- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...
Членів ВО «Тризуб імені Степана Бандери» Романа Хмару, Анатолія Онуфрійчука, Василя Абрамова, яких на початку року заарештували за підрив погруддя Сталіна, встановленого неокомуністами навесні минулого року в Запоріжжі, відпустили на поруки депутатів-нашоукраїнців Андрія Парубія, Лілії Григорович, Зіновія Шкутяка та Володимира В’язівського.
За ці пару місяців, які хлопці провели за ґратами, у ЗМІ багато писалося про умови їх утримання. На своїй першій, після виходу на волю, прес-конференції, яку вони дали в УНІАН, хлопці поділилися тим, що пережили у в’язниці.
Роман Хмара, член «Тризубу»:
МИ ГРИМАЛИ ПО КІЛЬКА ГОДИН У ДВЕРІ, ЩОБ НАС ВІДВЕЛИ В ТУАЛЕТ
Нас затримали в Івано-Франківській області, не пояснюючи причин. Інкримінували справи, до жодної з яких ми не маємо ніякого стосунку. 11 січня нас п’ятьох чартерним рейсом доставили в Запоріжжя, розмістивши кожного в окремий райвідділ міліції. Особисто я перебував у Ленінському райвідділі з 11 по 25 січня.
У моїй камері не було ні води, ні туалету. Часом доводилося гримати щосили в двері по кілька годин, аби вивели в туалет. Цим ми тільки дратував міліціонерів. Мені заламували руки, садили на шпагат і тиснули в спину…
Перед тим як перевести людину в СІЗО, її мають обстежити медики, та жодного обстеження не було. Нас ховали від адвокатів, від рідних. Не давали змоги повідомити їм, де ми знаходимося.
Постраждали не тільки мої найблтжчі родичі, а й люди, з якими я контактував досить мало. Наприклад, мої дід з бабою, що живуть на Кіровоградщині в селі Цвітна, 1934 і 1937 років народження. Бабуся – інвалід, без двох ніг. У них проводили обшук – з 18-ї години до третьої ночі. Кричали до них: де бомба, де вибухівка?!
Анатолій Онуфрійчук, член «Тризубу»:
НАС ТРИМАЛИ В КАМЕРІ З МІНУСОВОЮ ТЕМПЕРАТУРОЮ
Я звертався до громадськості, повідомляв про катування, які застосовувалися щодо мене в застінках СБУ…
19 січня мене затримали в Святошинському районі Києва. Без жодних пояснень мене посадили в машину, серед ночі вивезли в Запоріжжя. Там у кабінеті міліції на стінах висів Дзержинський і календарі Партії регіонів, що свідчило про “неупередженість” слідства. У міліції мене не катували, оскільки я надавав усі потрібні їм докази щодо відрізання голови Сталіну.
А в СБУ, де я перебував до цього, цікавилися більше не справою, а самою організацією. Крім залякування, погроз на мою адресу та моїм рідним, мені викручували руки за спину, били, коли я відмовлявся відповідати на деякі запитання без адвоката. Адвоката ж мені не надавали. Коли я давав відповідь, яка їм не підходила, вони мене били, доки я не погоджувався з ними. Потім дали ручку й папір і змусили щось підписати, після чого відправили в ізолятор тимчасового утримання.
Там у камері сантехніка не працювала й була мінусова температура. Одяг ми взагалі не знімали, спати було неможливо. Нам приносили холодний чай – аби розігріти його, ми палили простирадла.
У СІЗО були дещо кращі умови, але годували жахливо. Але коли приходила прокурорська перевірка, то їжа одразу ж покращувалася.
Василь Абрамів, член «Тризубу»:
ПРОТИ МЕНЕ НАЛАШТУВАЛИ ОДНОКАМЕРНИКІВ
Я один із тих, хто добровільно прийшов у СБУ. Так, за власний кошт приїхав у Запоріжжя і явився в обласне управління СБУ.
Я не відчуваю жодної провини, бо зробив гідний вчинок, знісши голову Сталіну.
Здався тому, що тероризували моїх батьків, друзів, у всіх проводилися обшуки… Фізичної сили до мене майже не застосовували, але шантажували, вимагали зізнань, де я тримаю “вибухівку”.
Утримували в камері без скла у вікнах, матраци були мокрі й смерділи… У СІЗО проти мене налаштували співкамерників, яких обшукували, кажучи їм, що це через мене, бо я «політичний», як вони мене називали. По нашій камері бігав щур, якого ми потім зловили.
Коли мене вивели до преси, яка приїхала мене провідати, прокурор сказав мені: «Я задам тобі два запитання, ти них відповіси – і все, бо тут тобі не мітинг».
Коли на суді я заявив, що я є ідейно-політичним в’язнем, прокуратура дала вказівку написати всім моїм співкамерникам, що мене ніхто не чіпає, що маю власне спальне місце, одне слово, перебуваю в нормальних умовах. Але такого ніхто не захотів написати…
За що їх судять
Тризубівці не заперечують, що відпиляли голову Сталіну, навіть пишаються цим. Але хто після цього ще й підірвав у новорічну ніч погруддя тирана – досі залишається невідомим. Щодо підриву висувалося кілька версій. Казали, що це ВО «Свобода», українські спецслужби… Андрій Парубій припускає, що це спецоперація східних сусідів:
– Від самого початку справа проти хлопців, коли їх звинувачували в підриві, виглядала абсурдною. Сам факт того, що їх перевозили в Запоріжжя чартером, у супроводі бійців «Беркуту», – насторожує. Питання до влади: за які кошти? На моє глибоке переконання, підрив Сталіна – провокація спецслужб сусідньої держави для залякування всього українського суспільства. Коли стало зрозуміло, що жоден слідчий не може довести причетності хлопців до інциденту, їм почали інкримінувати хуліганство, спрямоване на знищення пам’ятника.
Пізніше виявилося, що та споруда зовсім не є пам’ятником. Бо пам’ятник, за українським законодавством, повинен мати документи щодо його встановлення. Мер Запоріжжя надав документи, котрі засвідчують, що ця споруда не є пам’ятником, і її немає в жодному реєстрі. Це просто приватна скульптура, яка заходилася на подвір’ї певної політичної сили. Хлопці просто зробили те, що мали зробити комунальні служби.
Нагадаю, що коли встановили пам’ятник Іванові Мазепі на приватній території в Полтаві, комунальні служби забрали його. Чомусь до Мазепи – великого гетьмана, державника, храмобудівника – у комунальних служб один підхід, а щодо Сталіна, який убив мільйони українців, - інший.
Після того, як слідчим не вдалося і тут довести вину хлопців, оскільки пам’ятник не виявився пам’ятником, вони перевели хлопців на статтю 191 (заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах), оцінивши цю споруду в 347 тисяч гривень. У цей кошторис вписали витрати на референдум, якого не було, квіти для запрошених ветеранів на відкриття, кашу, яку вони варили, оренду польової кухні, приїзд ветеранів…
– Насправді, – каже нардеп, – це божевілля ще не закінчилося, бо ще має бути два засідання суду…
За словами першого заступника голови центрального проводу ВО «Тризуб» Андрія Тарасенка, після вибуху Сталіна 31 грудня було заарештовано близько 20 членів «Тризубу». На сьогодні п’ятеро тризубівців перебувають за ґратами. Щодо двох із них уже є вироки суду. Когось звинувачують у підпалі якогось районного осередку КПУ ще у 2009 році. Цю справу було закрито давно, але після 31 грудня її поновили. Решту теж заарештовано за підпал дверей офісів КПУ кілька років тому. Зараз в.о. голови «Тризубу» відбуває чотиримісячний термін за зберігання стартового пістолета. І прокурор подає касацію, щоб йому дали три роки, хоча за незаконне зберігання рушниці передбачено лише адміністративну відповідальність.
– Тобто йдеться про масові репресії щодо «Тризубу імені Степана Бандери», – каже він.
Андрій Тарасенко наголосив, що акція зі знищення Сталіна в Запоріжжі 28 грудня минулого року була справою правильною, бо це є “частиною захисту української нації”.
Актуально
22224 перегляди
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
