- в місті Батурин (Чернігівська область) 5 листопада 1702 року у генерального писаря Пилипа Орлика народився син Григор. Згодом вони будуть змушені покинути Україну. Пилип Орлик буде гетьманувати понад тридцять років, але більша частина його гетьманства пройде в еміграції. Григор Орлик стане визначним державним і військовим діячем Франції, генералом і довіреною особою короля Людовіка XV, отримає графський титул і велику кількість європейських нагород. В 1747 році Г.Орлик одружиться на Луїзі-Олені де Брюн де Дентельвіль і стане володарем значних земель у Франції. Під Парижем він буде мати замок. В середині ХХ ст. на землях, що колись належали Григору Орлику буде побудований міжнародний аеропорт “Орлі”...
Українська естрадна пісня, що народилася у далекі 50-ті роки, пройшла декілька етапів свого розвитку. У даній статті спробуємо подати стислий виклад цих етапів.
Перший період – 50-ті – 60-ті роки
Це перше покоління української естрадної пісні, корифеями якого були Платон Майборода, Олександр Білаш та Ігор Шамо. Сюди ж можна віднести творчість таких митців, як Борис Буєвський, Анатолій Пашкевич, Степан Сабадаш, Костянтин Мясков, Анатолій Кос-Анатольський, Володимир Верменич, Андрій Штогаренко, Аркадій та Віталій Філіпенки, Юдіф Рожавська, Климентій Домінчен.
Пісні виконувалися в основному під оркестр (естрадний, естрадно-симфонічний, народних інструментів, іноді камерний), також їх часто виконували хорові колективи. Зародившись у 50-х, цей напрямок досяг розквіту у 60-ті і мав ще досить міцні позиції у 70-ті роки, але у 80-ті пішов на спад – причиною цього була зміна музичних смаків та смерть деяких композиторів (Шамо, Кос-Анатольський), які до того ж не мали послідовників. В цьому стилі також творив ранній Ігор Поклад, учень А. Штогаренка (“Пісня не заблудиться”, “Кохана”) і навіть 2 пісні Івасюка аранжовані подібно – “Відлуння твоїх кроків” у виконанні Лідії Відаш та “Чебреці” (виконання Василя Бокоча).
Пісні створювалися в основному на вірші провідних на той час поетів – Андрія Малишка, Дмитра Луценка, Михайла Ткача, Дмитра Павличка, Бориса Олійника, Миколи Сингаївського, Лади Реви, Олександра Богачука, Ігоря Бараха, Любові Забашти, Василя Юхимовича та ін. Основними мотивами цих пісень, не рахуючи творів соціалістичного реалізму, були любов до рідної землі, маленької батьківщини, матері, а також ніжна і висока любовна лірика.
Пізніше, вже за незалежності, хтось із критиків зазначив, що головними ознаками пісень того часу були “сльозливість, сентиментальність та вузько-сільська психологія”. З останнім можна погодитися лише частково – справа тут не в психології, яка до того ж не могла бути “сільською” чи “відсталою”, бо йдеться не про частівки якогось пастуха, а про високохудожні твори освічених людей.
Справа в тому, що більшість з композиторів та поетів цього періоду народилися і виросли в селі, потім поїхали в місто на роботу/навчання, де й залишилися до кінця життя. Але сум за рідним селом, батьківською хатою, любою мамою був таким сильним, що це досить часто виливалося у творчість. Оця своєрідна “туга за втраченим раєм” (А. Окара) була не лише потягом до місця народження і рідних людей, це було прагненням людини повернутися до витоків, до свого національного коріння, до народної пісні, що в умовах русифікованого міста та наростаючого ідеологічного тиску з боку КПРС набувало особливого значення.
Саме народна пісня була основним поштовхом до написання власних пісень. Щодо впливу російської музики, яка тоді була пануючою в СРСР, то тут скоріше можна говорити про вплив на форму, а не на зміст. Якщо казати про іноземні (західні) впливи, то композитори цього напрямку їм практично не піддалися.
Юрій Рибчинський та композитор Ігор Поклад служили в одному армійському ансамблі (кінець 60-х)
Не дивлячись на спільні риси, творці музики зазначеного періоду мали свої власні відмінності. Приміром, трохи осібно стоїть А. Кос-Анатольський, що народився у Львові та кохався у карпатських мотивах.
Анатолій Пашкевич був глибоко народним композитором, його пісні не лише за змістом, а й за мелодикою схожі на народні, недарма він все життя працював з хоровими фольклорними колективами (Черкаський, Волинський, Чернігівський народні хори). Пашкевич тримався свого стилю до кінця життя і був по суті “останнім з могікан” того напрямку в українській пісні, що народився у 50-ті роки.
По-своєму вражає творчість Б. Буєвського, деякі пісні якого нагадують маленькі симфонії. Борис Миколайович народився і виріс у російськомовному місті (Кривий Ріг, Ростов-на-Дону), але неперевершено втілював у своїх піснях національні мотиви і навіть замальовки з сільського життя (“На долині туман”).
Ще один глибоко національний та народний композитор – Володимир Верменич – теж практично не жив у селі, але полтавське коріння давало про себе знати все життя: він не мислив свою творчість без сільських, прабатьківських мотивів (“Чорнобривці”, “На калині мене мати колихала”, “Польова царівна”, “Іду я росами”).
“Батьком” української естради справедливо називають Платона Майбороду. Він написав багато чудових творів. Але після смерті у 1970 році свого головного співавтора Андрія Малишка Платон Іларіонович написав дуже мало.
Своєрідним королем української пісні був Олександр Білаш. Його творіння лунали у всіх містах і селах України і навіть за кордоном. Важко знайти виконавця чи колектив 60-х, які не виконували його неперевершених пісень. Вони залишалися популярними і в 70-ті – 80-ті роки.
Органічно доповнюють творчість Майбороди і Білаша пісні Ігоря Шамо. Ще один мешканець міста, Ігор Наумович продемонстрував глибоке знання народної мелодики.
Найвідомішими виконавцями пісень даного напрямку були Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Валентина Купріна, Констянтин Огнєвий, Анатолій Мокренко, Олександр Таранець, Лариса Остапенко, Діана Петриненко, Юрій Богатіков, Юрій Гуляєв, пізніше – Раїса Кириченко. Цікаво, що більшість з цих співаків працювали також в оперному жанрі. А для композиторів було характерним працювати у багатьох напрямках, в тому числі і у великих формах – опері, балеті, симфонії. Більше того – для деяких митців пісня була далеко не на першому місці.
Українську пісню поширювали також різноманітні колективи, серед яких вирізнялися народні хори – Григорія Верьовки, Черкаський, Закарпатський; поліський хор “Льонок”; ансамблі пісні і танцю – Гуцульський, Буковинський, “Верховина”. Також велику популярність мав жіночий ансамбль С. Сабадаша “Марічка”.
Найвідомішими піснями першого періоду української естради були: “Пісня про рушник”, “Два кольори”, “Черемшина”, “Чорнобривці”, “Летять, ніби чайки”, “Києве мій”, “На долині туман”, “Марічка”, “Степом, степом”.
Вже у 80-ті в цьому ж стилі була написана знаменита “Мамина вишня”.
Платон Майборода
Кінець 60-тих – 80-ті роки
Пісенну спадщину даного періоду варто поділити на дві частини. Перша з них – це оркестрова естрада нового типу. Пісні теж виконувалися під оркестр, але їхні автори були новаторами, що пішли новим шляхом, часто – під впливом західної музики.
Сюди відносимо творчість (або більшу її частину) таких маестро, як Володимир Івасюк, Ігор Поклад, Іван Карабиць, Богдан Янівський, Вадим Ільїн, Олександр Зуєв, Ростислав Бабич, Борис Монастирський, Олександр Осадчий. Стиль народився у 70-ті і продовжував жити й пізніше, зазнавши величезної втрати – у 1979 році не стало Івасюка.
Окремо хочеться поставити Мирослава Скорика, що творив таку музику, яку тоді майже не писав ніхто. Свою естрадну діяльність він розпочав ще 1963 року, створивши вокально-інструментальний оркестр “Веселі скрипки”. Він, як і В. Івасюк, був великим новатором, але ритми у нього були майже цілком західними (твіст, танго, джаз, халі-галі, боссанова). Корінний львів’янин і внучатий небіж Соломії Крушельницької, вихований явно не в радянських традиціях, Скорик просто не міг писати музику в стилі Майбороди-Шамо-Білаша. Він бачив українську естраду зовсім іншою, але реалізуватися в умовах СРСР як композитор-пісняр західного типу так і не зміг. Цілком зрозуміло, що його музика викликала роздратування партійних органів. У 1968 році Скорик переїхав до Києва, “Веселі скрипки” розпалися, і пісень у подальший період було написано дуже мало. Проте маестро досяг величезного успіху в інших жанрах музики, а також виховав цілу плеяду чудових композиторів, серед яких вирізнялися Вадим Ільїн та Іван Карабиць.
Другий напрямок даного періоду – це музика нового покоління, яку виконували передусім ВІА (вокально-інструментальні ансамблі), що користувалися в основному електроінструментами. Іноді використовується такий термін, як біг-біт, але він не охоплює всі жанри, які панували серед цієї музики. На той час це була легка музика (відносно традиційної, оркестрової естради), мовою сьогодення – поп. У цьому стилі писали Левко Дутковський, Валерій Громцев, Микола Мозговий, Павло Дворський, Тарас Петриненко, Ігор Білозір, Анатолій Пащенко, Руслан Іщук, Володимир Яцола, далі з’явилися нові автори Олександр Злотник, Остап Гавриш та Генадій Татарченко. Також у цьому стилі аранжовано деякі пісні В. Івасюка, багато творів Ігоря Поклада. Деякі ансамблі, зокрема “Кобза” та “Калина”, аранжували у модерному стилі навіть пісні членів спілки композиторів (наприклад, тих же Майбороди-Шамо-Білаша).
Стиль зародився наприкінці 60-х під впливом “Бітлз”, його піонерами були Дутковський (“Смерічка”), Громцев (“Карпати”) та львівська “Арніка” В. Морозова та В. Васильєва. У 70-ті роки він досяг розквіту, проте вже у 80-ті ВІА починають потроху відмирати, з’являється багато нових груп, які грали більш сучасну, але в багатьох випадках ще більш просту і менш якісну музику. Івасюк, до речі, не дуже любив такі аранжування своїх пісень, він завжди тяжів до оркестру (на наш погляд, - пісня Володимира Івасюка у "Я піду в далекі гори", у виконанні американської співачки українського походження - Квітки Цісик, - є найкращим втіленням задуму її автора... - прим.“Аратти”).
В зазначений період (70-ті – 80-ті) змінюється не лише музика, а й тексти – нові митці (за деякими виключеннями) відходять від сільської тематики, від “сльозливості” та “сентиментальності”. Це й не дивно, бо більшість композиторів народилися і виросли у місті (Івасюк, Поклад, Карабиць, Скорик, Янівський). Ритми стають більш жвавими, енергійними, під вокально-інструментальні ансамблі охоче танцює молодь, з кінця 70-тих відчувається вплив диско. З’являється величезна кількість джаз- і рок-обробок. Отримують свіже звучання і оркестри. Величезну роль в історії української естради 70-х – 80-х відіграв Естрадно-симфонічний оркестр Укртелерадіо п/к Ростислава Бабича, з яким записувалися майже всі відомі співаки.
Серед найпопулярніших виконавців цього періоду були Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Ніна Матвієнко, Іван Попович, Віктор Шпортько, Ліна Прохорова, Тетяна Русова, Людмила Артеменко, Лідія Михайленко, Лідія Відаш, тріо Мареничів; у 80-ті роки на естраду приходять Алла Кудлай, Віталій Білоножко, Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Микола Гнатюк, Володимир Удовиченко…
Володимир Івасюк
Величезною популярністю у 70-ті – 80-ті роки користувалися вокально-інструментальні ансамблі “Смерічка”, “Кобза”, “Ватра”, “Водограй”, “Світязь”, “Арніка”, “Чарівні гітари”, “Краяни”, “Опришки”.
Найвідомішими поетами-піснярами у цей час були Юрій Рибчинський, Володимир Кудрявцев, Вадим Крищенко, Андрій Демиденко, Ростислав Братунь, Анатолій Драгомирецький, Богдан Стельмах, Олександр Вратарьов, Ігор Лазаревський, Віктор Герасимов…
Проте з молодими композиторами працюють і поети старшого покоління, що починали творити з метрами нашої естради – Михайло Ткач, Дмитро Луценко, Микола Сингаївський, Борис Олійник та ін.
Кожен з композиторів мав свої, притаманні лише йому особливості. Яскравою зіркою на українській естраді спалахнув талант Володимира Івасюка. Пісня “Червона рута” за своєю популярністю побила всі рекорди шлягерів 60-х.
За своє недовге життя Івасюк створив близько сотні пісень, кожна з яких не схожа на іншу. Краса і популярність його творів були такими великими, що спричинили заздрість у патріархів української естради – Майбороди, Шамо і Білаша, яка часом переростала у відверту ненависть. Не склалися у митця і стосунки з режимом, що й призвело до його трагічної загибелі (а точніше – вбивства).
Яскравою кометою увірвався в пісенний простір Ігор Поклад. Відмовившись від консервативних ритмів, він створив чудові пісні, багато з яких народилися завдяки поету Юрію Рибчинському. Пік його популярності припав на кінець 60-х – початок 70-х років. Надалі композитор зосередився в основному на музиці для театру і кіно, але у 80-х роках знову порадував новими шлягерами.
Яскравою і самобутньою є пісенна творчість Івана Карабиця. Кожна пісня – наче шедевр! Грек за національністю, родом з Приазов’я, Іван Федорович писав такі глибокі за українським національним змістом пісні (“Батьківський поріг”, “Моя любов, моя земля”, “Мадонна-Україна”, “Де вітер землю голубить”), що йому можуть позаздрити багато композиторів-українців.
Ще одним самобутнім митцем був Богдан Янівський. В його творчості не було суперхітів та пісень, що стали народними, але краса його мелодій, щирість і висота почуттів настільки сильні, що не можна не назвати маестро одним з найкращих українських композиторів за всю історію вітчизняної музики.
Плідно працював у різних стилях Олександр Зуєв – його пісні співали і керовані ним ВІА “Кобза” та “Калина”, і співаки старшого покоління (наприклад, Костянтин Огнєвий), і Раїса Кириченко, і молоді на той час виконавці, а також ансамблі “Медобори” та “Краяни”.
Серед найвідоміших пісень періоду 70-х – 80-х хочеться згадати такі, як “Червона рута”, “Водограй”, “Дикі гуси”, “Чарівна скрипка”, “А ми удвох”, “Три дороги”, “Канни”, “Моя любов, моя земля”, “Незрівнянний світ краси”, “Гай, зелений гай”, “Мій рідний край”, “Стожари”, “Смерекова хата”.
Ігор Шамо
Третій період – з кінця 80-х років
Стара українська естрадна музика переживає занепад, потроху вмирають композитори, жанр ВІА взагалі зникає, пісні стають більш простими за музикою і текстами, часом – примітивними. Але і в цей період з’являються гарні твори, особливо це стосується таких композиторів, як Олександр Злотник, Остап Гавриш, Генадій Татарченко, Леонід Попернацький, В’ячеслав Корепанов, Мар’ян Гаденко, Микола Мозговий, Павло Дворський.
Пісні під оркестр практично не виконуються, з ним зрідка виступають лише Олександр Василенко та Фемій Мустафаєв, останнім часом почав також виступати Павло Дворський, який у 80-ті – 90-ті роки ніколи такого не робив.
Серед поетів-піснярів найбільш відомими є Вадим Крищенко, Андрій Демиденко, Степан Галябарда, Микола Луків, продовжують писати Ю. Рибчинський, М. Сингаївський, М. Ткач, хоч їхні пісні вже не мають колишньої популярності.
Найвідоміші виконавці української естради (станом на кінець 90-х): Василь Зінкевич, Павло Дворський, Раїса Кириченко, Алла Кудлай, Оксана Білозір, Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Віталій Білоножко, Павло Зібров, Іван Мацялко, Ніна Шестакова, Надія Шестак, Анатолій Матвійчук, В’ячеслав Хурсенко; гурти “Соколи”, “Дзвони”; дует “Світязь”, тріо “Либідь”.
За останнє десятиліття більшість з них значно скоротили, а то й зовсім припинили концертну діяльність.
Серед найпопулярніших пісень цього періоду можна виділити: “Україна” Т. Петриненка, “Україночка” О. Білозір, “Піду втоплюся” А. Миколайчука, “Я козачка твоя” Р. Кириченко, “Час рікою пливе” та “Смерека” М. Гнатюка, “Дві зорі” І. Мацялка, “Душі криниця” І. Бобула.
Микола Мозговий
З’являється нова хвиля, у тому числі молодіжна естрада, зароджується так званий “шоу-бізнес”, але писати про цих виконавців нема ніякого бажання.
Традиційна ж естрада потроху згасає, причому не без “підтримки” влади. Останнє десятиліття виявилося особливо трагічним для української пісенної культури: померли композитори О. Білаш, С. Сабадаш, А. Пашкевич, І. Карабиць, Б. Янівський, О. Зуєв, М. Мозговий, співаки Р. Кириченко, М. Кондратюк, Л. Остапенко, І. Мацялко, поети М. Ткач, І. Лазаревський, В. Юхимович, Лада Рева.
Виїхали за кордон такі митці, як Б. Буєвський, О. Осадчий, Г. Скупинський, І. Барах, Н. Кулинич, В. Шабашевич, І. Богдан, В. Морозов…
Теле- і радіопростір, а також полиці музичних крамниць заполонила низькопробна музика, головним чином російськомовна “попса”, а кумирами сучасної молоді є Потап і Настя Камєнських та гурт “Поющие труси”. Триває війна проти української музики.
Однак завдяки Інтернету і небайдужим людям якісна українська пісня потроху отримує друге дихання. Віримо, що колись вона залунає і в концертних залах. Це буде малопопулярне, т. зв. “елітарне” мистецтво, як опера чи балет, але по іншому бути не може, та і не треба. Бо хіба зрозуміє тупе і ледаче бидло високі почуття поезії та красиву мелодику пісні? Йому б лише валятися на дивані з пляшкою пива та клацати пультом від телевізора…
Знаєте, що таке малорос? Ні? Паршивець, просто кажучи, ні те ні се. Він, бачите, собі з походження — українець, з виховання — руський, з переконань — неук у всьому, що торкається рідного народу, по вдачі — боягуз, себелюб, раб. От це — малорос.” Володимир Винниченко
Актуально
125013 переглядів
Публiкацiї за темою «Музика та виконавці»:
