Материнство починається як фізичний процес і завершується як політичний. Як тільки вагітність перестає бути таємницею для оточуючих, трапляється буря... Не їж багато: дитина буде страждати ожирінням! Не їж занадто мало: народиться слабеньким! Заради бога, не вживай алкоголь! Втім, трохи вина дозволено. І, головне, ніколи не ображайся: гормони стресу посіють хаос в нервовій системі ембріона!
Все це зрозуміло, бо матері створюють те первісне середовище, в якому зростає майбутня людина. Але й батьки формують майбутніх дітей, причому не тільки шляхом позичання генів! Справа в тому, що, якими б генами не володів майбутній батько, всі його рішення, всі стани тіла і розуму, пережиті ним упродовж життя, теж чинять вплив на потомство.
Лікарі втомилися повторювати, що куріння, алкоголь і наркотики призводять до зниження якості сперми. Крім того, на здоров’я майбутніх дітей впливає, скільки ви їсте, які поглинаєте токсини, які переживаєте травми, негаразди і розчарування. Нарешті, має значення вік чоловіка на момент зачаття. Коротше кажучи, - весь ваш життєвий досвід залишає відбиток на дітях. Найдивовижніше, що це може перейти і на онуків.
Це епігенетика, тобто така форма спадковості, яка певним чином змінює генетику - наприклад, вирішує, який ген увімкнути або вимкнути.
В останнє десятиліття вивчення епігенетичної спадковості набуло особливої популярності. Психологам і соціологам надто вже подобається дізнаватися про те, що експресія або пригнічення гена стає в тій чи іншій мірі результатом впливу навколишнього середовища. З’ясовується, що епігенетика відіграє певну роль у розвитку темпераменту людини, форми тіла, схильності до хвороб. Всього виокремлюють три фактори: те, що ми приймаємо всередину (їжа, питво, повітря, токсини), що ми переживаємо (емоційний досвід, фізичні травми) і скільки ми прожили на момент зачаття.
Епігенетика означає, що наші фізичні та розумові характеристики не були викарбувані в плейстоцені, як іноді думають еволюційні психологи. Швидше за все, вони формувалися в ногу з нашим життям і світом, що навколо нас. Епігенетика свідчить про те, що ми продукти не тільки біологічної еволюції, але й історії - як державної, так і приватної. (Ще в XVIII столітті натураліст Жан-Батіст Ламарк вважав, що набуті риси можуть успадковуватися. Генетики-дарвіністи XX століття його висміяли, але зараз, здається, ламаркізм повертається.)
Найбільш відомий приклад впливу харчування на гени батьків і синів надало дослідження жителів шведської глушини - комуни Оверкалікс на крайній півночі країни. До XX століття цей регіон був відрізаний від решти світу: до нього не можна було дістатися ні наземним шляхом, ні потягом, ні (у зимовий час) на човні, бо Балтійське море замерзало. Тому в неврожайні роки тамтешні діти голодували (ніхто не допомагав), а в ситні – об’їдалися (ніхто не відбирав).
Понад десять років тому тріо шведських дослідників відкопали архівні дані про населення Оверкалікса аж до 1799 року і зіставити з інформацією про врожаї. Вченим відкрилося щось дивне. Якщо хлопчики погано харчувалися безпосередньо перед статевою зрілістю, тобто в 9-12 років, їхні сини, стаючи дорослими, рідше страждали серцевими захворюваннями. Якщо ж хлопчики їли надто багато, у їхніх онуків частіше зустрічався діабет.
Після публікації результатів дослідження, в 2002 році, один британський генетик виголосив думку про те, що кількість їжі, що з’їдається в передпубертатний період, перепрограмовує епігенетичні перемикачі, які регулюють виробництво сперми. А потім, під час процесу настільки складного, що він не цілком зрозумілий й досі, репродуктивні клітини з відповідно налаштованими перемикачами переходять у спадщину синам і онукам.
Десять років потому дослідження на тваринах підтвердили, що харчування самців позначається на потомство. Самці щурів, що голодували, виробляли дитинчат з меншим вмістом цукру в крові та зміненими рівнями кортикостерону (який захищає від стресу) і інсулін-подібного фактору росту-1 (який допомагає дітям розвиватися).
Жителі Південно-Східної Азії, що жують горіх катеху (бетелевої пальми), який містить хімікати, що впливають на обмін речовин, мають більше шансів народити дитину з ненормальною масою тіла і хворобами серця. Дослідження на тваринах показали, що цей ефект може поширюватися і на онуків.
Токсини впливають на онуків і правнуків ще більш чудернацьким чином. Вінклозін (фунгіцид, який колись розпилювали по всій Америці) відомий як ендокринний руйнівник: він блокує вироблення тестостерону. Самці щурів, матері яких отримували дозу цієї речовини в кінці вагітності, часто народжувалися з дефектами яєчок і більш низькими шансами на створення потомства. Цей ефект проявлявся аж у чотирьох поколіннях.
Але все це не так дивно, як психологічні аспекти епігенетики. В лабораторії Еріка Нестлера Медичного центру «Гора Синай» (США) ставлять наступні експерименти на мишах. Крупним самцям дозволяють упродовж п’яти хвилин на день нападати на самців, що менші за розміром. Якщо двох самців розділяє екран, то мучитель дряпає його в спробі дістатися до жертви, яка в цей момент відчуває страхітливий рівень стресу. Процес повторюється впродовж десяти днів, після чого бідолахи демонструють ознаки депресії, тривоги і посттравматичного стресового розладу. Потім їх спарюють з нормальними самками. Потомство таких мишей, як правило, гостро реагує на соціальний стрес, навіть відмовляється пити солодку воду і намагається уникати інших гризунів.
Пан Нестлер не знає, яким чином душевні травми, пережиті батьками, передаються потомству: чи то через сперму, чи то шляхом складного природного танцю, в якому бере участь і виховання. Коли запліднення здійснювалося штучно (батьків попередньо вбивали), потомство було в основному нормальним. Але, можливо, сперма збиралася неправильним чином. Є шанси і того, що, займаючись сексом з неблагополучним самцем, самка сприймає якісь феромони або звукові сигнали, що надходять від партнера, які змушують її організм відмовлятися від нормального виношування потомства і подальшого догляду за ним. Це відомий прийом: навіщо витрачати ресурси на невдаху?
Що стосується епігенетики старіння, то немає жодних сумнівів, що хімічні та соціальні потрясіння у повсякденному житті накопичуються в спермі. Жінка народжується одразу з усіма своїми яйцеклітинами. А до того часу, коли чоловікові виповнюється сорок, його гонади (статеві залози, органи, що утворюють статеві продукти (яйцеклітини та сперматозоїди) у тварин та людини; у чоловіків – сім’яники, у жінок - яєчники), що виробляють сперматозоїди, діляться по 610 разів. До п’ятдесяти років це число збільшується до 840. Всякий раз, коли клітини копіюють себе, є вірогідність появи помилок в ланцюзі ДНК. Деякі дослідники вважають, що відсоток тих помилок відображає кількість не тільки випадкових мутацій, але і епігенетичного досвіду, який потім передається потомству і впливає на розвиток головного мозку плода. Інша теорія говорить, що старіючі гонади більше схильні до помилок, бо ті частини ДНК, які відповідають за виправлення помилок, епігенетичні чином трохи ущільнюються. Так чи інакше, відомо, що діти немолодих батьків демонструють більше ознак шизофренії, аутизму та біполярного розладу.
Популяційний метааналіз, що охопив понад мільйон людей і опублікований минулого року Христиною Хультмані з Каролінського інституту (Швеція), показав, що діти чоловіків старше п’ятдесяти в 2,2 рази частіше страждають аутизмом, ніж діти 29-річних, незважаючи на врахування віку матері та факторів аутизму. До того моменту, коли чоловікові виповнюється 55, ризик подвоюється (в 4,4 рази частіше). Чи може загальне старіння населення пояснити збільшення числа дітей з аутизмом? Розшифровка геному 78 ісландських сімейств (результати побачили світ цим серпнем) показала: чим старше батько, тим більше мутацій в сперматозоїдах, і деякі з них пов’язані з аутизмом і шизофренією.
Джей Гінгрічі з Психіатричного інституту штату Нью-Йорк (США) з’ясував також наступне. Він порівнює потомство молодих самців мишей (приблизно трьох місяців від народження) з дитинчатами старих батьків (12-14 місяців). Спочатку відмінностей не видно: вони важать і розвиваються приблизно однаково. Але згодом потомство «стариків» демонструє ознаки шизофренії (наприклад, реагує на гучні звуки незвичайним чином) і в цілому проявляє менше допитливості.
Вчений зазначає, що перебільшувати теж не варто: переважна більшість дитинчат старих мишей були абсолютно нормальними. Відмінності стосуються лише кінцівок кривої нормального розподілу: якщо миша має когнітивні або поведінкові відхилення, то ймовірність того, що це нащадок старого самця миші, в шість разів вище. Навпаки, - найбільш тямущі особини в шість разів частіше є нащадками молоді.
Залишається, щоправда, незрозумілим, як нащадки неблагополучних батьків примудряються знайти собі пару і обдарувати світ настільки ж неблагополучними дітьми. З точки зору жорсткого дарвінізму пояснити це важко.
Але ясно одне: ми переживаємо зміну парадигми, відзначає Долорес Маласпінья з Університету Нью-Йорка (США), - піонер досліджень про зв’язок між віком батьків і шизофренією в їхніх дітей. Має значення вік не стільки матері, скільки батька. Пані Маласпінья згадує, що до вступу в медичний інститут вона працювала на радіоактивному виробництві (так, - разом з рівністю статей, жінки отримали весь набір епігенетичних ризиків, яким чоловіки звикли насолоджуватися поодинці). Жінок там постійно контролювали: не дай бог щось трапиться з яєчниками. На часі і про чоловіків подбати.
Підготовлено за матеріалами New York Times
Актуально
60112 переглядів
Публiкацiї за темою «Наука й освіта»:
