Актуально
64686 переглядів
 |
За три години нерухомого сидіння на лавці, в мене затекли руки і ноги. І чому я не здогадався підкласти під себе м’яку подушечку?
Трохи поворушишся і тут же дідусів крик, крізь зачинені двері дачного будиночка:
- Не рухайся! Сядь, як сидів!
А найпікантніше те, що при цьому я був одягнений в бабусину спідницю і кофту. На голові - бабусина панама, в руках різьблена палиця і великий букет квітів...
І весь цей балаган організував мій дідусь Василь - абсолютний технар і прагматик, позбавлений усілякої романтики і непотрібних дурниць.
Тільки ставши дорослим, я зрозумів, яким романтичним був мій дід.
До нього мені так само далеко, як граблям до органу Берлінського собору.
Взагалі він був досить дивною людиною - мав дві вищі освіти (математик і авіабудівник) жив у різних містах, завідував кафедрою в універі, але при цьому до самої смерті, жодного разу (!) не бував за межами України. Навіть моря не бачив...
Телевізор майже не дивився, вовтузився з полуницею на дачі, а на сон грядущий, як белетристику, читав товстелезні книги з алгебри, слухаючи при цьому старі платівки Маріо Ланца і Карузо на 78-ій швидкості...
Понад усе на світі, дідусь любив бабусю Шуру і без жодного приводу робив їй милі сюрпризи.
Ось паличку дубову вирізав з візерунками і написом «Шура», підставку для читання книг змайстрував, вірші писав на саморобних листівках (правда без претензії на риму, зате регулярно). Та хіба мало що ще...
Коли бабуся йшла на дачу, її можна було бачити здалеку, поки вона хвилин сорок повільно спускалася з гори.
Дід на ганку підвісив велику бронзову ступку і бив в неї, щоб бабуся, там, на горі, знала, що Василь її вже побачив і чекає.
А на шляху слідування, дід на стовпах і парканах приробив відкидні сидіння, щоб бабуся могла відпочити по дорозі.
Іноді він занадто захоплювався і як Робінзон Крузо будував такі неосяжні «човни», які неможливо дотягнути з глибини острова до океану...
Якось бабуся помріяла про те, що добре б на величезній мисці для приготовування варення, мати таку ж величезну кришку.
І дід тут же взявся за справу.
На звалищі знайшов сталевий лист і щодня ходив до нього з кволенький ножівкою, але тижнів за два, все ж випиляв коло потрібного діаметру. Відполірував до дзеркального блиску, просвердлив дірки, намертво приклепав дверну дерев’яну ручку і урочисто презентував бабусі Шурі. Бабуся була дуже рада, але не змогла прийняти такого дорогого подарунка. Не з кокетства, а просто не змогла відірвати кришку від підлоги. Цей спартанський щит важив трохи менше каналізаційного люка.
Сумний дідусь запропонував змайструвати на стелі нехитру систему блоків для підйому кришки з підлоги на миску з варенням, але бабуся чомусь м’яко відхилила цю ідею...
Публiкацiї за темою «Історії кохання»:
