Актуально
35440 переглядів
|
Карта розселення арійців з книги Артура Кемпа “Марш титанів: історія Білої раси” |
В липні 1996 року двоє студентів, переходячи бродом річку Колумбія в Кенневік, Вашингтон, наткнулися на залишки скелету європейського чоловіка середнього віку. Спочатку антропологи припустили, що знайшли піонера, який помер в кінці 1800-х. Але радіовуглецевий метод датування показав, що скелету було 9300 років. “Кенневікський чоловік” – останній зі знахідок давніх скелетів, які дають підстави говорити про те, що деякі найраніші поселенці Північної Америки були європейцями, що мігрували з Євразійського континенту через наземний міст Берінгового моря приблизно в кінці останнього льодовикового періоду, біля 12 тисяч років тому. Доктор Роберт Боннішен, директор Центру вивчення перших американців Орегонського університету, думає, що “Кенневікський чоловік” кине виклик правильності терміну “палеоіндіанець”, який зазвичай використовується для опису цього періоду Американської праісторії.
Звичайно, такі факти роблять виклик політкоректній версії історії, яка проштовхує ідею, що білі американці ганебно вкрали країну в її індіанських власників. Отже не дивним виглядають спроби перешкодити оприлюдненню фактів “Кенневікського чоловіка”. Заохочені урядом Клінтона, американські індіанці поставили вимогу задіяти Федеральний закон1990 року, направлений на захист територій поховань. Вони оголосили намір негайно поховати цей скелет в секретному місці і запобігати подальшому науковому дослідженню та перевірці ДНК. Однак, вісім американських антропологів, які заявили, що індіанці і Федеральний уряд бояться прихованого змісту відкриття, почали юридичну битву в жовтні 1996 року, аби запобігти секретному похованню.
Фактично, “Кенневікський чоловік” є важливим доповненням до зростаючої кількості доказів, згідно з якими протягом періоду Верхнього палеоліту, біля 10 - 35 тисяч років тому, жили білі люди – і не тільки в Європі, але й на величезних просторах Північної Азії аж до Тихого океану. В Сибіру та інших східних регіонах їх врешті-решт витіснили або поглинули монголоїди, хоча й до сьогодні в Північній Азії вижили відокремлені зони європейських генів. Можна навести приклад расово змішаного японського народу Айну.
Вірогідність цієї теорії суттєво зміцнилася за останні роки завдяки видатному відкриттю в басейні Тарім, що в Західному Китаї, більше 100 природно муміфікованих трупів європейців, яким від 2400 до 4000 років. Чудесно збережені завдяки посушливому клімату цієї території, мумії демонструють нордичних людей з розвинутою культурою, розкішно вбраних в кольоровий одяг, штани, чоботи, панчохи, пальта і капелюхи. В одній великій могилі були знайдені трупи трьох жінок і одного чоловіка. Чоловікові на момент смерті було 55 років, він був біля 6 футів зросту (182 см – уточнення наше – ред.), мав жовтувато-коричневе волосся, що почало сивіти. Одна з краще збережених жінок була на зріст близько шести футів, з жовтувато-коричневим волоссям, укладеним в косу.
Серед речей, які були знайдені разом з тілами, були шуби, шкіряні рукавички, орнаментоване дзеркало, жінка також тримала сумки, в яких були ножі і трави, які, ймовірно, використовувалися як ліки. В Черчен – на південній межі Такламаканської пустелі – було знайдене муміфіковане тіло дитини, якій було не більше трьох місяців на момент смерті. Дитина була загорнута в коричневу вовняну тканину, а її очі накриті маленькими плоскими камінцями. Поряд з головою була чашка, зроблена з бичачого рогу, а давня «дитяча пляшечка» зроблена з овечого соска, яке було відрізане і зашите таким чином, що могло тримати молоко. У одної мумії чоловічої статі на шиї були сліди хірургічної операції , а розріз був зашитий кінським волосом.
Декілька мумій європейців вже були знайдені на території долини Тарім на початку цього століття, одна з яких нагадувала шотландську чи ірландську жінку, а інша – міську жительку Богемії. Всі було вбрані в гарний одяг, що включав стильні капелюхи з пір’ями, які мають дивовижну подібність з альпійськими головними уборами, що все ще носять сьогодні в західній Європі. Але ці відкриття, яким ненабагато більше 2000 років, були відкинуті як такі, що не мали культурного та історичного значення, а розглядалися як тіла окремих європейців, що раптом заблукали на цій території.
Дійсно, сучасні учені, що дотримуються моди на політкоректність, мають тенденцію ігнорувати свідчення будь-якої ранньої торгівлі чи контактів між Китаєм і Заходом протягом цього періоду, розглядаючи Китайську цивілізацію як суто доморощену, що знаходилася під сімома замками від зовнішніх впливів. Більш того, вважається, що будь-яке поширення людей і культури відбувалося зі Сходу на Захід, а європейці були цивілізовані китайцями. Дуже поважний історик Гордон Чайлд, наприклад, в 1958 році підсумував європейську праісторію як історію «осяяння європейського варварства Східною цивілізацією».
Але знахідки останніх мумій в регіоні басейна Тарім є настільки чисельними, настільки давніми і викривальними, щоб їх ігнорувати, як раніше. Найважливішим є те, що вони допомогли поновити полеміку про роль, яку зіграли європейці у витоках цивілізації Китаю. Деякі археологи знову почали обговорювати те, що європейці могли бути відповідальними за впровадження в Китай таких базових речей, як колесо і перші металічні предмети. Ці теорії, фактичноно, знову підтверджуюся; вони мали прихильників ще на початку минулого століття, але в решті-решт були поховані під лавиною політкоректності. В 1912 році, наприклад, визначний кеймбріджський вчений А. Хеддон в «Мандрах народів» вказав на можливість того, що прогресивний елемент давньої Китайської цивілізації мав місце завдяки міграції напівкультурних людей з заходу.
Зараз згідно з антропологом інституту археології Бейджінг Ханом Кангксіном (Han Kangxin), свідчення кістяків і мумій чітко вказують на те, що найраніші мешканці регіону басейну Тарім були білі люди кроманьонського типу палеолітичної Європи. Цю теорію підтримав доктор Віктор Меєр, спеціаліст по давнім азійським мовам і культурам університету з Пенсільванії, який стимулював найголовніші дослідження, що призвели до знайдення мумій. Він виступив головним захисником теорії, згідно з якою великі групи європейців були присутніми і басейні Тарім задовго до теперішніх мешканців цієї території, припустивши, що тюркомовні народи не переміщувалися на цю територію приблизно до 8 століття до н.е. Отже, вважає він, новоприбулі витіснили європейців. Хоча й сьогодні головна етнічна група цієї території – Йуигур – включає людей зі світлим волоссям і кольором обличчя.
Дійсно, довго існували (і ще існують) свідчення про нині вимерлий індоєвропейський народ, який проживав в центральній Азії. Відомі як тохарійці (Tocharians), вони більш точно описані як арзі, що споріднені із санскритськими аріями. «Арійський» перекладається як «благородний» чи «достойний». Їхня мова, яка має подібність з кельтською і германською гілкою індоєвропейського дерева, записана в манускриптах, датованих 6-8 століттями н.е., а беззаперечний доказ її існування можна знайти ще в третьому столітті.
Незважаючи на те, що тохарійські манускрипти були знайдені тільки в пізніший період, лінгвісти виокремили деякі тохарійські слова, вставлені в манускрипт, що були написані на гандарійському практиті, північно-західному простонаречії, яке слугувало адміністративною мовою великих частин басейну Тарім протягом 3-5 століть. Також тохарійці були відомі раніше як юезхі чи рузхі, посилання на яких є в китайських текстах не пізніше 5-го століття до н.е. – як раз в часових рамках мумій Тарімського басейну.
Тохарійці яскраво показані в давніх настінних картинах в Кізіл і Кумтура (поблизу сучасного китайського міста Кю-Че, в горах Тянь Шань, на північ басейну Тарім) як європейці-аристократи – з рудим чи білявим волоссям, що акуратно розділено посередині, довгими носами, голубими чи зеленими очима на вузькому обличчі та високими тілами. Юезхі першого століття до н.е. також показані в дивовижно зображених статуях в Халчаян (захід річки Сурхан в давній Бактрії) – показані європейці з довгими носами, тонкими обличчями, світлим волоссям, рожевою шкірою і яскраво-синіми очима. З історичних джерел відомо, що протягом другого століття до н.е. вони рушили з північно-західного Китаю до Фергани і Бактрії, які лежали на далекому схилі Паміру. Звідти вони рушили на південь через Хінду Куш в Афганістан і північну частину Індійського підконтиненту, де заснували могутню імперію Кушан. Ця імперія поширила свою владу на Тарімський басейн, а разом з нею – буддизм, який остаточно досягнув Китаю.
Одна гіпотеза, що здобуває зростаючу підтримку, говорить про те, що міграція цих індоєвропейців почалася з їхнього винайдення колісних возів. Працюючи з російськими археологами, доктор Девід Ентоні, антрополог коледжу Хартвік, що в Нью-Йорку, виявив сліди коліс возів в поховальних курганах 5000 літньої давнини в спепах південної Росії і Казахстану. Це дослідження прямим чином стосується європейських мумій в Китаї, тому що трискладові дископодібні колеса, схожі в своїй будові на ті, що знайдені в західній Азії і Європі протягом третього і другого тисячоліття до н.е., знайшли в пустелі Гобі, північно-східній частині Тарімського басейну. Подібні колеса – зі спицями, вставленими в них, датовані початком другого тисячоліття до н.е., були розкопані неподалік.
Більшість дослідників зараз погоджуються, що місцем народження транспотних засобів, запряжених кіньми, і верхова їзда на конях були степи України, а не Китай чи Близький Схід. Доктор Ентоні та його колеги вивчили під мікроскопом зуби давнього коня і показали, що в Україні 6000 років тому вже запрягали коней. Також було доведено, що дерев’яні колісниці з ретельно зробленими колесами, що мали спиці, датуються близько 2000 р. до н.е. на цій самій території (тобто на території України – ред.). Для порівняння – колісниці не з’явилися в Китаї раніше, ніж через 800 років. В Тарімському басейні також розкопали ритуальне поховання коня, подібне тим, які були в Україні, а також залишки коліс воза, зроблених скріпленням шпонками разом трьох обрізаних паралельних дерев’яних дошок. Вози з майже ідентичними колесами були в рівнинах України ще в третьому тисячолітті до н.е.
Чисельні артифакти, вилучені з поховань мумій Тарімського басейну, надали важливі докази того, що верхом на коні почали їздити рано. Це і дерев’яні вудила, і шкіряні вуздечка, і кнут, що складається з єдиної довгої стрічки шкіри, до якої додається дерев’яна ручка, і дерев’яні шори зі шкіряними ремнями, і оббите шкірою сідло вишуканої майстерності. Скидається на те, що мумії належали до рухливої культури верхової їзди, що поширилася з рівнин східної Європи. Це також підтримує зростаючі переконання археологів, що розповсюдження індоєвропейських генів, культури і мови може бути пов’язане з поступовим поширенням верхової їзди на конях і технології запрягання коней в засоби перевезення зі своїх місць виникнення в Європі 6000 років тому.
Ці відкриття мають надзвичайно важливі наслідки для розуміння виникнення Китайської цивілізації, оскільки колісниця з’явилася в Китаї тільки близько середини другого тисячоліття до н.е. – за грубими підрахунками, в той самий час, коли тут розвинулися бронзова металургія і письмо. Вози і колісниці були впроваджені в Китай із Заходу індоєвропейцями. Європейське проникнення в Китай не почалося з відкриттям трансконтинентального шовкового шляху – торгового маршруту, який історичні книжки зазвичай ставлять в друге століття до н.е., а принаймні 2000 років раніше при зміні бронзовим віком неолітичного, коли вся Євразія стала культурно і технологічно взаємопов’язаною міграціями європейців.
Дійсно, ще в 1951 році німецький археолог Роберт Гайне-Гельдерн знайшов і показав подібності металургії Європи і Китаю близько 800 року до н.е. Його докази включали кінські пристосування, мечі з обома загостреними сторонами, сокири, наконечники для списів, які, на його думку, мали походження з Хальштатського і Кавказького металургійних центрів. Він припустив, що культуру Донгсон півдня Китая можна пояснити як результат впливів, привнесених прямо з Європи протягом 9-8 століть до н.е.
Через два роки дуже відомий російський археолог С.І. Руденко звернув увагу на існування мумій з європейськими рисами в королівських курганах Пазирик в Алтайських горах, що датовані 5-4 століттями до н.е. До цього свідчення пізніше додав свою думку Джон Гаскінс з університету Пітсбурга, який доводив, що юе-чі (давня китайська назва тохарійців) регіону Пазирик на Алтаї могли мати відношення до кельтів континентальної Європи.
Едвін Палібленк з університету Британської Колумбії нещодавно довів, що європейський вплив міг стати важливим фактором в об’єднанні Китайських держав і встановленні першої централізованої Китайської імперії Чін Ші Хуанг Ті в 221 р. до н.е. Він вказав на прибуття чужоземців на кордон Китайських степів, які володіли військовою технікою вершників-лучників. Вперше про них побіжно згадано в Китайських джерелах 307 р. до н.е. На заході вершники-лучники з’явилися зі скіфами, які мали близьке відношення до кельтів і які вперше згадані в близькосхідних джерелах близько 800 р. до н.е. За іронією долі, майстерність вершників-лучників визначила класичний номадізм (кочовий спосіб життя), що домінував в європейських степах і став можливим для великих степових імперій Ксіонгну (Xiongnu), тюрків і монголів, які пізніше тероризували Європу.
Палібленк дав зрозуміти, що та європейська технологія була скопійована китайцями і обернулася проти своїх первинних винахідників. Ця теорія монголоїдної імітації також відбилася в багатьох словах індоєвропейського походження в найраніших відомих шарах сінітських мов, таких як, «кінь», «слід, стежка», «віз, підвода», «колесо» і «корова» - і ці речі принесли в Китай європейці.
Зразки тканин кінця другого тисячоліття до н.е., знайдені в могилах Тарімського басейну, також говорять про проникнення європейських технологічних винаходів в Китай. Один шматочок тканини був з вовняного твілу (саржі), витканий в шотландському стилі. А це вимагало ткацьких верстатів, які ніколи раніше не асоціювалися з Китаєм чи Центральною Азією в такі ранні часи. Ірен Гуд, спеціаліст з археології тканин університету Пенсильванії, підтвердила, що тканини-шотландки були насправді стилістично і технічно тотожні зі шматочками тканин, що знайдені в Австрії і Німеччині на місцях розкопок трохи пізнішого періоду.
Доктор Елізабет Барбер, лінгвіст і археолог з коледжу Оксідентал з Лос-Анжелесу та автор «Праісторичних тканин» (Princeton University Press, 1991), підтверджує, що китайці не використовували і навіть не знали слова твіл (саржа), а отримали знання про ткацтво із заходу, і тільки після епохи Хань.
Красномовно виникають багато зв’язків між Тарімськими муміями і 5-тисячолітнім «сніговим чоловіком», знайденим в Автрійських Альпах в 1991 р. – це тип і стиль одягу, особисті речі, солярні релігійні символи, татуювання з метою лікування і також прикраси як особлива відмінна расова спільність.
Переклад з англійської Олени Каганець
До теми:
