![]() |
З розпадом Радянського Союзу релігія отримала право на офіційне повернення в маскультуру. Бути віруючим стало модно, престижно. Люди потягнулися на богослужіння, як гриби після дощу почали будуватися нові церкви і з'являтися нові парафії.
Разом з тим я помітив й інші явища. «Релігійність на показ» стала важливим атрибутом статусу для «сильних світу цього». Зв'язки в церковній ієрархії, пожертвування на відродження святинь, польоти на Афон чартерними рейсами за десятки тисяч доларів - сьогодні для статусу все це не менш важливо, ніж телефон «Vertu» або Мерседес S-класу.
Особисто для себе я зробив сумний висновок. Церкви, опанувавши масовою свідомістю, зберегли переважно форму, втративши значною мірою свій зміст. І першоієрархи на лімузинах тільки підтверджують це твердження.
Але днями, спостерігаючи в супермаркетах черги за пасками, я робив для себе ще один неприємний висновок.
Ми - суспільство хабарників.
Мова далеко не про 100 гривень ДАІшнику. Все значно гірше.
Ми намагаємося «дати хабар Богу».
Намагаємося виконати великодні ритуали в надії заслужити прихильність Бога. При цьому більшість з нас не готові змінюватися і жити за Божим статутом.
Ми намагаємося відкупитися від Нього періодичним цілуванням образів, аби лише не пізнавати Його істин.
Ми сподіваємося, що ікона на лобовому склі автомобіля захистить нас. Іконка, а не глибоке усвідомлене єдності з Богом.
Хабарництво, що йде з наших відносин з Богом, в'їлося в усі моделі нашої поведінки.
Батьки намагаються дати своїм дітям хабар подарунками, аби лише не займатися щодня і щогодини їх вихованням.
А реклама невпинно пропагує можливість відкупитися від печії «Мезимом». Один хабар шлунку, вірніше таблетка, і можна далі не стежити за здоровим харчуванням!
Чим усе це відрізняється від 100 гривень ДАІшнику, після яких продовжується все той же рух з порушенням правил?
І все наше хабарництво тримається на невикорінній вірі в чудо. У те, що одноразова дія може вирішити глобальну проблему. Адже одного разу, загинувши на хресті, Ісус Христос нібито викупив всі наші гріхи! (“Зручна” позиція - можна грішити всім - будь-де і в будь-чому, адже потім хтось інший викупить гріхи за все людство, - гуртом і швидко, - головне знайти нового Великомученика. У крайньому випадку можна й вказати на Ісуса - він же вже постраждав, славімо його! Якщо щось "по дрібницям", можна звернутися до батюшки - він за невеликий хабар "відпустить" ваш гріх, і вперед, - з новими силами грішити, хабарів у нас вистачить... - думка “Аратти”)
Іноді мені здається, що Христос загинув даремно. Адже через дві тисячі років головна думка Його вчення - Любов - залишається недозрозумілою і незатребуваною.
Ось і зараз, справа ж не в тому, що Христос всі наші гріхи взяв на Себе! І навіть не в тому, що Він воскрес...
Головне, це те, що Він своїм прикладом показав, що таке справжня Любов!
Легко любити людей у відповідь на доброзичливе ставлення. Але Ісус показав приклад Любові у відповідь на ненависть. Навіть коли його били, спотворювали, катували, насміхалися і розпинали, Він продовжував Любити людей, мир і Бога. Ні на мить Він не впадав у злість, образу або ненависть.
Його Любов була безмежна. Саме тому Христос переміг смерть. Любов перемогла.
За моє глибоке переконання, свято Великодня - це свято Любові, яка перемагає все, що перетворює світ, змінює закони буття. Любові, яка є Бог.
Я думаю, що Ісус Христос найменше хотів, щоб Йому поклонялися і Його вихваляли. Важливо інше - щоб люди йшли Його приклад безмежної і безумовної Любові.
Давайте припиняти «хабарництво», а замість цього відкриємо серця для Любові!
І для початку хоча б спробуємо відповідати посмішкою і люб'язністю на грубість і хамство (А може все-таки варто хаму відповісти достойно, бо коли тобі посміхнуться, у тебе вже й усмішок у відповідь не залишиться - все було віддано хамам, яких у нас розплодилося як тарганів. Платити Добром за Зло - не найліпший винахід людства, цим ми лише його живимо... - думка "Аратти").
Того і дивися, України стане ближче до Раю!
Христос воскрес! - Воістину воскрес! Зі святом вас!
Від “Аратти”. Ми зумисне в назві матеріалу не використали українську назву свята - Великдень, оскільки він має більше відношення до наших первісних вірувань, залишивши виключно християнську назву, яку й використовує церква.