Чи провалиться Солотвино крізь землю?

Навіть дочитавши цей матеріал до кінця, ви не знайдете у ньому відповідь на винесене у заголовок питання. І зовсім не тому, що такий задум автора, який, залишивши його відкритим, хоче зберегти інтригу для своїх майбутніх публікацій.

Такі публікації я дійсно планую. Але тільки в тому випадку, коли вони будуть наближувати мене і читачів до повного розкриття теми про подальшу долю селища, яке володіє найбільшим у Західній Європі родовищем найважливішого для життя людини мінералу – солі. Звідси і давня назва населеного пункту – Слатіна, що румунською мовою означає „ропа”, тобто солона вода.

ХВОРОБА СЕЛИЩА

Нині в цьому архітектурно неповторному і пейзажно унікальному містечку проживають близько 9 тисяч чоловік. І доля кожного з них, посередньо чи напряму, пов’язана з солерудником. Працює він, видає на-гора мінерал життя – значить, є робочі місця для гірників, значить, сповна оплачується їх нелегка праця і як наслідок, заможно живуть їхні сім’ї. А коли відсутні ці фактори, відбувається занепад селища по всіх параметрах його життєдіяльності. Що, власне кажучи, і спостерігається зараз економічно озброєним оком. І причина цього – не на поверхні, а в забоях соляних копалень, в об’ємах видобутку мінералу. Якщо в радянські часи гірники видобували до 6000 тонн продукції, то нині – ледве спромагаються на 1500. Як же за таких обсягів забезпечувати пристойну зарплату, утримувати соціальну сферу, поновлювати технологічний парк і за які кошти протидіяти процесу провалювання селища під землю? А він зайшов уже досить далеко і просувається вперед темпами, котрі гальмівними назвати аж ніяк не можна. Якщо подивитися на Солотвино з висоти пташиного чи вертолітного польоту, то перш за все впадуть в око два величезних провалля діаметром понад 100 метрів, площею близько 20 тис. кв. метрів і глибиною 20-25 метрів кожне. Одне з них знаходиться в урочищі Чорний Мочар на дачно-городньому масиві, друге – на території восьмої шахти. А скільки в межах селища менших провалів карстового походження, навіть голова селищної ради Юрій Ухаль точно не знає. Не бажаючи попасти впросак, він характеризує їх кількість обтічним числівником „десятки”. І в цьому немає нічого дивного: процес триває. І ніхто не впевнений у тому, що зафіксувавши сьогодні певну кількість карстових провалів грунту, завтра не доведеться змінити цей показник у сторону збільшення.

ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ

У чому ж причина неухильного сповзання селища під землю? Вона складається з багатьох негативних факторів природного і технологічного походження, до кінця ще не вивчених. Тому я не буду обтяжувати читачів розтлумачуванням складових цього процеса: це їм не потрібно, та, зрештою, навряд чи буде зрозуміло. Скажу коротко: провали і воронки на „тілі” селища утворюються внаслідок потрапляння грунтових і дощових вод у шахтне поле. Разом з ними з нього вимивається сіль, масиви якої підтримують грунт, внаслідок чого він провалюється у ці порожнини. Така без спеціальних технічних термінів загальна схема цього процесу. Мене можуть спитати: чому ж він почався лише в останні кілька років, а не раніше? Відповідаю також без вживання спеціальної лексики: тому, що в старі добрі часи на солеруднику надійно працювала система водовідливу. Основними ланками в її ланцюгу були дві штольні, які захищали шахтне поле від проникнення грунтових та дощових вод, скидаючи їх північним і південним напрямками у Тису. Нині ці штольні у занедбаному стані і практично не виконують своїх функцій. А сталося це внаслідок того, що на шахтах не дотримувалися правил догляду за цими гідтротехнічними спорудами: кріплення стін, очищення канав, обхід виробіток тощо. Внаслідок південна штольня нині викидає в Тису 30-40 м³ води за годину при нормі 120 м³. Різниця потрапляє в Чорний Мочар, а звідти – у гірничі виробітки восьмої і дев’ятої шахт. Компенсувати ж втрачені потужності штолень насосами, які викачували б воду, в повному обсязі не реально, та й економічно вкрай не вигід-но. Бо електроенергія, яку вони споживають, у кілька разів збільшуватиме собівартість видобутої солі. В цьому гірників переконує експлуатація наявних насосів, які відкачують на добу близько 1000 кубічних метрів води, що не убезпечує її проникнення в мінеральні масиви. Вихід один – капітально відремонтувати обидва стволи штолень. Але де взяти для цього кошти?

СОЛЕНА НОСТАЛЬГІЯ

Як я вже зазначив вище, Солотвинське родовище NaCl за розвіданими запасами є най-більшим у Західній Європі. І свій статус лідера за кількістю солерудник раніше підтверджував якісними показниками в роботі. Добуті в селищі соляні мінерали „контролювали” не тільки практично весь колишній Радянський Союз, а й експортувалися за кордон. Процвітаюче нині Артемівське родовище, що на Донеччині, тоді Солотвинському, як кажуть, і в підметки не годилося. Воно й зрозуміло: якість закарпатських мінералів була значно вищою. Якщо в 100 грамах солотвинської сировини міститься 97-98 відсотків чистої води, то в артемівської – лише 87-92 проценти. Решту складає гіпс, що й робить донецький NaCl білішим від нашого. Але за радянських часів на Солотвинському руднику краще були організовані очищення і сортування продукції, що й давало їй перевагу над артемівською сіллю. Словом, солекопи цього невеличкого міста на Донеччині тоді відверто заздрили своїм закарпатським колегам. Нині перші з другими, на жаль, помінялися ролями. Артемівський рудник модернізувався і нарощує видобувні потужності. Солотвинський же, навпаки, занепадає і котиться до банкрутної прірви. У попередні роки були в його історії навіть такі періоди, коли він взагалі зупиняв процес виробництва. Авральні ж заходи, якими його реанімували, були неадекватними „діагнозу хвороби”, бо давали лише тимчасовий ефект, після якого все поверталося на круги своя. Отож не дивно, що нині в селищі, особливо серед гірників панує, образно кажучи, солена ностальгія за минулим. Мені можуть закинути, що в радянські часи солерудник був планово-збитковим підприємством. Абсолютно вірно. Але в мене є контраргумент для опонентів. А що, краще бути незаплановано-збитковим, працюючи без допомоги держави? Чую у відповідь старий як світ слоган: країна наша бідна. Так, з цим фактом не посперечаєшся: проти лому немає прийому. Але наша бідна держава знаходить можливості дотувати Мужіївський рудник, де видобуток золота є вкрай збитковим. Мені можуть вказати некоректність порівняння. Мовляв, що таке золото і що таке сіль. Абсолютно не згоден з такою постановкою питання. Бо вважаю сіль такою ж стратегічною копалиною, як і золото. Бо скажіть мені на милість, чим ви будете запасатися напередодні якихось катаклізмів: золотом чи сіллю? Отож бо й воно! І нічого кивати на бідність держави. Її тимчасова фінансова підтримка може зробити видобуток мінералу на Солотвинському солеруднику рентабельним, а згодом і прибутковим. А щодо нинішнього впливу влади на стан справ у копальнях, то вона обмежується тим, що як модниця рукавички, міняє керівників. За останні п’ять років в директорському кріслі встигли посидіти шість „намісників” Мінагропрому, якому підпорядковане підприємство. Цікаво, чи довго буде „модною рукавичкою” його нинішній очільник Василь Бонка?

„НЕТ ХУДА БЕЗ ДОБРА”

Саме цією російською приказкою можна охарактеризувати деякі позитивні явища, пов’язані з негативним процесом карстоутворення. Маю на увазі появу соляних озер, про які мені розповів солотвинський мер пан Ухаль. А втім, Юрій Юрійович не тільки розповідає про це чудо природи, а й майстерно рекламує його. Ось як виглядала ця реклама в путівнику „Солотвино – соляна перлина”, автором якої він є: „У Солотвино є ще одна „родзинка” – соляні озера, на які щороку влітку приїжджають тисячі людей з усіх куточків України та зарубіжжя. Перше з озер появилося кілька десятків років тому на місці шахти Кунікунда, яка відпрацювала свій ресурс ще у минулому столітті. З часом площа водойм на місці просідання грунтів збільшувалася і нині сягає 10 га. Вода у цих озерах дуже солона (30,3% розчин) і корисна для лікування хвороб нервової системи, радикулітів, плевритів, артритів, захворювань шкіри”.

Як бачите, процес просідання грунту, тобто утворення провалів, з яким в селищі борються, в даному випадку породив цілющі соляні озера. Але, як вважають деякі спеціалісти, якщо явища карстоутворення будуть наростати, ропа з цих водоймищ може зникнути. Негативні процеси, про які йдеться, загрожують і найбільшій у світі українській алергологічній лікарні. Ось як розповідає про неї у згаданому путівнику Юрій Ухаль: „Лікарня відкрита в 1976 р. На сьогоднішній день – це спеціалізований заклад, де проводиться комплексна діагностика і лікування хворих на бронхіальну астму та інші хронічні неспецифічні захворювання органів дихання. Спелеотерапія – один із методів немедикаментозної реабілітації та лікування захворювань органів дихання, в основі якого лежить використання мікроклімату підземних об’єктів (соляних шахт і карстових печер).

Основний метод лікування – спелеотерапія – проводиться в спеціально побудованому в товщі соляного масиву підземному відділенні на глибині 300 метрів від поверхні землі на шахті №9 Солотвинського солеруднику. Мікрокліматичні умови відділення характеризуються параметрами: температура повітря 22-23^о С, відносна вологість – 20-60%”. Вміст мікроорганізмів у повітрі відділення такий, як і в операційній.

ЩО РОБИТИ?

Та і солені озера, і алергологічні палати – це лише підсолодження гіркої пігулки негативних процесів, що призводять до провалювання Солотвина під землю. Це розуміють всі його мешканці, крім дошкільнят. Але особливо занепокоєні ситуацією, що склалася, депутати селищної ради на чолі з Юрієм Ухалем. Під час півторагодинної розмови з ним я відчув, як глибоко розуміє він взаємозалежність екологічних та економічних проблем сучасного Солотвина, наскільки вболіває за майбутнє рідного містечка. Отож не дивно, що вже на другій після його обрання мером сесії він ініціював розгляд питання про загрозливий екологічний стан населеного пункту. На засіданні обговорювалися всі проблеми, про які я згадував вище. Але в центрі уваги був солерудник, який призводить до всіх екологічних бід селища. Прийняте депутатами „Звернення” засвідчує, що вони розуміють небезпеку, що нависла над їх малою Батьківщиною. Цитую: „У зв’язку з надзвичайним становищем в селищі Солотвино друга сесія п’ятого скликання звертається до керівників всіх рівнів з метою збереження життєдіяльності всього селища, уникнення небажаних наслідків, викликаних неправильним використанням історичних соляних родовищ. Останні 10 років з боку держави не приділялась належна увага унікальному родовищу, що привело до небезпечних наслідків. На даний час необхідно вжити термінових заходів для забезпечення роботи Солотвинського солерудника, щоб не стала під загрозу життєдіяльність всього селища”.

Відштовхуючись від такої преамбули, депутати, серед яких немало гірників, далі рекомендують цілу низку заходів щодо реанімації солерудника, а значить, і відвернення екологічної катастрофи. Це частина звернення солотвинських „слуг народу” перенасичена спеціалізмами і технічизмами. Тому я не пропоную її текст читачам. Натомість зацитую частину розділу, в якому йдеться про позитивні наслідки від вжиття рекомендаційних пропозицій:

„У гірничому відводі Солотвинського солерудника та в зоні можливих провалів грунту над підземними виробітками зникне загроза житловим будинкам історичної забудови селища в кількості близько 36 будівель з населенням понад 700 чол. А також основним підприємствам та установам. А саме: комунальному підприємству з водопостачання, пошті, АТС, телеграфу, поліклінічному відділенню лікарні, ринкам, дільничній лікарні, початковим класам ЗОШ №2”.

Останній розділ депутатського звернення містить квінт-есенцію всього документа: „Можемо все втратити, а найголовніше – можуть статися людські жертви. Втрачаємо досить великі запаси якісної солі на шахті. Однак, як вже сказано, спасаємо життєдіяльність селища, родовище в цілому. Зберігаємо робочі місця та позитивно впливаємо на навколишнє середовище (забруднення р. Тиси, утворення карстових провалів)”. Ясно, що для здійснення вищенаведених заходів необхідні кошти, але не такі величезні, які не знайшлися б в державній казні різних рівнів (селища, району, області, Кабінету Міністрів).

***

Як бачимо, і звернення солотвинських депутатів не дає панацейних рецептів проти сповзання селища під землю. Але, можливо, воно посприяє тому, щоб влада почула і зрозуміла всю архісерйозність загроз, які нависли над містечком соледобувників. Адже нащадки ніколи не пробачать нам, якщо з географічної карти зникне соляна перлина України.

20 грудня 2024, п`ятниця

utmx_section("Headline")Чи провалиться Солотвино крізь землю?

Чи провалиться Солотвино крізь землю?