Актуально
34556 переглядів
|
“Поки матроси добіжать по декілька десятків успіваємо скинуть і в воду до берега на острів...” |
Біля Діброви є така містина на пагорбах. З неї видко окраїни Січеслава, як глянути в верх по течії, і пагорби в Запорізькій області коли поглянути вниз по Дніпру. Від Кодака і аж за поріг Ненаситець розкидається панорама з Дніпровими краєвидами. На тих пагорбах поливні землі нашого господарства. На невеликі частині їх вирощували овочі, а на більшій сільськогосподарські культури згідно сівозміни.
Того року було там два поля озимої пшениці і ячмінь.
Тяжко йшли жнива, складні для сільського господарства. Техніка стара, більшість прийшла в кінці семидесятих на початку восьмидесятих років, до середини дев’яностих з великими складнощами дожила. Ланці такі, що подив викликали. Як вони тільки їдуть і не розвалюються на ходу.
Коло такого ґатунку комбайну, одного дня в жнива, ми чаклували з надією його оживити. Заглух посеред поля і ніяких ознак життя. Комбайнери в мастилах і пилюці, світились тільки очі й зуби. І я коло них допомагаю.
- Юрій Миколайович, з’їздь на берега до пристані. Там хлопці кавунами приторговують, візьми хоч пару штук.
- А що за кавуни. В колгоспі баштана цього року нема.
- Херсонські. Капітан на баржі кричав по гучному зв’язку з годину назад, повинні бути кавуни вже на березі.
- Вони, що з баржі крадуть?
- Поїдь, вони тобі розкажуть про промисел свій.
Внизу виблискувала на сонці гладь Дніпра і Вороної. Два острови Великий і Малий Макартети зеленими плямами на темно-синіх теренах вод Дніпра зеленіли травостоєм, деревами та очеретом. Один острів великий за пів сотню гектар а другий з півтора десятка гектарів. Добрі острови, на більший баржею в травні телят перевозили і паслися вони там аж до осені.
Скотився вниз до пристані службовою автівкою. Там дійсно сиділи четверо сільських хлопців років по чотирнадцять. Оцінив що в гіркі кавунів є сотня рябих з херсонського баштану.
- Привіт хлопці.
- Доброго дня, - разом відповіли відповіли.
- Спілі кавуни?
- Як мед - відповів найменший.
- По чім торгуєте за кілограм?
- Юрій Миколайович, для жниварів безкоштовно, ми з дачників беремо гроші.
- Тимурівці.
- Ну не тимурівці, а своїх поважаємо.
- Дасте з п’яток рябих?
- Без питань – мовив старший серед хлопчаків і почав відбирати кавуни.
Що їх там відбирати, один в один. Полосаті, кілограм по шість-сім кожний, попідставляли свої рябі боки сонцю і лежать у купчі.
- То як же ви їх дістаєте з баржі?
- А он з півночі на малому Макартеті очерети.
- Ну.
- Ото від них за якусь сотню метрів форватор.
- Так як ви їх долаєте?
- Мотор на човні вмикаємо і до баржі, як пірати на абордаж беремо. У трьох на баржу вилазимо, а Лесь човен за острів відганяє.
- А кавуни у воду скидаєте?
- Так. Поки матроси добіжать по декілька десятків успіваємо скинуть і в воду до берега на острів. А кавуни плавають, вони ж не тонуть.
- Вас як впіймають коли на баржі то так по шиї надають.
- Та не кажіть. Капітан гвинти зупиняє щоб ми під них не втрапили і кричить в гучномовець несамовитим голосом. У селі деякі баржі не по напису на боту відрізняють, а по голосам капітанів.
- Авантюристи ви.
- До берега допливемо і кричимо капітану що в воді вже нікого нема. Він покричить ще трішки і пливе далі.
- Течія кавуни зносить швидко?
- Є трохи. Як половину в Дніпрі зберемо то добре. Інші пливуть вниз по течії. Рибалки казали, що за Микільським куштували нашими кавунами.
- Дільничний інспектор не ловив вас?
- Він не лає сильно. Кавунів візьме і їде. А ото пришлого року водна міліція як піймала то галасу було.
Завантажив п’ять добірних кавунів, подякував хлопцям. Добрі козаки, баржу на абордаж беруть. Такі й Стамбул візьмуть, козакування в крові у них. Поїхав в поле до комбайна.
Синє безкрайнє небо і жовті безкрайні хлібні лани. Між пшеницями полозом в’ється степова дорога. А над полем, дорогою, мною, комбайном і хлопцями біля нього повис в небі степовий орел. Піймав потік повітрі і повис на ньому крилами. Чатує свою здобич, господар в цих степах.
- Хлопці ідіть кавунів привіз.
- Спасибі агрономе, зараз поласуємо.
Повсідалися на стерні. Яка смакота спілі херсонські кавуни. Пішли розмови про баштани які були і кого як ловили в дитинстві на них.
Перед очима розкинувся Дніпро, острови, скелі на тім березі, пристань внизу. Десь внизу під тим причалом хлопці з кавунами. Жарке повітря гладило колоски граючись хвилями по полю, на тисячолітньому кургані перехоплювала ті хвилі з поля ковила. Степовий орел чатував високо в безхмарному небі.
Посеред цієї краси вимазані в мастила і пилюку сиділи ми ласуючи кавунами. А з за островів вверх по течії плив чотирипалубний корабель. Віз відпочиваючих і екскурсантів до Січеслава і далі. З нього лунала легка музика і доносилася до берегів і до нас на поле. До поламаного комбайна, до Петра з Лесем, до мене, до коня Метелика що віз воду по польовій дозі між пшеничних колосків.
1994 рік.
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
