Актуально
20405 переглядів
 |
Цьому передувало формальне внесення ним на розгляд Верховної Ради України 27 липня 2012 року пропозицій щодо усунення неузгодженостей та окремих неточностей, виявлених «при опрацюванні тексту Закону України «Про засади державної мовної політики» в редакції, яка була запропонована до першого читання». У зв’язку з цим необхідно зазначити таке.
Передбачене статтею 131 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» право Голови Верховної Ради пропонувати усунення виявлених «редакційних неточностей або явних неузгодженостей» стосується не редакції законопроектів, ухвалених у першому читанні, а остаточних редакційних текстів законів, ухвалених у другому або у третьому читанні. Законопроект «Про засади державної мовної політики» на порушення ст.ст. 118-124 Закону «Про регламент Верховної Ради України» процедури другого читання не проходив. Отже, Верховна Рада України жодного тексту, який може вважатись остаточним текстом Закону «Про засади державної мовної політики» не ухвалювала і ухвалити не могла.
Як свідчить стенограма вечірнього засідання Верховної Ради 3 липня цього року перший заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк, з голосу, без рішення погоджувальної ради і розгляду внесених народними депутатами численних поправок, поставив на голосування питання щодо позачергового включення до порядку денного законопроекту №9073 «Про засади державної мовної політики». Воно провалилося («за» було подано 219 голосів). Друге голосування стосувалося пропозиції головуючого ще раз повернутися до щойно «проваленого» питання щодо зміни у порядку денному (результат: «за» – 241). Після цього Адам Мартинюк не поставив на голосування питання про включення до порядку денного даного законопроекту, а одразу, навіть без зазначення редакції, в якій голосувався законопроект, поставив на голосування питання про ухвалення законопроекту №9073 в цілому («за» – 248 голосів). Таким чином було проголосовано питання, навіть не включене до порядку денного, а головне – абсолютно не підготовлене до голосування.
Документ-фантом
З погляду права і факту, обговорення, голосування й ухвалення мовного законопроекту в другому читанні не відбулося і не могло відбутися в принципі, оскільки головний комітет відповідно до положень глави 20 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» продовжував працювати над його підготовкою до другого читання у зв’язку з великою кількістю поправок (понад 2000). Саме тому законопроект не був (і не міг бути!) завізований головою профільного комітету, керівником секретаріату цього комітету, керівниками юридичного і редакційного апарату Верховної Ради, як того вимагає ч. 1 ст. 117, а також не був (і не міг бути!) розданий народним депутатам «не пізніше як за десять днів до дня розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради». Через відсутність підготовленого до другого читання законопроекту неможливо було виконати вимоги ст. 119 регламенту щодо постатейного обговорення і голосування поправок на основі порівняльних таблиць та узгодити остаточний текст закону.
Отже, народні депутати проголосували за документ, якого в правовому сенсі не існує, за документ-фантом, до того ж – знову з порушенням ст. 84 Конституції України, яка вимагає особистого голосування кожним народним депутатом.
Саме тому у поданих Володимиром Литвином 27 липня 2012 року пропозиціях йдеться про текст законопроекту, ухваленого в редакції першого, а не другого читання.
Шахрайський трюк для створення ілюзії легітимності
Однак застосування Литвином ст. 131 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» у прив’язці до редакції тексту законопроекту, ухваленого в першому читанні, суперечить цілям і змісту згаданої статті і є грубим порушенням вимоги щодо забезпечення порядку роботи Верховної Ради, передбаченої частиною четвертою ст. 82 Конституції України.
Згадана хитрість, а вірніше шахрайський трюк, знадобились йому для створення ілюзії легітимності підпису Голови Верховної Ради під неіснуючим законом, оскільки відповідно до п. 9 ст. 131 у разі відхилення Верховною Радою всіх пропозицій Голови Верховної Ради, він зобов’язаний в той же день підписати раніше поданий йому текст закону.
Як і слід було очікувати, 30 липня 2012 року під час позачергової сесії Верховної Ради України перший заступник Голови Верховної Ради Адам Мартинюк, знову діючи на порушення Закону «Про регламент Верховної Ради України», поставав на голосування позачергової сесії Верховної Ради України непередбачене її порядком денним питання про розгляд пропозицій Голови Верховної Ради щодо усунення неточностей чи неузгодженостей у по-шахрайськи сфабрикованому мовному законопроекті. Провладна парламентська більшість, ігноруючи вимоги народних депутатів, без будь-якого обговорення відкинула всі пропозиції Голови Верховної Ради і, тим самим, створила фіктивну підставу для підписання Володимиром Литвином неіснуючого закону. Чим він і скористався, нехтуючи своїми обіцянками, службовими обов’язками та вимогами Конституції України.
Дії Литвина та Мартинюка мають всі ознаки злочинів
Таким чином, із вправністю досвідчених наперсточників Володимир Литвин та Адам Мартинюк забезпечили здійснення операції по «легітимізації» по-шахрайськи сфабрикованого антиконституційного правового акту, який за своєю юридичною природою є правою фікцією. З моменту внесення законопроекту Ківалова-Колесніченка і під час всіх стадій його проходження у Верховній Раді дії Литвина та Мартинюка мають всі ознаки злочинів, передбачених розділом VXII Кримінального кодексу України «Злочини у сфері службової діяльності», а саме «Зловживання владою або службовим становищем» (ст. 364); «Перевищення влади або службових повноважень» (ст. 365); «Службове підроблення» (ст. 366) та «Службова недбалість» (ст. 367).
Вони також несуть моральну і політичну відповідальність за свідоме просування у Верховній Раді акту, який суперечить Конституції України, підриває засади її конституційного ладу і створює стратегічну загрозу єдності держави та самому її існуванню.
Той факт, що Володимир Литвин одночасно з підписанням фіктивного мовного законопроекту зареєстрував у Верховній Раді проект Закону про порядок застосування мов в Україні і пропонує ухвалити його замість щойно підписаного ним акту, не звільняє його від відповідальності за нехтування своїми моральними, політичними та юридичними обов’язками. Тим більше, що навіть попередній аналіз і пропонований ним законопроект суперечить державній мовній політиці, визначеній ст. 10 Конституції України та рішенням Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 про офіційне тлумачення ст. 10 Конституції України.
У світлі викладеного слід зазначити, що в разі підписання фіктивного мовного законопроекту Президентом України, він поділятиме моральну, політичну і кримінальну відповідальність з керівництвом Верховної Ради України.
Публiкацiї за темою «Державність»:
