво піддалися навіть ті хто вирощував городину в великій кількості для продажу. “паханами”
Отак і моя дружина піддалась на таку провокацію. В вечері старанно вивчила надрукований календар і завела бесіду.
- Тут пишуть що завтра до першої години дня треба висадити розсаду.
- А чому до першої?
- Пишуть місяць буде йти на зменшення і тоді треба садити все, що росте під землею.
- А який зв’язок у місяця і нашої розсади.
- Написано, коли в цей час посадити то вродить.
- Та ще Святого Юрія весняного не було, на нього завжди який негаразд у погоди прихований.
- Написано, всі садять і нам треба.
Зламався агроном, піддався умовлянням і таємній надії на диво урожай.
З рання розкинув шланги водопостачання до ділянки висадки розсади. Відкрив парникові рами. Сходив за кілометр до тракторної бригади, роздав наряди на польові роботи і вітроного до садиби.
О дев’ятій ранку з жінкою на городі почали роботи. Бігом, бігом від парника до ланки. Ямки, вода, ямки, вода., розсада… Рядочок за рядком, один за одним шикувався на ділянці. Під одинадцяту я починав проситись.
- Борисівно, давай зупинимося, відпочинемо.
- Ні. До першої вже не далеко а третина розсади не висаджена.
- Ой, щось не ладне чую.
- Сади давай, як вроде то будемо з врожаєм.
Чому до першої. Поїли б, відпочили б. А потім потихеньку і посадили б томати і перець. Ходили в голові думки, а руки все садили і садили.
О першій ми все закінчили. Посадили з пів тисячі розсади удвох. Гуділи спина й ноги, пальці рук заклякли і не гнулись. Та все таки радість, рядочками стоїть перець, томати. Робота зроблена.
- Як вродить ото вторгуємо…
- А як не вродить, посуха чи що інше?
- Вродить, календар розумні люди складають, отак просто в районній газеті його друкувати не стали б.
На краю ланки я очима рахував врожай. Томатів і перцю на продажу буде трішки. Можливо навіть тони три вугілля придбати хватить виторгу. Проглянувши ще раз ділянку пішов обідати.
А на душі все щось не так. Учора ноги крутили, і взагалі якось важкувато як на зміну погоди.
Смачний борщик у Борисівни. Після тарілочки другої наступає душевний спокій і задоволення життям. Хочеться прилягти і годинку поспати. Та цього разу щось потягнуло мене ще раз поглянути на висаджену розсаду, пройтись по двору.
З краю городу я розглядав чорну хмару, що сунула прямо на наше село і безпосередньо на двір. Вона була така чорна, що в її добрих намірах запідозрити було неможливо. Вона йшла по небу впевнено, широким фронтом, кожної хвилини посилюючи розуміння безнадійності ситуації. Ось уже вона над Звонецьким порогом і того берега не видко. Між чорним небом і Дніпром біла стіна.
От і все… Ніколи не треба рахувати виторг від врожаю наперед, погана прикмета. Посівний календар… Цілий ряд думок про нього промайнув майже миттєво. І ні одна думка не була толерантною та літературною. Ще якось кволо подумав покласти граблі з лопатою навхрест серед двору, та біла стіна зливи вже була на нашому березі.
Потекли миттєво струмки, земля укрилась льодяними кульками. Град шматав молоде листя на деревах, рубав безжалісно викохану Борисівною розсаду. А за хвилин двадцять все стихло, з’явилось сонце. Небо стало блакитне і безхмарне. На сході зникала за обрієм чорна хмара караючи підписчиків районної газети за виконання порад посівного календаря.
На городі лежала пошматована розсада. Борисівна мовчала і я мовчав. А по дворі неквапливо розносив вітер шматки районної газети.
Отак було покарано слабкість людської натури до дива.
Стали ми по старинці працювати, міряли вологість ґрунту і температуру, уважно слідкували за прогнозом погоди. А посівні календарі більше не читали. Якось співпраця з ним не склалась.
Публiкацiї за темою «Довкілля»:
