|
Під час відвідань Хортиці 4 червня 2005 року |
Найменш престижною галуззю державного управління в Україні традиційно є сфера культури. Навіть додавання до неї привабливого, на перший погляд, слова «туризм» не змінило ситуацію.Управління культурою (кадрова політика), її фінансування як було, так і здійснюється за залишковим принципом. Підвищений інтерес президента Віктора Ющенка до культурних процесів не змінив ситуацію на рівні системи державного управління. Стратегічні ініціативи досі втілюються через підконтрольні особисто президенту інструменти, головним серед яких є персонально Віра Іванівна Ульянченко, про що вона сама постійно говорить.
У минулому році президент створив ще один орган управління культурою для себе – Національну раду з питань культури і духовності на чолі з Миколою Жулинським, що остаточно заплутало ситуацію. Тепер взагалі не зрозуміло, хто і за що відповідає. Ситуація залишається непрозорою і малокерованою.
Координація зусиль між усіма цими наближеними до президента структурами відсутня, про що свідчать неузгоджені рішення. Так, зараз точиться багато розмов про те, що Жулинський пролобіював Указ президента, який, серед іншого, передбачає виселення Національного музею Тараса Шевченка
з будинку Терещенка на бульварі Шевченка. І Мінкульт, і сам музей, і більшість членів Нацради дізналися про цю ініціативу з тексту Указу, хоча їх повинні були про це поінформувати.
Зараз в кулуарах Верховної Ради та коридорах Кабміну багато людей переказують кумедно-трагічні історії про те, як учасники коаліції намагаються нав’язати один одному посади Міністра культури і туризму та голови Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради. Зважаючи на вищесказане, ці байки дуже схожі на правду.
У підсумку обидві ці посади (!) опинилися у квоті БЮТ, що суперечить базовим принципам коаліційних домовленостей, відповідно до яких профільне міністерство і комітет мають бути розведені між різними учасниками коаліції. Скоріше за все, це своєрідна «нагрузка» для Юлії Володимирівни, «ложка дьогтю» у комплекті її енергетично-економічних портфелів.
Як визнала сама Юлія Тимошенко у понеділок на зустрічі в Києво-Могилянській академії, у неї немає жодної концепції щодо реформування галузі культури. Юлія Володимирівна чесно сказала (треба віддати їй належне), що культура «є білою плямою» для її блоку і з точки зору ідей, і з точки зору персоналій. Що, в принципі, було помітно і в попередні роки, адже сама «українська Жанна д’Арк» ніколи не проявляла інтересу до культурницьких процесів. Можливо, як-то кажуть, це просто «не її».
Саме тому, на керівні «культурні» посади досі називається найбільше претендентів, серед яких фігурують такі дивні постаті як Олесь Доній, Ігор Гринів, Володимир Філенко чи Олег Медвєдєв. Це означає, що культура залишається всім байдужою. В цій ситуації очолити міністерство і комітет може зовсім випадкова людина, або ж той, хто дуже хоче ці посади і вдало лобіюватиме своє призначення у найближчі три-чотири дні. З усіма наслідками ...
Серед найвірогідніших претендентів на пост міністра лунало ім’я Володимира Яворівського. Він є членом фракції БЮТ і найбільш наближеною до культури людиною серед соратників Юлії Володимирівни. Більш того, за наявною інформацією, Яворівський дуже хотів зайняти це крісло. На минулому тижні Володимир Олександрович уже приходив у будинок на Франка, 19 «помєтіть територію».
Але експерти і діячі культури, у яких вдалося запитати про таку перспективу, в один голос кажуть, що краще нехай тоді повертається Оксана Білозір...
Можливо, саме через відсутність у Яворівського «міністерського потенціалу» фракція висунула його на посаду керівника Комітету з питань культури і духовності. Тобто Володимир Олександрович, скоріше за все, витіснить з теплого місця Леся Танюка, яке той обіймає вже багато років. На цьому ґрунті вже виник перший публічний конфлікт в середовищі «коаліціянтів», адже Танюк не на жарт образився і зажадав сатисфакції.
Проте, усі свої каденції у парламенті Володимир Яворівський, перебуваючи на чолі Національної спілки письменників, як законодавець культурою не цікавився і працював в інших комітетах. Він просто «не в темі». Якщо його призначать керівником комітету, то, очевидно, що Лесь Степанович зробить все можливе, щоб показати усім недоліки свого наступника. Для цього у Танюка є і необхідні знання, і команда. Звичайно, це не сприятиме продуктивній законотворчій роботі.
Таким чином БЮТ опинився у невеличкій пастці. Культура залишається досить проблемною сферою. Особливо це стосуються питань охорони пам’ятників, музеїв, бібліотек тощо. Хронічне недофінансування, старі моделі управління, недолуге законодавство – це та спадщина, яку отримають нові керівники.
Швидко змінити щось на краще, не маючи відповідних програм і кадрів для їх втілення, Юлії Володимирівні навряд чи вдасться. Наприклад, коли профільним віце-прем’єром був Микола Томенко, жодного серйозного питання у сфері культури, окрім спільного походу членів Кабміну до Музею в Пирогові, вирішено не було.
В’ячеслав Кириленко вважається більш успішним керівником у цій галузі. Саме він і призначений міністром у жовтні 2005 р. Ігор Ліховий більш-менш успішно «тягнули» культурні питання в Уряді Єханурова. Були погашені попередні скандали і, навіть, стала помітною деяка системна робота. Але не відомо, по-перше, чи буде Кириленко у новому Уряді, а по-друге, чи схоче він самовіддано працювати на успіх Леді Ю.
Враховуючи неабиякий інтерес Президента до культурних питань, помилки Юлії Володимирівни на культурному полі обов’язково будуть використані проти неї. Не виключено, що лідер БЮТ спробує позбутися цього тягаря і «від щирого серця» передасть права на ці посади особисто президенту. Таким чином, вона продемонструє лояльність і заспокоїть Віктора Андрійовича, плюс зніме з себе абсолютно зайву відповідальність.
З огляду на всі обставини, це не найгірший варіант і для самої багатостраждальної української культури. Адже відсутність «різких рухів», чергових «змін курсу» дозволить сформувати хоч якусь послідовність дій. Не виключено, що за таких умов в Україні може з’явитися справжня державна культурна політика замість того хаосу, який спостерігається останні 15 років.
Які аргументи і мотиви переважать – буде зрозуміло через кілька днів. Головне зараз – продемонструвати усім парадокс ситуації і глибину проблеми, щоб у наступні роки кадровий резерв готувався не тільки у нафтогазовому секторі.
Актуально
58341 перегляд
Публiкацiї за темою «Культура»:
