Вмираючі села України. Євро 2012. Конформізм в період чуми

Лівий берег, звичайно, - не правий...

Жити на Лівобережці або Русанівці за часів Радянської України, втім, як і зараз, вважалося моветоном. Мені, як людині, яка не страждає снобізмом в повній мірі, здавалося, що це все якось надумано...

Здавалося, рівно до того моменту, поки не почалася грандіозна істерія з підготовкою до Євро 2012. Південний міст і проспект Бажана стали нагадувати укріплення на шляху ворожих військ. Не проїхати і не пройти... В цілому все, що пов’язане з підготовкою до проведення чемпіонату ще раз нагадало, що совок живий, і очевидно жити буде ще не одне десятиліття, поки, власне, не покинуть цей світ носії замшілій ідеології.

Все, як в старі "добрі" часи - іноземцям "краще" за, природно, "грубі гроші", а свої що? Своїх можна годувати обіцянками, і все тугіше затягувати зашморг. Дивує інше - покірливість і толерантність. Цікаво, скільки ще потрібно, щоб хоч якось змінилася ситуація? Або все відбудеться так, як в класичному експерименті з жабою? Експеримент, який нинішня влада, повторюючи вдалий досвід попередників, ставить над народом.

В історії з жабою це виглядало так:

Крок № 1

- беремо жабу;
- кидаємо її в посудину з гарячою водою;
- результат - жаба вискакує, в прямому сенсі слова, як ошпарена і благополучно рятується втечею.

Крок № 2

- беремо жабу;
- поміщаємо в посудину з холодною водою;
- воду підігріваємо;
- результат - жаба зварилася...

Судячи з усього, температура ще поки не доведена до смертельної, але шанси вискочити з кожним днем стають все менше.

Слабкі хвилі невдоволення в Інтернет-співтоваристві і саркастичні коментарі до чергових обмовок по Фрейду від Гаранта - це лише правильно організована ілюзія, яка успішно продовжує спускати емоційний пар в середовищі цивілізованої і толерантної опозиції.

Можна говорити, що техніка спрацювала. Якесь суспільне напруження, готовність до дій і очікування змін, до сьогоднішнього дня, в загальній масі, практично зійшло нанівець...

"Терористичні" акти, гучні кримінальні скандали і вбивства, окрім своєї безпосередньої суті, виконують ще одне завдання - розпорошують увагу і перенаправляють агресію в потрібне русло.

Що ж, що є, то є ...

Цей пам’ятник поставила мешканка села своїм старшим братам і сестрам. Вони всі загинули від голоду в 33-му...

Вмираючі села України

Я не планувала ділитися враженнями, основним лейтмотивом яких була смерть. Проте, повернувшись до Києва, поринула в ділове і політичне життя, відчула, що варто розповісти про Смерть, про вмираючі села України і сказати про те, що Євро2012, нагадує бенкет, якщо не під час чуми, так в період її інкубації (інкубаційний період - в медицині: час, коли зараження відбулося, хвороба розвивається, але ще не проявилася в симптомах болю або нездужання, поява симптомів справа часу і часу дуже короткого).

Тема смерті таємниче лякає. І якщо позбутися від першого противного холодку по спині при думці про неї, то можна зловити деякі цікаві думки. Наприклад, такі:
куди йдуть ті, хто помер, чому це відбувається, який сенс життя... Ну, і всяка інша філософія.

А тепер моя історія про смерть і конформізмі.

У 20-их числах травня мені потрібно було у справах відбути в бік Дніпропетровська. Склалося так, що в ці ж дні мої, поважного віку, батьки поїхали в славне місто Кременчук на зустріч однокласників. Ми сіли в автомобіль і разом виїхали з Києва, насолодившись гуркотом працюючої техніки, прорвали оборону дорожніх служб на проспекті Бажана і опинилися на теренах України, вільної від підготовки до чемпіонату...
Через кілька годин, благополучно минувши супостатів, які збирають данину з подорожніх, опинилися на Полтавщині.

Зустріч однокласників завжди хвилююча подія. Удвічі хвилююча, коли з моменту випускного балу пройшло 49 років. Запитаєте, чому подвійно хвилююча? Відповім - завжди є ймовірність, що хтось не прийшов, тому що відправився в подорож у Вічність...

З двох класів, один, в кількості 20 чоловік, як мовиться, повним складом, опинився за межею нашої реальності. Сумно, але це життя...

Згадайте, через кілька років після закінчення школи, однокласниці обговорюють заміжжя подружок, народження первістків, однокласники діляться першими кроками в кар’єрі, жваво цікавлячись успіхами і невдачами один одного. Що може бути більш життєстверджуючим?

Через 49 років після закінчення школи однокласники так само жваво обговорюють відхід своїх друзів. І це природно.

Психіка змінюється, свідомість, що еволюціонує народжує нові смисли, звикаючи до нової реальності. Одні йдуть, звільняючи місце для тих, хто прийшов. Новенькі обговорюють шлюби, народжують дітей, конкурують і створюють нове... Загалом - рухають експрес історії. Ну, або, принаймні, на ньому їдуть.

Ненормально інше. Протиприродно, коли суспільство звикає до затягування петлі.

Може залишилося в нас справжнє, таке, як в українських човнах, що стоять на річці Псел?

Патологічно, коли перші особи держави розповідають про поліпшення економічного становища, коли всім, без даних статистики, зрозуміло - середній клас час вносити до «Червоної книги», як вимираючий вид. Те, що відбувається в медичній та освітній сфері - взагалі важко описати словами, пристойними навіть для Інтернету. І думки про еміграцію для багатьох стають як ніколи живими та актуальними ...

Ось це звикання, пасивне перебування в потоці подій, прямо як у жаби в експерименті, можна позначити, як "мутацію" свідомості. Конформізм, відмова від усвідомлення власної особистості, персональних цінностей, небажання створювати цілісний світогляд веде не тільки до втрати персональної ідентичності, але є патологічним станом суспільства, за яким відбувається культурне, а потім фізичне знищення.

Про небезпеку знищення хочеться нагадати. Голодомор був. Він не трапився раптом. І найстрашнішим посібником смерті в цьому випадку був конформізм.

Але зовсім не хочеться закінчувати статтю на такій сумній ноті. Може бути, ми - не мертві дерева, не жаби, а хоча б лелеки?

І зможемо побудувати свій будинок навіть на такому дивному фундаменті, як сьогоднішня Україна? Вони ж можуть створювати свій світ на стовпі...

3 квітня 2025, четвер

utmx_section("Headline")Вмираючі села України. Євро 2012. Конформізм в період чуми

Вмираючі села України. Євро 2012. Конформізм в період чуми