- найдовша печера на Україні носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі - це гіпсова печера на глибині 20 м, протяжністю понад 230 км. Вхід до неї розташований поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Це найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю, - вона поступається лише Мамонтовій печері в США...
Не маючи належної живомовної практики – наприклад, у міському й багатьох інших середовищах – українська мова не може повноцінно розвиватися, позаяк не годна належним чином реагувати на суспільні запити. Себто створювати на основі власної граматичної системи семантико-лексичні відповіді на появу нових предметів, явищ і зв’язків між ними.
"Те, що українська мова перебуває на узбіччі, викликане насамперед неконкурентною продукцією, яку виробляє українськомовна художня література, телебачення, кіно. Людям просто нецікаво споживати цю продукцію, тому вони відвертаються від неї, а, отже, і від української мови.
Для того, аби привернути наших громадян до української мови, треба всього-на-всього, щоб ті, хто творить українською мовою, підвищили якісний рівень своєї продукції.
І народ неодмінно зацікавиться нею, а, відповідно, і потягнеться до української мови..."
Такого міфу із приводу української мови притримується багато хто.
Проте це є типовим спрощенням. І, як усяке спрощення, воно шкідливе, бо своєю позірною логічністю веде не до вирішення проблеми, а до її поглиблення.
Звичайно, певна відповідальність лежить і на тих, хто творить українською мовою, і я аж ніяк не закликаю наших літераторів, діячів телебачення та кіно розслаблятися. Від них, безумовно, багато що залежить. Але разом із тим не можна на них покладати головну вину за становище української мови, а тим більше вважати, що саме вони є вирішальним чинником, який спроможний це становище змінити.
Не перебільшуймо значення й можливості людей, для яких українська мова є творчим матеріалом. Їхня творчість – це наслідок становища української мови, а не його причина.
Культурні шедеври не можуть з'являтися в пустелі. Вони народжуються, коли є відповідна основа, ґрунт – високий рівень загальної, у тому числі мовної, культури суспільства. І якщо певна мова – у нашому випадку українська – не посідає в цьому суспільстві належного місця, себто є мовою з обмеженою сферою вживання, напівживою мовою – то якщо й можна цією мовою створити якийсь шедевр, для цього треба докласти воістину титанічних зусиль.
Таким чином, беру на себе сміливість стверджувати, що українська мова є досить-таки важким матеріалом для творчості. І, використовуючи її, дуже нелегко, хоч теоретично й можливо, створити щось шедевральне.
Чому?
Та тому, що українська мова в нашому суспільстві не є мовою загальнонародного спілкування. Вона в багатьох сферах життя не функціонує зовсім або функціонує частково.
Не маючи належної живомовної практики – наприклад, у міському й багатьох інших середовищах – українська мова не може повноцінно розвиватися, позаяк не годна належним чином реагувати на суспільні запити. Себто створювати на основі власної граматичної системи семантико-лексичні відповіді на появу нових предметів, явищ і зв'язків між ними.
Суспільство постійно змінюється. І мова, якою воно послуговується, також мусить змінюватися відповідно до цих змін. Цей процес безперервний. Люди, послуговуючись мовою, тим самим розвивають її.
У цьому й полягає закон розвитку мови.
Але якщо люди певною мовою не користуються або користуються нею лише частково, себто якщо якась мова має в суспільстві обмежені сфери вживання, то така мова не може бути повноцінним засобом вираження.
Це і є причиною, що українська мова є важким матеріалом для творчості. У ній бракує дуже багатьох елементів, особливо тих, які стосуються сучасного життя.
Важко, наприклад, відобразити українською мовою сучасне місто, взаємини між людьми в науковому, виробничому, спортивному середовищах тощо. Важко тому, що українська мова не виробила семантико-лексичних відповідей на реалії згаданих середовищ. А не виробила, тому що українська мова в цих середовищах попросту відсутня.
Особливо виразно це помітно, коли дивимося, скажімо, якийсь художній фільм на сучасну тему, створений або дубльований українською мовою. Одразу впадає в очі якась штучність, неприродність мови персонажів. І ми тут же обурюємося, ганимо творців фільму або дубляжу за халтуру.
Але чи так уже винні ці бідолахи, які взяли на себе невдячну справу – творити мовою, яка з нашої вини залишається малорозвинутою, бо викинута нами ж на узбіччя суспільного життя?
Чому, гадаєте, Микола Гоголь, та й багато інших наших давніх і теперішніх відомих літераторів – писав російською? Хіба він не знав української? Та тому, що він здавав собі справу, що українська мова – це матеріал, який надається для опрацювання надто вузького кола тем. Сумніваюся, чи став би він зіркою світової літератури першого ряду, якщо би він писав українською.
Приблизно та ж сама проблема стоїть сьогодні й перед сучасними українськомовними письменниками, кіно- і телережисерами. Хоча українська мова із часів Гоголя зробила за двісті років все-таки великий поступ, а втім недостатній, щоб бути повноцінним засобом вираження, здатним опанувати будь-яку тему.
Як тоді, так і тепер перед кожним стоїть питання вибору: якою мовою писати. Для одних він легкий, для інших ні. Але він є.
Отож, шановні, не ганіть так запекло тих, хто вибрав українську мову матеріалом своєї творчості. Їм і так нелегко, бо добровільно прирекли себе на труд, який ніким поцінований радше за все не буде. Їхні ж невдачі часто-густо не їхня вина, а наша, що мову свого народу й досі не спромоглися підняти з колін.
Я ж особисто схиляю голову перед усіма, хто живе, творить і навіть просто розмовляє українською. Бо це велика мова. У ній закладений гігантський потенціал, який криє в собі воістину дивовижне розмаїття барв та відтінків. І втрата цього розмаїття буде відчутною втратою всієї світової культури.
Отож, даймо шанс українській мові – вона відплатить нам сторицею. Для цього треба тільки одне: зробити її мовою загальнонародного спілкування.
Тоді й появляться в нас культурні шедеври, і то багато.
Актуально
73594 перегляди
Публiкацiї за темою «Мова»:
