Актуально
25706 переглядів
 |
І не тільки в сім’ях, де є алкоголіки і наркомани, а й там, де люди контролюють один одного, «мучаться» одне з одним, примусово опікують ближніх, забуваючи про себе і страждаючи від невдячності.
Здається, це ж просто любов, просто турбота - хоча й така своєрідна? Про те, де межа між любов’ю і співзалежністю, розповідає Ольга Троїцька, сімейний психолог, член московського суспільства сімейних терапевтів і консультантів.
Примус трояндами
- Чому психологи ведуть мову про співзалежності там, де ми звикли бачити любов? Скажімо, коли дружина намагається лікувати чоловіка-алкоголіка або терпить чоловіка, який тиранить її? Хіба любити - це хвороба?
- Любов і співзалежність - різні поняття. Вони можуть співіснувати, - я переконана, що в людині завжди є якась частина, яка готова любити. Але вчинками співзалежності людини керує страх чи бажання контролювати поведінку іншого, підлаштовуватися під нього, робити щось не «тому, що я», а «для того, щоб він». Вона не говорить про себе, свої думки, почуття, бажання. Вона робить те, чого, як їй здається, інші від неї очікують. Або те, що змусить інших вибудувати стосунки певним чином і створить у неї ілюзію, що вона їх контролює і що все в порядку. Тут на партнера у відносинах переносяться дитячі проблеми: мама-тато в дитинстві недодали любові, підтримки, захисту - і все це тепер треба вибити, витягнути з того, кого любиш.
- Як, наприклад?
- Чоловік приходить додому пізно, а дружина замість «я чекала тебе, мені прикро, що ти не зателефонував» говорить: «Ти робиш це, тому що я для тебе ніщо!» Вона приписує йому неіснуючі почуття і думки, щоб він визнав провину і спростував її слова, підтвердив її значимість. Дружина алкоголіка так будує своє життя, щоб чоловік зрозумів: його пияцтво - не його хвороба, а погане ставлення до неї: «Якби ти мене жалів, то не пив би».
- Тобто ознака таких відносин - маніпуляція?
- Так: співзалежна людина повинна за будь-що утримати контроль над іншим, його емоціями, його життям. Навіть «я без тебе жити не можу» - це маніпуляція: «ти повинен бути зі мною, щоб я жив».
- А чим маніпуляція відрізняється від любові?
- Любов - це коли, що б не відбувалося з нами, краще разом з цією людиною, ніж без неї. З нею тепліше, спокійніше, радісніше. Навіть якщо вона хворіє і лежить при смерті - все одно з нею краще. Любов допомагає відчувати красу світу, любов - це радість. У співзалежності, в маніпуляціях радості немає. Хоча їх легко сплутати з любов’ю (коханням) - вони часто змушують людей робити яскраві вчинки. Можна засипати кохану трояндами тому, що тобі приємно дарувати їй троянди, щоб її порадувати, а можна - щоб вона зрозуміла, як ти про неї дбаєш, і змінила своє ставлення до тебе. Якщо мама сидить з хворою дитиною, то це не тому, що вона зобов’язана це робити для неї, а тому, що любить її і не може уявити собі, як це вона буде хворою і самотньою, -їй самій від цієї думки погано. Не «я заради вас горблюсь», а «мені буде спокійніше, якщо ви поїдете». Я роблю це для своєї душі, бо я так відчуваю, а не для того, щоб ви зрозуміли, як я жертвую собою, і почали мене цінувати. Це як в Церкві пожертви: якщо ти жертвуєш, щоб Бог оцінив і щось тобі дав натомість, то це не віра. Віра - це щастя від того, що Бог є.
Співзалежність - дуже чіпка структура, вона швидко починає затягувати. Коли тебе так люблять, то людина починає відчувати себе винною, що нічого не дає натомість. Але за любов не треба платити.
Жертви і руйнування
- Але часто так буває, що, наприклад, жінка дійсно жертвує своєю кар’єрою заради сім’ї та дітей ...
- Якщо жінка «всю себе віддала чоловікові і дітям», то це її вибір, вона не повинна їх докоряти цим. Може, для початку правильніше було б обговорити це рішення з чоловіком? Може бути, він відповість: «Мені буде спокійніше, якщо у нас буде дві зарплати, а не одна».
Співзалежному від його самовіддачі не радісно, а боляче, і іншій людині він радості не приносить. І ще дуже важливо дотримуватися баланс між тим, що ти готовий дати, і тим, що інший готовий прийняти. Якщо звалити на людину більше, ніж вона готова прийняти, їй хочеться втекти, у неї створюється відчуття, що її до чогось примушують.
Просити в іншого можна тільки того, що не руйнує його почуття власної гідності. Межі ці людина відчуває сама - і при їх порушенні їй залишається або бігти, зберігаючи залишки гідності, або дозволити нанести собі травму.Травма створює порожнечу, яка потім заповнюється різними способами.
- Ревнощі - це теж співзалежність?
- Завжди. Я тебе люблю, але мені з тобою нестерпно: що б ти не зробив, я тобі не вірю. Ти повинен робити те і те, щоб мені було спокійно. Єдиний спосіб погасити ревнощі - це померти. А любов - це як у Пушкіна: «Я вас кохав так щиро, так ніжно, як дай вам Бог коханою бути іншим». Все це дурниці: ревнує - значить, любить, б’є - значить, любить. Тут краще замінити слово «любить» на «небайдужий», «упереджений», «залежний». Так, коли б’є - теж залежна. Б’є - значить не розмежовує себе і іншого: ти повинен відчувати, що мені погано, ти - моя частина, тебе, як окремої людини, для мене немає.
Спроба змінити інших, а не себе
- Як розпізнати співзалежні стосунки?
- У співзалежної людини завдання - змінити партнера, світ, інших людей, але не себе. Її фокус зміщений із себе на оточуючих: я буду в порядку, якщо ви будете поводитися інакше.
В нормальній сім’ї можна поговорити, пояснити, чому ти хочеш вчинити так чи інакше, бути почутим і почути іншого. В співзалежних відносинах зазвичай нічого не обговорюється, а все передбачається. Тут одне одному не говорять правди, взагалі не розмовляють по суті.
У співзалежності немає свободи: мені страшно від іншого почути те, з чим я не готовий погодитися, тому я краще взагалі не буду питати. Немає впевненості, що ти потрібен іншому, що важливий, що маєш право бути в його житті, - все це доводиться доводити. В результаті з’являються страх і провина.
Вони часто не усвідомлюються, але проявляються, наприклад, в агресії. Але ми не можемо сказати іншому: «Співзалежність для тебе шкідлива». Про шкідливість може говорити тільки він сам, якщо він вважав за краще б вибрати щось інше. Це внутрішній вибір душі.
Чи потрібні тобі такі відносини? Відчуй це сам у собі. Чи готовий ти відпустити іншого, не контролювати його, чи готовий, наприклад, до того, що дитина стане самодостатньою людиною, буде говорити тобі правду, робити серйозні вибори? Тоді ж і тобі доведеться працювати над собою.
Так само і в шлюбі. Це ілюзія, що один може бути вільний від співзалежності, а інший ні. Люди зазвичай підбирають собі в пару людину з такою ж мірою співзалежності. Люди з меншою співзалежністю проходять повз тебе, їм це нецікаво. Якщо один хоче позбутися співзалежності у відносинах, починає працювати над собою - інший змушений змінюватися. І часто буває, що один почав змінюватися - й іншому відразу стає легше, він з вдячністю «підхоплює».
На зло кондуктору
- Зазвичай співзалежність розглядають у зв’язку із залежністю - алкоголізмом і наркоманією. Чому саме вони пов’язані?
- Тому що співзалежні відносини - це особливо небезпечний фактор для формування алкогольної або наркотичної залежності. Людина починає пити на зло сім’ї, яка її не розуміє: на зло кондуктору візьму квиток і вийду з трамвая. Я такий нещасний, що буду пити, щоб ви бачили, які ви погані батьки. І з іншого боку: бачиш, я божеволію - так це все через тебе.
У сім’ї, де є алкоголізм, обов’язково формується співзалежність. Чоловік-алкоголік і дружина, яка не поважає чоловіків, це завжди відносини двох. Вони довго і важко грають в ката і жертву, весь час змінюючись місцями, і на всі боки розлітаються співзалежні діти... Жертви тиранів, матері наркоманів, дружини алкоголіків самі підштовхують своїх чоловіків і дітей до краю. Діти-наркомани - зазвичай справа рук батьків. Це вони найчастіше домагаються того, що дитина вибирає відхід у смерть. Тут завжди треба працювати з сім’єю, тому що внутрішнє рішення «не жити» виростає з неї.
- Що робити, якщо чоловік, син не збирається кидати пити?
- Якщо людина сама вибрала смерть замість життя - навіщо йти разом з нею? Це безглуздо. Єдиний, хто може йому допомогти, це він сам, це він повинен зробити глибинний вибір: жити або не жити. Якщо він вибере жити - він кине пити. Якщо не вибере - нічого йому не допоможе. Але прагнення близьких насильно, проти його волі йому допомогти надто сильне. Цим активно користуються різні «ясновидці», які обіцяють допомогти питущим заочно, через їх родичів. Прийняти рішення може тільки сам алкоголік, але їх-то якраз не кличуть - запрошують дружин і матерів, це дуже добре для очищення їхньої совісті: ось, ми не сиділи на місці, ми що тільки не робили!
- Так що ж, залишається визнати його право себе вбивати?
- Якщо мова йде про неповнолітнього - ми дійсно за нього відповідаємо і повинні боротися. Але якщо це дорослий - мати наркомана може тільки сказати йому: «Я тебе люблю і буду любити, як би не складалася твоє життя. Це твій вибір. Якщо скажеш, чим допомогти, будемо допомагати». Але нерідко насправді раптом виявляється, що мати наркомана відчуває себе непотрібною, коли дитина починає входити в норму - їй потрібен божевільний або хворий, тоді вона буде віддавати всі свої сили йому і буде потрібною. Так що доводиться тут вибирати: або не буде цього міцного зв’язку, буде десь жити, дзвонити, може бути, раз на рік - але здоровий. Або тут, поруч, потребує опіки - але хворий.
Геть тиранію
- А якщо чоловік - домашній тиран, тоді що?
- А тиран зазвичай існує в тандемі з миротворцем, благодійником. Вони потрібні одне одному, їхні стосунки - танок для двох. Тиран і тираном не стане без миротворця. Щоб він перестав тиранити домашніх - він повинен отримати опір: мені неприємно, мені це не подобається, я тебе люблю, але вже побоююся за свою безпеку, тому краще побуду далеко від тебе. І тиран теж почне змінюватися. Мало хто з цих домашніх тиранів б’є людей на вулиці або на роботі, - а вже якщо б’є, тоді це прикордонний розлад особистості, і його треба лікувати. Але зазвичай тиранить він саме домашніх. А дружина, якій потрібно, щоб вона була незамінною, його в цьому підтримує: ви його не дратуйте, а вже я потерплю. У дружини домашнього тирана - святий обов’язок вести його по життю. У неї багато енергії, але вся вона витрачається на те, щоб жити життям інших людей. Чоловікові вона муляє очі своєю жертовністю, він дратується, кричить на неї, ображає або б’є... наступного ранку він безмежно винен, а вона - тиран його і кат, і всіляко показує йому, що він поганий... Цей танок можна танцювати до кінця своїх днів...
- А діти дивляться...
- А діти, що переймаються відносинами батьків, - і потім починають танцювати ті ж танці у своїх сім’ях.
- І що ж робити? Як зупинити цей танець?
- Доросла людина може вирішити для себе - з ним так не можна. І говорити з цих позицій: не «навіщо ти це робиш?» - а «коли ти це робиш, я відчуваю себе ніяково», «я тебе люблю, але, коли ти так робиш, мені важко з тобою». «Я тебе люблю, але в мене руйнується повага до тебе», «пощади мою повагу до себе». Співзалежності можна протистояти. Треба робити все, щоб показати: мені соромно, мені боляче, я так не можу. Треба дати іншому відчути, що можна спілкуватися по-іншому. А для цього - повернути йому відповідальність за все, що він робить у житті, і не вважати його безпорадною дитиною, а всіх навколо - дорослими. Інакше виходить, що на словах ми просимо іншого змінитися, а на ділі знімаємо з нього відповідальність.
- Здається, православним легше інших впасти в співзалежних відносини - нам заповідано любити ближнього, служити ближнім, миритися, терпіти...
- Христос не вчив співзалежності. Треба поважати себе, як створіння Боже, як Божий дар, як Його творіння. Працюючи з батьками, ми вчимо їх пояснювати дитині: ми тебе любимо завжди, але повагу треба заслужити: чинити як треба. Я тішуся з того, що ти є, - але не тішуся з того, що ти п’єш. Любов не скасовує реального життя і реального зору. Христос прекрасно бачив, що люди роблять не те, і не кидався на шию нерозкаяному розбійнику. А любив всіх і жалкував про грішників. До алкоголіка ми можемо відчувати співчуття, а не захоплення. Не можна плутати з християнською любов’ю схвалення зла і потурання йому. Я люблю тебе - але це не робить мене від тебе залежним. У тебе немає влади наді мною.
Кому гірше за всіх?
- Коли вдома є психічнохворий - тут теж може йти мова про співзалежність?
- Так часто і буває. Психічно хворі дійсно самі за себе не відповідають, це доводиться робити їх рідним - і справді перекладати їхнє життя на свої плечі. Але й тут у рідних є два варіанти. Перший - вибудувати все-таки своє життя, залишивши місце у ньому для близької людини і його хвороби. Другий - вибудувати своє життя навколо його хвороби. З’являється новий статус - дружина хворого, чоловік хворий ... Мені кілька разів доводилося при роботі з групами, в складі яких були родичі тяжкохворих людей, питати: кому важче - хворому або вам? Як ви думаєте, що вони відповідали?
- Невже говорили «нам»?
- Так і говорили, так. Ми страждаємо. Але болить - у кого? Смерть на порозі стоїть - у кого? Але ні, люди щиро вважають, що їм гірше: тобі-то що, а ми переживаємо! Одна мама шизофреніка так і сказала: «Мені, звичайно, гірше, йому-то що? Не працює, не вчиться, таблетки вживає...» Жінки в групі просто завмерли. Одні злякалися такої жорстокості, інші злякалися, побачивши таку ж жорстокість в собі. Вірна ознака співзалежності - відсутність жалю: адже вам болючіше, ніж йому, ви страждаєте. А потім, якщо ти частина мене, що тебе жаліти? Якщо вам не шкода дружину, чоловіка, сина, який плаче, навпаки, ви думаєте: «Ну нарешті ти зрозумієш» - це співзалежність.
Що ж робити?
- Припустимо, людина читає це і розуміє: все це про мене і мою сім’ю. Що далі робити?
- Найкраще звернутися до хорошого професійного системного (який працює з сім’єю як з системою) психотерапевта. А не до людини, яка думає, що після дворічної перепідготовки він став сімейним психологом. Робота з такою складною системою, як співзалежна сім’я, вимагає професійних навичок.
- А якщо немає можливості піти до психолога?
- Тоді - читати, думати, що мені самому потрібно, вчитися відкрито це пред’являти, вчитися діалогу. Одна людина говорить - інша слухає. В співзалежних відносинах люди навіть не слухають, що їм говорять, і відповідають на свої думки, щоб ще раз підтвердити, що їхні уявлення про іншого вірні, і ще раз сказати йому про це. А інший ще раз переконується, що партнеру нічого говорити не можна. Так от: треба вчитися мовчки слухати. Нехай інша людина говорить, а ви слухайте. П’ятнадцять хвилин, про що завгодно. А потім самі говорите - не відповідайте, а розповідайте про своє. Навіть така проста вправа може допомогти дуже багато чого змінити - фактично заново відкрити для себе іншу людину.
Важливо просто бути собою - вибирати тактику і стратегію поведінки не автоматично, а по ситуації.
І ще, треба співчувати іншій людині, придивитися до того, що робиш сам. У люблячих родинах буває, чоловік розкричиться, а дружина каже: «Тобі не можна кричати, у тебе хворе серце». Вона розуміє: на роботі дістали, погано йому... врешті-решт, відносини їй дорожчі, ніж помилки чоловіка. Якщо співчуваєш людині - вона дорожча, ніж своя правота. При співзалежності - своя правота важливіше. Якщо ви знайдете в собі ознаки співзалежності - має сенс пошукати додаткову літературу, її можна знайти в інтернеті. Але головне - дізнаватися це в собі, а не в партнері. Не треба йому кричати: ти повинен змінитися. Не треба пхати йому під ніс статтю: «- Ось тут написано, що ти співзалежний і тобі треба змінюватися», - це якраз і буде не турбота, а співзалежність.
До теми:
