Дігідрогена монооксид. Коротка історія оман про воду

Два фізики з Санкт-Петербурзького університету надіслали на адресу водоканалу листа з проханням пояснити, якими такими зазначеними в повідомленні «особливими властивостями» наділяє воду хрещення.

Прес-служба петербурзького водоканалу нещодавно опублікувала повідомлення про проведення чергового щорічного обряду хрещення води на головній водопровідній станції. Навряд чи це повідомлення привернуло б увагу читачів, якби два фізики з Санкт-Петербурзького університету не надіслали на адресу водоканалу листа з проханням пояснити, якими такими зазначеними в повідомленні «особливими властивостями» наділяє воду хрещення і чому, якщо вже ця процедура настільки ефективна, не проводити її на щоденній основі.

Від неоліту до християнства

На ринку помилок завжди була жорстка конкуренція, але у води в цьому бізнесі солідний послужний список.

Витоки уявлень про магічну силу води губляться десь за межами історичного періоду. За часів родоплемінного ладу до води як до однієї з базових стихій ставилися з великим пієтетом. Джерело, струмок або річка - тобто вода в конкретному вираженні - завжди мали власного бога або ж самі були богами. Однак не можна сказати, що вода в цьому сенсі якось особливо виділялася - точно такі ж боги могли бути навіть у окремо розташованих дерев, у каменів і ярів.

«Німфи джерел у греків називалися наядами, німфи моря - нереїди. Вони представлялися грекам прекрасними дівчатами».

«Німфи і Сатир» Вільяма Бугро

Найголовніші діяння води в неолітичному суспільстві очікувано пов’язувалися з польовими роботами і урожаєм. Дощ був набагато важливіший за інші «форми» води, тому в будь-якому людському співтоваристві були добре відомі способи взаємодіяти з нею в цій іпостасі. Подекуди доводилося вдаватися до допомоги людських жертв, але частіше можна було обійтися і менш жорстокими методами - скажімо, вбити і підвісити змію.

З переходом до монотеїзму, здавалося б, позиції води похитнулися, адже водні божества - від Нептуна до найменш примітного річкового божка - були зміщені зі своїх позицій. Але з часом справи швидко пішли на поправку, причому тепер це було пов’язано вже не з агрономічними, а з гігієнічними властивостями рідини.

Німфи джерел у греків називалися наядами, німфи моря - нереїдами. Вони уявлялися грекам прекрасними дівчатами. «Німфи і Сатир» Вільяма Бугро

У переважної більшості людських спільнот здавна існували жорсткі табу, пов’язані зі статевими і гігієнічними сферами життя, які - так вже вийшло - часто сильно перетинаються. Ці табу хоч і призводили часом до вбивств і членоушкодження, але до певної міри дозволяли стримувати на прийнятному рівні близькоспоріднені шлюби і поширення хвороб, і тому підтримувалися з покоління в покоління, разом з усіма супутніми ритуалами. Точно такі ж табу були і у стародавніх євреїв, які вважали однаково «нечистими» трупи, жінок під час менструації і чоловіків після еякуляції. Поняття нечистоти мало на розумі і наявність процедури очищення, вона ж, у свою чергу, природним чином пов’язана з водою.

«Щодо можливості зануритися в річку, - на думку багатьох великих книжників благословенної пам’яті, це можна робити тільки в той час, коли води в річці настільки мало, що свідомо зрозуміло, що ця вода потрапила в річку не від дощів і не від танення снігів, оскільки дощова і тала вода очищає тільки в тому випадку, якщо вона зібралася в одному місці в стоячому водоймищі. Коли ж ця вода тече по землі, вона не очищає; тільки джерельна вода очищає, - коли тече. І тільки у важкій ситуації, в місцях, де немає мікви, прийнято дозволяти занурюватися в річку, покладаючись на думку тих книжників, які вважають, що навіть якщо видно на око, що річка піднялася через дощі або танення снігів, ми все одно вважаємо, що більша частина її води потрапила до неї з підземних джерел, оскільки під час дощів повітря вологе і підземні джерела стають потужними і багатоводними, так що завжди з’ясовується, що велика частина води річки потрапила в неї з джерел».

Рав Шломо Ганцфрід, з циклу «Кіцур Шульхан Арух»

Оскільки до релігійних ритуалів приступати, не очистившись, було не можна, то й вода таким чином стала частиною священнодійства, повернувши собі втрачений колись статус. Про це, наприклад, говорить ретельність, з якою процедура очищення описана в іудаїзмі. Вона вимагає наявності спеціальної ємності з водою - мікви - об’ємом від 250 до 1000 літрів. Вода, яка використовується в обряді, повинна добуватися з джерел або річки, що живиться джерелами. Дощова вода теж добре виконує цю функцію, але тільки якщо вона не цвіте. Те ж відноситься і до води з розтопленого снігу, який, що важливо, має бути розтоплений правильним чином. Зате якщо є вода з річки, то вона може використовуватися для очищення навіть в цвітучому вигляді. Потрібно тільки звернути увагу на те, щоб річка ця не була регулярно пересихаючою, - тоді вона вважається такою, що складається з дощової води, і до неї застосовуються всі позначені вище правила.

Хрещення і срібло

Саме через мікву вода у своєму ритуальному значенні проникла в християнство. Від регулярних обмивань християни, правда, вирішили відмовитися, зате особливого значення набув ритуал хрещення, який з часів Івана Предтечі не обходився без води в жодній з гілок християнства. Поступово щорічне святкування хрещення Христа стало обростати своїми традиціями, і вода в них отримала центральне значення. У цей момент в деяких течіях християнства з’явилося поняття «святої води», яку, безумовно, не слід плутати з водою звичайною. Цікаво, що безпосередньо для хрещення ця вода не використовується, скоріше навпаки - вона сама є об’єктом здійснення ритуалу.

«...Тому в це свято всі, зачерпнувши води, приносять її додому і зберігають увесь рік, так як сьогодні освячені води; та відбувається явне знамення: ця вода у суті своїй не псується з часом, але, почерпнута сьогодні, вона цілий рік, а часто два, і три роки, залишається неушкодженою і свіжою, і після довгого часу не поступається водам, тільки що почерпнутих із джерел».

Іонанн Златоуст, Бесіда на Хрещення Господнє.

Головна властивість святої води полягає в тому, що вона відрізняється від звичайної. З часом список і природа цих відмінностей поступово уточнювалися і змінювалися відповідно духу часу. Якщо раніше вона вважалася такою, що позбавляє від вроків, то після відкриття мікроорганізмів у неї виявилися антибактеріальні властивості.

У XX столітті для пояснення незвичайних властивостей святої води були залучені іони срібла, які з часом набули самостійну популярність. Срібло потрапило в цю історію досить просто: саме з нього виготовлялися ритуальні посудини - від римських потири до християнських купелей.

Популярність «срібної» теорії води пояснюється тим, що іонізоване срібло дійсно вбиває хвороботворні бактерії. Воно взагалі токсичне для всього живого, так як реагує з білками, приєднуючись до сірки залишків цистеїну. Його, наприклад, на початку XX століття цілком офіційно застосовували для місцевого знезараження ран. З поширенням антибіотиків до 1940-х років медичне вживання срібла пішло на спад. Проте аж до кінця XX століття його продовжували застосовувати в якості засобу для обробки опіків. З часом доказова медицина дісталася і до цього куточка лікувальної традиції, продемонструвавши, що протиопікові мазі з сріблом не більш ефективні, ніж їх аналоги без срібла.

«Вченими доведено, що при контакті шкіри з сріблом виникає слабкий електричний струм, причому він йде у напрямку від тіла до металу, тому срібло використовують при всіляких хворобах «надлишку». Прикраси з срібла допомагають врівноважити нервову систему людей недовірливих, дратівливих і неспокійних. Масивні срібні прикраси на шиї, а також кільця на безіменному пальці будь-якої руки допомагають знизити тиск. Кільце на вказівному пальці як правої, так і лівої руки нормалізує роботу кишечника і допомагає розгладити зморшки. А кільце на мізинці лівої руки зміцнює серце».

Ганна Кукушкіна, імовірно стаття в петербурзькому «Московському Комсомольці».

Тим не менш задовго до того, як це сталося, срібло вже встигло випробувати і зліт, і падіння популярності. У нього з’явилася власна історія: поступово антибактеріальна дія розчинних солей металу перетворилася в благотворний вплив власне металевого срібла, про його живлющу силу стали ходити легенди. Поціновувачі стали дарувати одне одному срібні ложечки. Не просто в якості сувенірів, а «для здоров’я». Цілющу силу води, освяченої в давно вже не срібних купелях, пояснювали не стільки самим таїнством, скільки зануренням у неї срібного хреста. Вважалося, що одного його нетривалого торкання досить, щоб наситити воду благотворними іонами і надати їй особливі властивості.

Нью Ейдж і радянська Полівода

До 1970-х років з підвищенням інтересу до екології (а можливо, і не без впливу хіпі) у відносинах між сріблом і водою настає охолодження. Наділення її штучними, нехай навіть і дорогоцінними добавками починає виглядати занадто «неекологічно». Традиція дарувати срібні ложечки для здоров’я нікуди не зникає, але вважається вже старомодною.

«Секрет чистої талої води полягає в тому, що в ній набагато менше ізотопних молекул, де атом кисню в молекулі води замінений його важким ізотопом - дейтерієм. Саме тала вода вважається чудовим народним способом підвищення фізичної активності, особливо після зимового авітамінозу. Селяни давно помітили, яку воду по весні воліє пити домашня худоба, а в полі, де стояли калюжі талої води, урожай завжди багатший».

Цитата з сайту «Vital Water - Жива вода».

До цього часу відноситься вкрай цікава, але маловідома на батьківщині історія виявлення в СРСР своєї, вітчизняної води, - так званої Поліводи, надщільної води або води-II. Вона була відкрита костромським фізиком Миколою Федякіним в 1962 році. Ця рідина, на відміну від своєї непоказної родички, замерзала при температурі від -30 до -60 градусів Цельсія, а кипіла при температурі вище 150 градусів. Пояснювали це автори відкриття тим, що така вода нібито утворює полімерну структуру. Робила вона це, правда, тільки в мікроскопічних скляних капілярах, тому вивчати її було вкрай складно.

На відкриття вітчизняних учених на Заході спочатку не звернули увагу, що й не дивно - костромські фізики публікували свої результати російською. Однак у 1969 році в Science з’явилася стаття , в якій висновки першовідкривача Федякіна і академіка Дерягіна підтвердилися. Незвичайне відкриття, приправлене екзотикою радянської науки, блискавично знайшло визнання.

Феномен Поліводи був розвіяний в 1974-му самими авторами, які виявили, що те, що вони визначали за особливий кристалічний стан, було водою з домішками силікатів. Чи то через рідкісну чесність авторів, чи то через відсутність в СРСР приватної економічної ініціативи, історія Поліводи так і не отримала продовження, що, як буде видно далі, не зовсім звично для подібних відкриттів.

Структурний зліт

Справжній же зліт як в СРСР, так і в усьому світі «особлива» вода випробувала в кінці 1980-х . Пов’язаний цей успіх був з ім’ям імунолога Жака Бенвеніста, який ввів моду на поняття «структура води». Історія ця захоплююча і заслуговує окремої розповіді, але в загальних рисах вона виглядає так.

«Основна частина мозку - це вода. Вода і те, що її молекули так легко рухливі, складає частину зафіксування в мозку. Так що так, - до певної міри вода залучена у формування зразків інформації в мозку».

«Вода володіє вкрай важливою фотографічною пам’яттю... І ви можете створити її фіксації за допомогою дуже тонких енергій навіть за десять тисяч кілометрів».

Рустум Рой, почесний професор у відставці Пенсільванського університету, член Міжнародної академії наук США. Цитати з фільму «Велика таємниця води».

Жак Бенвеністу виявив, що деякі клітини крові, базофіли, здатні реагувати на присутність у середовищі антитіл IgE, навіть якщо їх там фактично немає. Він провів експеримент, в якому додавав до суспензії клітин антитіла у все більшому розведенні, і з’ясував, що клітини реагують на дію навіть тоді, коли жодної молекули в розчині статистично залишитися не може. Такий феномен Бенвеністу пояснив тим, що вода має пам’ять і не забуває про те, яке саме антитіло вступало з нею в контакт.

Дослідження, що на перший погляд стосувалося імунології, насправді підводило наукову основу під багатовікову традицію гомеопатії. Справжньою сенсацією стало не це, а публікація статті Бенвеністом в найпрестижнішому науковому журналі - Nature. Рецензенти, що читали манускрипт, в один голос зажадали відтворення результатів у трьох незалежних лабораторіях перед публікацією. Цього, однак, не було зроблено. Редактор журналу Джон Меддокс опублікував текст з власною передмовою, пообіцявши проведення перевірки після виходу статті.

Вибухнув небачений скандал. Меддоксу довелося попрямувати в лабораторію до Бенвеніста в складі групи, яку журналісти прозвали «мисливцями за привидами». У неї навіть вирішено було запросити фокусника Джеймса Ренді.

Дивно, але перші результати повторних експериментів дійсно повністю збігалися з даними, що були викладені в статті. Ті, хто особисто спілкувався з Бенвеністу, згодом згадували, що він був абсолютно щиро впевнений у власних даних.

Але коли група вирішила зробити експеримент сліпим (коли експериментатори не знають, де знаходиться досліджувана речовина, а де - контрольна), все встало на свої місця. Ефект неіснуючих антитіл зник разом з особливою структурою води, що вимагалася для його пояснення.

«Нещодавно дослідники відкрили факт забруднення наших водопровідних систем небезпечним хімікатом. Цей хімікат безбарвний, позбавлений смаку і не має запаху. Він вбиває безліч людей щороку. Уряд не зробив жодних спроб регулювання цього небезпечного зараження. Даний хімікат називається «дігідрогена монооксид» (Dihydrogen monoxide).

Хімікат використовується для наступних цілей: у виробництві як розчинник і охолоджувач, в ядерних реакторах, у виробництві пінопласту, у вогнегасниках, в хімічних і біологічних лабораторіях, у виробництві пестицидів, в штучних харчових добавках...»

Фрагмент листівки студентів Каліфорнійського університету з описом властивостей звичайної води, яку вони надрукували з метою містифікації в 1990 році.

Бенвеністу довелося піти з академічної науки, хоча він жодного разу і не зізнався у якійсь фальсифікації чи маніпуляції даними. Імунолог заснував свою власну приватну компанію, Digital Biology, і зайнявся висуванням ще більш екзотичних теорій про передачу структури води за допомогою електричних коливань за допомогою телефону, радіо та інтернету.

Вітчизняним Бенвеністу став знаменитий Алан Чумак

На відміну від Федякіна і Дерягіна, Бенвеністу залишився вірний своїм ідеям - мабуть, тому вони і виявилися набагато більш впливовими. Упродовж наступних 20 років і аж до сьогоднішнього дня вони в тому чи іншому вигляді спливають то в рекламі чергової бутильованої води, то на кафедрах (не найбільш, щоправда, шановних) університетів.

Незабаром після появи скандальної публікації саме впала «залізна завіса» - і структурована вода під прапором Бенвеніста хлинула в СРСР. Тут вчення француза нарешті знайшло собі вдячних слухачів, хоча ім’я його було не надто відоме.

Вітчизняним Бенвеністу став знаменитий Алан Чумак. Правда, він уже не вдавався до базофіл і антитіл, а надавав воді структуру найоптимальнішим чином - через телевізор. Банками і судками з зарядженою водою наповнилися вітчизняні домогосподарства. Чумак ніколи не вдавався в деталі того, що саме відбувалося з зарядженою ним водою, мазями та кремами, як не міркував він і про структуру води. Проте існування Чумака як феномена було б неможливе без учення Бенвеністу.

Після того як Алан Володимирович покинув екрани телевізорів, акції «особливої» води різко впали в ціні. Нове відродження її популярності відбулося не раніше того моменту, коли серед росіян почала поширюватися мода на все «екологічне», і воді в цьому русі було відведене важливе місце. Значну популярність отримала вода з льодовиків і так звана тала вода. «Особливі» властивості її знову пов’язувалися зі структурою, а не з хімічним складом, і в цьому знову помітно вплив Бенвеністу.

Про те, що ідеї його живі досі, говорить присудження премії ТЕФІ знаковому фільму телеканалу «Росія» «Велика таємниця води». Його автори провели ретельний огляд більшості течій в цій області і надали слово адептам «особливої» води з найрізноманітних країн - від Японії до США. Прикро лише, що вітчизняних першовідкривачів Поліводи автори зовсім забули. Можливо, це сталося тому, що вони виявилися єдиними, хто спростував власні результати після повторної перевірки.

Замість висновку

Важко передбачити, якою буде відповідь петербурзьким фізикам на їх запит. У самому повідомленні ГУП «Водоканал Санкт-Петербурга» йдеться про те, що особливі властивості води «зазначають самі працівники станції», а не вимірювальні прилади, і це дає простір для припущень.

Навряд чи співробітники станції у своїй відповіді пов’яжуть появу «нових, корисних для споживача властивостей» з Нептуном або непопулярними нині іонами срібла, концентрація яких до того ж регулюється санітарними нормами. Якби вони попросили моєї поради, я б все-таки рекомендував робити наголос на невидиму структуру або, наприклад, на нефіксоване приладами низькоенергетичне випромінювання. По-перше, це модніше, а по-друге, нехай ті фізики власноруч і доводять - є воно чи ні.

20 грудня 2024, п`ятниця

utmx_section("Headline")Дігідрогена монооксид. Коротка історія оман про воду

Дігідрогена монооксид. Коротка історія оман про воду