Актуально
36428 переглядів
 |
І ото я літаю вже декілька днів попід хмарами на посаді бригадира саду. Нові сандалі, теніска, картуз на вісім клинців і папка “Діло”. Повний авторитет на просторах всього колгоспу і навіть в окремих містах поза його межами.
Бригадирський мій авторитет могла опустити з під хмар на землю тільки моя прабабця Василина.
Одного разу, після роздачі в бригаді нарядів на виконання робіт, заскочив на хвилинку додому. Пробігся по маминим каструлям. Поправив перед дзеркалом нового кашкета.Складав папери в папку “Діло”. Акуратно її зав’язав, аж позаду почув голос прабабці.
- Ти де Юрку?
- До голови документи підпишу.
- І хто тебе вчив. Хто ж до голови з ранку ходить з документами.
- Що то ви бабцю говорите. А коли ще іти?
- Що Вас там в інституті вчать?
- Мене професор управлінській науці вчив.
- Ото такий безграмотний прохвесор як і ти.
- Ну гаразд бабцю. Відстаньте від професора. У вас два класи взагалі і ті не підтверджені.
- Так два класи, а не два кабана.
- Які два кабана?
- За атестат і за диплом буде.
- За атестат ніхто нікому кабана не давав. Я сам вчився.
- Давав, не давав, а на радостях , що довчився з’їли рябого Хведька.
- Гаразд бабцю. Я до голови в справах.
І вже ступив рішуче пару кроків до воріт як почув подальший філософський хід бабиних думок.
- Який ти дурний внучок. Хто ж до голови ходить о десятій ранку.
- А коли йти треба? - Повернувся я до бабці.
- О пів на першу.
- Чому?
Мусійович якраз пообідають і лягатимуть під грушею в саду годинку поспати. Ото ти на шляху до груші і втрапся йому з папером.
Я міг би заперечувати і навіть посміятись, та логіка у сказаному була залізна. І вже ж того дня я затримався з підписом документів до вказаного прабабцею часу.
Після того як Василь Мусійович випили чарку, з’їли два полумиски борщу і на десерт прийняли пиріжки з кампотом я зрозумів, що мій зірковий час в підписанні документів настав… На шляху від столу до ліжка під грушею сонному Мусійовичу трапився я. Такий собі молодий бригадир, комплекції як кажуть в народі “обняти і плакати ”, тобто одні ребра і на папці “Діло” документи на підпис…
Коли Мусійович з напівзаплющеними очима підписували документи, приговорючи : “Де ти Юрко взявся. Давай хуткіше перегортай папери”, я думав про мудрість моєї прабабці. Покидав я подвір’я під хропіння котре доносилось з під груші.
З того дня найвищий процент підписаних головою документів на теренах колгоспу був у мене. Підписи голови красувались на моїх документах по горизонталі, майже по вертикалі, а взагалі - під різними кутами.
Згадуючи той час я все таки вагаюсь хто ж більший професор з управлінської науки, завідуючий кафедрою чи моя прабабця з двома не підтвердженими класами.
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
