Актуально
103957 переглядів
|
Гюстав Моро “Аполлон і музи” |
Усі ми більш-менш знайомі з міфами Древньої Греції, принаймні, чули про Зевса, Аполлона, Геракла… Донедавна мало хто сприймав цих богів та героїв як конкретних історичних осіб, вважаючи їх плодами фантазій древніх людей. Та останні дослідження історії дають доволі цікаві й несподівані результати, зумовлені глибиною розвідок у минувшину. Саме ця глибина, вимірюючись тисячоліттями, і виводить дослідників на головних персонажів міфів, легенд та переказів. А нове уважне та вдумливе прочитання відомих історичних джерел лише підтверджує приголомшливі висновки.
На жаль, ми, українці, про давньогрецького бога Сонця та краси Аполлона знаємо більше, ніж про того, з кого це давньогрецьке божество було скопійоване. Причому копій цих існує, як виявляється при детальному вивченні міфології, декілька. Навіть відомий усьому світові дослідник і коментатор міфів Роберт Грейвс (1895-1986) зазначав, що «в історії Аполлона є багато неясного». Цей популярний, вочевидь, у багатьох народів персонаж дуже часто був у центрі подій, з яких складалося життя міфічних героїв. Хто ж міг стояти за образом цього вродливого, переповненого любов’ю до мистецтва та земного життя бога? Спробуємо це прояснити, а заодно й визначити (звісно, приблизно) період, коли ця особа реально могла існувати.
Почнемо з того, що згадуваний вже Роберт Грейвс називав Аполлона богом гіпербореїв та ототожнював його з єгипетським Гором – сином царя-жерця Осіріса і місячної тріади Ісіди (Латона, Літо – у греків). Згідно із грецькою міфологією, Аполлон мав сестру-близнючку Артеміду. Зазначимо також, що грецькі міфи могли виникнути не раніше ІІ тис. до н.е., коли на території Греції, як стверджує офіційна історична наука, почали створюватися перші держави з протогрецьких племен - ахейців та іонійців. Ці племена витіснили і піддали асиміляції представників інших племен, зокрема носіїв Трипільської культури – пелазгів, які замешкали південь Балканського півострова на дві тисячі років раніше. Як повідомляє Олексій Братко-Кутинський у своїй філософсько-історичній праці «Феномен України», племена пелазгів жили у Південно-Західній Україні і далі на південний захід аж до Пельпонесу і Апенін, тоді як у верхньому Подніпров’ї і Подністров’ї мешкали лелеги, Тому початки так званої давньогрецької міфології треба шукати в міфах, легендах та переказах саме цих племен. Тим паче, що й сам Роберт Грейвс зазначає: міфи пелазгів – міфи представників спільноти неоліту, носіїв культури «розмальованої кераміки» ІV тис. до н.е. (тобто міфи пелазгів є тими культурними джерелами людства, які були набагато старші за давньогрецькі та іудейські – Л.Ч.). А оскільки ми вже знаємо, що пелазги-лелеги – то наші прадавні предки, то й прототип давньогрецького Аполлона маємо шукати в українській міфології.
І такий є! О.Братко-Кутинський, повідомляючи про українську богиню Ладу (яку греки назвали Латоною, Літом) – Праматір всього всесвіту, пише: «Як уособлення першопричини галактичного життєтворення і життєвого початку природи Лада породжує два системні начала – близнюків Полеля і Лелю. Полель (Лель) – бог Сонця, втіленого світла (вогню), а Леля (Дана) – богині втіленої води.». Ось він – Полель-Аполлон! Походження цього божества з нашої землі, а саме з берегів Дніпра підтверджує й напис на пам’ятнику ІV ст. до н.е. з прадавньої української Ольвії, який повідомляє про те, що Аполлон – татуньо Дніпра (напис знайдено й розшифровано два роки тому письменником, дослідником української історії і мови С.Піддубним).
А тепер звернімося до «Історій» Геродота (V ст. до н.е.). «Батько історії», побувавши в Єгипті та зустрівшись з тамтешніми жерцями, присвятив цій давній країні Другу Книгу своїх «Історій», що має назву «Євтерпа». В цій книзі, зокрема, знаходимо отриману Геродотом від жерців інформацію про тривалість певного історичного періоду існування Єгипту - від першого єгипетського царя і до останнього жерця. Зробивши нескладні розрахунки, Геродот визначив тривалість цього періоду – 11340 років. Як доказ, йому були показані колосальні дерев’яні статуї всіх верховних жерців Єгипту, число яких цілком відповідало розрахованому Геродотом періоду. При цьому зазначалося, що це був час, коли правили люди. А ось перед їхнім царюванням правили Єгиптом боги, останнім з яких був син Осіріса - Ор (Гор). Саме його – Ора (Гора), як повідомляє Геродот, елліни зовуть Аполлоном. Таким чином, спираючись на свідчення Геродота, можемо визначити приблизну дату правління Аполлона-Ора (Гора) в Єгипті – 11-12 тис. років до н.е. Звісно, за тим, кого єгипетські жерці називали богом у людському тілі, стояла конкретна фізична особа (як стверджує Р.Грейвс, «цар вважався намісником Зевса, Посейдона або Аполлона і називався одним із їхніх численних імен»).
Але ж куди подівся Ор (Гор) та його божественна династія? І тут принагідно згадати «Переказ про Атлантиду» - працю видатного російського діяча культури Миколи Реріха (1874-1947). Цей твір, як і інші праці цього всесвітньовідомого художника й філософа, є результатом багаторічних досліджень культури Сходу. В ньому йдеться, зокрема, про таке: перед тим, як в Єгипті почали правити людські династії, «Божественна династія» (а це були, звісно, конкретні особи, за М.Реріхом – представники попередньої цивілізації людства, відомі як «атланти») перебралася в іншу країну. На жаль, М.Реріх не повідомляє, куди саме перенесли своє помешкання атланти. Але з відкриттям та розшифровкою записів, зроблених на скрижалях безцінної кам’яної пам’ятки українців – храму-святилища Кам’яна Могила (знаходиться біля Мелітополя на Запоріжжі), цілком вірогідною може бути версія переміщення «Божественної династії» на територію сучасної України. І підтвердження тому існують.
По-перше, згаданий нами напис на ольвійському пам’ятнику про те, що Аполлон – татуньо Дніпра. По-друге, саме в цей період – ХІІ тис. до н.е., а точніше, як доведено науковцями (А.Кифішин, Ю.Шилов), в 11582 р. до н.е. зроблено дуже цікавий запис на скелі храму Кам’яної Могили. Цю дату жерці храму прапредків українців позначили шляхом співставлення циклів Місяця й зорі Сиріус. І чи є випадковістю присутність у цих розрахунках Місяця і зорі Сиріус, зважаючи на те, що Ор (Гор) був сином богині місячної тріади Ісіди, яку давні єгиптяни ототожнювали із голубою зорею Сиріус? І чому наші предки називали своїм отцем саме Ора (Оря, Орія)? А про це ж нам повідомляє безцінна пам’ятка українського народу «Влескнига»: «Од отця Орія походимо, і той час од часу народжується серед нас…», «…і наказав отчий глас Орія трьом синам поділитися на три роди і йти до півдня і до западання сонця, а то були Кий, Щек та Хорив».
Не випадковим є й те, що давня держава, в яку входили також землі сучасної України, за дохристиянських часів називалася Антією-Оратанією, закарбувавши в своїй назві пам’ять про засновника українських родів – атланта Ора. На території цієї колись могутньої держави були побудовані піраміди, що збереглися досі (і які наші археологи й історики «чомусь» упритул не бачать). Це – так звані Гераклові Стовпи біля Хортиці та 220-метрова піраміда в Боснії (гора Височиця).
Стосовно ж нинішнього місця помешкання «Божественної династії», то його пов’язують із місцем знаходження світлих сил, яке відоме під назвою «Шамбала». Кажуть, його треба шукати на Сході. Та, думається, у пошуках цієї країни далеко в гори Тибету ходити не треба. Зазначивши для себе, що назва «Тибет» співзвучна з іменем давньоукраїнської богині Табіті, запитаймо у нинішніх мешканців кримської Балаклави, як називалась у давні часи їхня місцевість. Відповідь свідчитиме сама за себе: «Ямболі» (у 14 ст. н.е. слово трансформувалось у «Чембало» і, вочевидь, пізніше – у слово «Шамбала»). Саме цією назвою наші давні пращури позначили землю, через яку можна було потрапити в країну тих, хто передав естафету життя від попередньої цивілізації теперішній. Країну, яка сьогодні називається Україною.
До теми:
