Актуально
28091 перегляд
 |
Українська влада нарешті звинуватила в укладанні поганих контрактів не лише Тимошенко, а й стратегічного партнера. Риторика українських урядовців про те, що нас принизили, але ми «виконуватимемо кабальні контракти», почала нагадувати період Ющенка. Після чергової піар-кампанії щодо запуску “Південного потоку”, прем’єр України Азаров (раніше апологет вічної дружби між РФ та Україною) сказав, що ми демонтуємо нашу ГТС.
Обмін месиджами та демонстрація енергетичних зовнішньополітичних ініціатив між РФ та Україною відбувається так швидко, а самі вони деколи настільки різкі, що не встигаємо ані аналізувати їх, ані дивуватися їм.
На наші запитання відповів директор енергетичних програм центру “Номос” Михайло Гончар.
ОДЕСА – БРОДИ МОЖЕ ФУНКЦІОНУВАТИ І БЕЗ ПОЛЬСЬКОГО ВІДТИНКУ
Михайле Михайловичу, керівник Бюро національної безпеки Польщі сказав, що його країна не фінансуватиме добудову нафтопроводу Одеса – Броди, бо, мовляв, проект «не грає», він «складний», а зацікавлені сторони не продемонстрували фінансові рішення… Ви десять років тому, будучи одним з керівників «Укртранснафти», працювали над розвитком цього проекту. Він «грає»?
Заява керівника Бюро національної безпеки не більш як просто заява. Офіційного рішення з польського боку не було. Швидше за все, це данина внутрішньополітичним реаліям, пов’язаним з виборчою кампанією, яка триває в Польщі та завершиться у жовтні. У такій аргументації нічого нового немає. Це набір традиційних пасажів, які вони мусолять добрі десяток років. Якщо поглянути на комерційну складову проекту, то усі бізнес-плани, які розроблялися авторитетними міжнародними компаніями протягом минулого десятиліття, показали привабливість цього проекту. Польські партнери зараз витягнули пронафталінені аргументи та вкотре їх озвучили.
Аргументи їм надиктувати з Газпрому?
Поляки перебувають у складному періоді вирішення нафтових та газових питань із російською стороною та вважають, що варто чимось задобрити Росію, у тому числі й негативною риторикою щодо Одеса – Броди. Польська національна нафтогазова компанія вимагає 10% знижки на газ, а компанія – оператор системи магістральних нафтопроводів «Пшиязнь» настрахана запуском Росією Балтійської трубопровідної системи-2. АК «Транснефть» чітко позначила, що це торкнеться обсягів транзиту через територію Польщі. З другого півріччя через Гданськ не транзитується російська нафта, а це мінус сім мільйонів тон транзиту. Поляки діють у притаманний не тільки їм спосіб, хоча це стратегічно програшно, - вони вважають за краще задобрити Росію.
І наостанок, не слід перейматися польською позицією щодо Одеса – Броди. Проект може існувати і без польського відтинку. Одеса – Броди – Південна «Дружба» в напрямку Центральної Європи (Словаччина, Угорщина, Чехія) та в північно-східному напрямку в бік Білорусі – ось два базові модулі розвитку. Не хоче Польща бачити інтерконектор Броди – Адамово, то не дуже й потрібно. Нехай пояснюють Брюсселю чому вони ігнорують положення прийнятого 7 вересня документа Єврокомісії «Енергетична політика ЄС: взаємодія з партнерами за межами наших кордонів», де зафіксовано «високий пріоритет» проекту.
Польська сторона має глибокі сумніви у послідовності дій нинішньої владної команди, яка стояла біля витоків реверсного використання Одеса - Броди. І бачачи маятникові коливання української урядової команди у енергетичних питаннях, остерігається того, що будучи реалізованим проект Броди-Адамово призведе до збільшення залежності від постачань з непередбачуваного Сходу, аніж проектом диверсифікації.
Ідеться про домовленість постачальника та споживача. Тут активну позицію зайняла Державна нафтова кампанія Азербайджанської Республіки (ДНКАР). Були публічні заяви, які прозвучали з корпоративного рівня, про наміри компанії щодо експансії «Азері лайт» у Центрально-Східній Європі. Одеса – Броди в цьому контексті є логічним інструментом. Якщо ДНКАР вдасться трансформувати попередні домовленості в контракти, то це дасть плюс у завантаженні маршруту Одеса – Броди – Південна «Дружба».
Зараз багато говорять про реструктуризацію НАК “Нафтогаз”. На базі компанії створять кілька галузевих компаній за принципом: видобування, продаж, транспортування. На десятому році життя НАКу громадськості повідомили, що Нафтогаз нікому не потрібний. Дії уряду вкладаються в логіку європейських вимог, чи не так?
НАК «Нафтогаз», за тою моделлю, за якою він створювався 1998 року, і не міг стати іншим, чим він є сьогодні. Це не була модель оптимізації та реформування галузі. Це була модель централізації та концентрації фінансових потоків нафтогазового сектора в одних руках. І ця нафтогазова піраміда замикалася через особливо довірених осіб, по суті, на першу особу держави. І відповідно ті, хто з її дозволу (указу) отримував НАК «на кормлєніє», реально й управляли компанією, використовували її фінансові потоки з метою особистого збагачення за принципом: прибутки – собі, борги та проблеми – державі. Це і призвело до того, що НАК “Нафтогаз” неспроможний далі існувати у тому вигляді, у якому він є.
Якщо порівняти НАК з компаніями сусідніх країн Центральної Європи, ми побачимо, що Нафтогаз, маючи базові характеристики в кількакрат вищі (протяжність нафто- та газопроводів, обсяги видобутку вуглеводнів та їх реалізації, обсяги транспортної роботи), ніж у сусідніх країнах, поступається їм за фінансовими результатами. Це свідчить про те, що модель його управління вкрай неефективна, але саме такою вона й була потрібна. Невипадково перший керівник НАКу колись сказав, що всі багаті люди в цій країні з’явилися завдяки газу.
Тому зараз є два варіанти. Перший – той, який умовно називаємо «європейська модель» реорганізації сектора. Другий – умовно кажучи, «російська модель», але це не реформа, а консервація наявного стану речей, хіба що з тою різницею, що всі фінансові потоки НАКу будуть виведені «на кормлєніє» російському олігархату.
Чому другий варіант не просувається владою? Бо це означає забрати «корито» у власних олігархів та віддати російським.
Що стосується європейської моделі, то на неї ідуть не тому, що сповідують європейські підходи функціонування та забезпечення прозорості газового сектора, а тому, що нічого іншого вже не залишається. Можна, звичайно, залишити все, як є, оскільки поки що позначені лише наміри. Але вони вже витікають з міжнародних зобов’язань України. І це не тільки зобов’язання перед МВФ – задля отримання чергового траншу. Це випливає із зобов’язань України відповідно до договору Європейського енергетичного співтовариства.
Прокоментуйте візит Президента до Туркменістану та обіцянки щодо майбутнього газу для України за двісті доларів.
Власне кажучи, піар-галасу та пропагандистських ефектів було більше, ніж реальних досягнень. Домовленості, які не формалізовані угодою, не здатні справити ніякого ефекту. Тому що їх неможливо реалізувати протягом кількох років.
Туркменський газ прийде в Україну, по-перше, якщо з’явиться Транскаспійський газопровід. По-друге, якщо буде вирішено питання транспортування по території Південного Кавказу. По-третє, якщо далі вирішиться, як цей газ з чорноморського узбережжя Грузії потрапить на західний берег Чорного моря, в Україну. Чи це буде шляхом спорудження газопроводу через Чорне море («Білий потік») чи шляхом скраплення його на грузинському узбережжі й транспортування метановозами до споживачів на західному узбережні Чорного моря.
Отже, маємо принаймні три «якщо». І кожне з них може виявитися фатальним. Не буде Транскаспію, туркменського газу не буде не лише в Україні, а й у Європі. Буде Транскаспій, але виникнуть проблеми в Південному Кавказі, теж газ нікуди не дійде. Звичайно, зараз є слушний момент, коли проекти можуть бути реалізовані, але сподіватися, що це відбудеться у стислий термін, не варто. Газопровідний проект – це не просто труба. Терміни його реалізації вимірюються масштабом десятиліття.
Публiкацiї за темою «Економіка та фінанси»:
