Актуально
68846 переглядів
 |
Ще мені подобається Жорин позашляховик, в якому він іноді возить і мене, але ховає подалі від друзів. Втім, вони і так все про мене знають, і ставляться скептично. То ж граємося у мовчанку – я начебто є, та сприймати мене серйозно не варто.
Але – жодних образ. Я люблю цього голову РДА, хоча була до нього і з іншими. Всі вони вважали мене радше іграшкою, і я завжди виконувала їх забаганки. І тому впевнена, що Жора мене ніколи не покине, аж поки буде на цій посаді, бо я – необхідний елемент його статусу.
Ми бачимось не надто часто. Мене готують до побачення раз на тиждень, зазвичай привозять зранку його помічники.
А потім я лягаю на стіл голови РДА і чекаю, мріючи про те, що у кабінеті раптом запахне кавою та круасанами, Жора зайде та ніжно торкнеться мене, побуде зі мною довше, аж поки не насититься сповна, зацікавиться всім, що можу йому розповісти та показати.
На жаль, знову все відбувається надто швидко – не минає і кількох хвилин. Сьогодні Жора пахне солоними огірками, «примою люкс» і контрафактними парфумами. Все.
Тепер залишається бути непомітною і згадувати, як у нас все починалося – тоді він познайомив мене з головою районної ради, мером, головним редактором та навіть журналістами.
Голова райради, Анатолій Іванович – маленький і лякливий чоловічок, в суперечки не лізе, Жорі моєму догоджає, як може. Хоча, по суті, теж має на мене аналогічні права, але – куди йому до Жори. «Не забувай, що вона моя!» - попередив тоді Анатолія Івановича мій фюрер.
Головний редактор Костя теж в усьому слухає Жору, як і підлеглі журналісти. Втім, був один, Валєрік (навіть не член СЖУ!), увесь час нашіптував, що я маю належати колективу, а не лише РДА, але я на такі збочення не велась, ще чого!
Поки я натхненно рефлексую, до Жори приходить редактор Костя.
- Викликали?
- Заходь! – гаркає мій Жора. – Слухай, якась фігня получаєцця – чо це в нашої районки наклад всього 1000 примірників? Скоро бюджет буде прийматись, ти ж зацікавлений, щоб нам більше фінансів виділили? Премію хочеш, нє?
- Та не проблема, Георгій Савєліч, давайте збільшимо до 2000, ціна за пєчать все одно буде майже та сама.
- То гати вже 3000!
- Але ви ж з підписочкою підсобіть, Савєліч, бо минулого разу прийшлося пів накладу за гаражами спалити.
- Не сци, буде тобі підписка, обдзвоню всіх бізнесменів наших, по селах розвелося куркулів, хай розкошелюються. А залишки пали, Константін, пали, лиш не вздумай на макулатуру здавать – як хтось взнає, позору не оберемся.
Публiкацiї за темою «Медіа»:
