- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.
Десятинна церква, яка неодноразово будувалася і руйнувалася, від якої сьогодні залишився лише фундамент, знову опинилася у центрі скандалу. Вночі 25 травня біля неї з’явилися дивні вагончики – чи то археологів, чи то церковних будівельників…
Прояснити ситуацію і відповісти на запитання: що це за вагончики? Чи варто відновлювати Десятинну церкву? Чому археологи проти цього? – «Обозреватель» попросив голову комісії Київради з питань культури і туризму Олександра Бригинця.
Про дивні нічийні вагончики
Я спробую зробити коротку реконструкцію подій. Конкурс на музеєфікацію відбувається голосуванням. Головою лічильної комісії є один з чиновників КМДА на прізвище Гера. Саме він відмовляється оголосити результати голосування, починаються інтриги. Закінчується тим, що результати цього голосування взагалі не були оголошені і були знищені.
Знаючи, як хто голосував, тому що ніхто не приховував того, який проект він підтримує, я знаю, що тоді переміг проект №123321, який передбачає виключно музеєфікацію з невеличкою капличкою на початку Пейзажної алеї. В позаминулий четвер відбулося наступне засідання, на якому провели нове голосування. В підсумку два проекти набрали однакову кількість голосів. Один з них – вже згаданий, другий – проект, який підготувало Синодальне управління УПЦ Московського Патріархату, в якому є дуже цікава деталь: це єдиний із усіх представлених проектів, що передбачає на своїй території існування незаконно встановленого монастиря.
Науковці, історики, археологи голосували за проект, який не передбачає церковної споруди, всі інші чиновники голосували за проект, який передбачає не лише будівництво великого храму, а й збереження монастиря. Думаю, спроба протягнути саме цей проект якраз і була спробою узаконити присутність незаконно встановленої споруди.
Наступний крок – вночі з’являються вагончики. Якби не Олійник, який випадково гуляв в цей час, це питання не набуло би публічності. Церква, яка там знаходиться, одразу заявила, що це їхні вагончики. Після цього прозвучала заява чиновників КМДА, що ці вагончики не мають жодного стосування до КМДА. Пізніше була заява Целовальника, що ці вагончики були привезені тим самим Герою. Потім була заява, що ці вагончики належать археологам, після чого археологи заявили, що вагончики їм не належать.
Центральні органи Московського Патріархату відмовляються від цих вагончиків, натомість сама церква продовжує стверджувати, що це їхні вагончики. Наскільки я розумію, ці вагончики були привезені по домовленості між церквою і цим чиновником, який їх відверто лобіював під час засідання конкурсної комісії.
Якщо сьогодні не відбудеться офіційне прийняття цих вагончиків археологами, то я вже говорив з багатьма депутатами, які категорично налаштовані на те, щоб ці вагончики були звідти терміново вивезені. Ми звернулися і до прокуратури розібратися з цими вагончиками, до голови КМДА. І, найважливіший момент: ситуація навколо вагончиків дає зайвий привід повернутися до теми розташування там незаконно встановленої споруди.
Руїни Десятинної церкви на малюнках Вестерфельда, XVII століття
Про лже-монахів, що охороняють бізнес-проект
Дуже сподіваюсь, що те, що сталося, дасть можливість відповідним органам, як мінімум, добиватися того, щоб монастир було демонтовано і перенесено в інше місце. Моя особиста думка: оскільки ця споруда називається монастирем, то, як і годилося за старою християнською традицією, монастирі повинні виникати в місцях, де монахи можуть спокійно молитися, жити закритим життям, а не знаходитися в центрі скандалів.
Цитати монахів і розповіді про те, як вони себе поводили, ви можете побачити в інтернеті. У мене складається враження, що це просто охоронники, які відпустили бороди і одягнули ряси. Вони просто охороняють це місце.
Безумовно, це бізнес-проект, тому що церква, яка знаходиться в такому місці, має чималі прибутки: люди, які приходять подивитися на місце, де знаходилась Десятинна церква, не знаходять її, тому що вона за парканом, заходять в монастир, купують якісь сувеніри чи релігійну атрибутику біля самого монастиря.
Про прозорий паркан, археологів і туристів
З рештками Десятинної церкви щось треба робити. Не можна заморозити ситуацію на нульовій точці. На сьогоднішній день треба зробити все можливе для того, щоб рештки були накриті, треба зробити все можливе, щоб там був наведений порядок. По-друге, треба прибрати цей страшний паркан і зробити його прозорим, щоб сьогодні люди, які приїжджають в Київ, могли бачити, що так, є археологи, вони працюють, там ідуть певні роботи.
Закривати так цинічно пам’ятку, як це є зараз, неможливо. На шляху підготовки до Євро-2012 залишки Десятинної церкви для туристів, особливо для тієї частини, які є православними, можуть бути серйозним туристичним об’єктом. Щоб археологічні розкопки мали пристойний туристичний вигляд і зберігалися, їх треба накрити чимось схожим на те, що там було, тільки кращим. Якщо це відбудеться, створення самого остаточного комплексу можна перекласти на пізніший період.
Про те, чому неможливо відновити Десятинну церкву
На сьогоднішній день відновити Десятинну церкву неможливо з однієї простої причини: ми не знаємо, яка була Десятинна церква. Виходячи з теоретичних уявлень, можна дофантазувати, як це було, але фундаменти церкви таким чином обрізані вулицею Володимирською, що поставити церкву неможливо – вона буде одним краєм висіти над Володимирською вулицею. Звичаї християнської церкви передбачають, що навколо церкви повинен бути обхід. Таким чином, треба добудовувати чи дозасипати частину Володимирської вулиці і таким чином змінювати її напрямок, руйнувати наступний будинок.
Все це можна було б зробити, можна було б пожертвувати певними будинками, це не проблема. Але проблема в тому, що ми насправді не знаємо, якою була Десятинна церква.
Про Промисел Божий, церкву як барометр і кінець світу
Мені здається, Промисел Божий не наполягає на тому, щоб на цьому місці була церква, інакше не було б постійного процесу її руйнації. Кожного разу, коли там зводилась церква, починався певний непоганий період у житті України, через певний час цей період закінчувався і церква руйнувалася. Тож будівництво і руйнація цієї церкви є специфічний барометр ситуації, яка відбувалась в Україні. Тому я не хотів би ризикувати цього разу (сміється) і накликати нову руйнацію цієї церкви.
Навіть Біблія чітко передбачає, що коли буде відбудований один з храмів, почнеться кінець світу. Тому я би дуже обережно ставився до того, щоб будувати церкви на тому місці, де вже Бог допустив багаторазове знищення цих церков. Тому навіть якщо виходити саме з релігійної ситуації, треба бути обережнішим, тому що тих людей, які роблять ці речі, не цікавить духовність, історія. Їх цікавить конкретна ситуація в даний момент, вони як на війні: ми сюди прийшли і ми тут переможемо.
Десятинна церква – це дитинець Києва. На цьому місці знаходилось багато всього. Можливо, треба виходити не з інтересів церкви, яка вважає, що тут має бути храм, а з інтересів трипільської культури, яка тут була, або з інтересів язичницької культури, яка була до цього. Є дуже багато пластів, і ці пласти дуже важливі для держави і міста.
Людина – це духовна істота. Саме тепер на часі звернення до традицій і духовності рідного народу. Чесність, щирість, мудрість – ось що вимагається від нових людей України. Потрібна Нова Січ – Духовна Січ!
” О.Бердник, український філософ і письменник, засновник Української Духовної Республіки
Актуально
99168 переглядів
До теми:
