Актуально
74009 переглядів
 |
Ми от походили із дитиною по залі пам’яті Національного меморіалу жертв Голодомору, просто подивилися наведену статистику: скільки померло діток її віку й іще менших, скільки не народилося, скільки дорослих сильних людей загинуло... Це дуже страшно, якщо не думати статистикою, цифрами, а думати дійсно мірками кожної окремої людини.
Простий дієвий тест на не-байдужість: поставити себе на місце матері чи батька, коли у твоїх дітей силою забирають їжу. Після цього, коли хтось починає говорити про якісь ідеї відновлення імперії, про «рускій мір», про те, що хай би Україна була чиєюсь губернією, — просто згадайте, як це — жити на своїй землі, коли ти не є господарем, коли хтось прийшов і вирішує, що тобі робити. Вирішує: вмираєш ти, чи ні. Коли ти повинен вмирати тільки через те, що ти українець.
Змінити зараз той час уже не можна, можна хіба злитися з приводу того, що українці, занадто миролюбна й покірлива нація, повирішували тоді кожен собі «а, якось воно буде», а не підняли вила й не понищили тих, хто згодом винищив їх і їхніх дітей, — ярих комсомольців, будівельників свєтлого будущого, виконавців злочинних наказів вождів. Все одно втрачати було нічого... Так от — змінити пізно, а добре пам’ятати, аби не загинути від власної пасивності — ще ні.
Пам’ять повинна бути присутня в кожній новій людині. Як тільки моя донька Кора зможе щось комплексне запам’ятовувати й розуміти, я обов’язково буду їй викладати правдиву історію, тому що, особливо з огляду на те, що відбувається в нашій освіті зараз, не завжди інформація доходить в правильному вигляді.
Амнезія ж загрожує виродженням нації. Зникненням. Якщо в людини немає пам’яті — в неї немає стрижня, про яку ідентичність може йти мова? Ми тоді не народ, а просто біомаса. Дуже сумно, що пересічному українцю насправді байдуже, де йому жити, під царем ходити чи під бандюком, — поки в нього є його ковбаса, його телесеріали і його робота в офісі, йому все одно.
Тож прохання у мене до кожного просте: не будь пересічним. Не будь рабом, пам’ятай, усвідомлюй.
Тому цієї суботи, в День пам’яті жертв Голодомору, я прийду до Національного меморіалу Голодомору і запалю свічку пам’яті.
До теми:
