Актуально
21557 переглядів
 |
На початку трудової діяльності в статусі агронома господарства отримав у підлеглі Мар’яна Григоровича. Навіть, якщо його вік читати у зворотній послідовності цифр, то він на рік був старшим за мене. Погляди на життя мав прагматичні, виважені. У його поведінці був повністю відсутній елемент паніки, на відміну від мене. Ото ж, довелося мені ним керувати і вчитись. А якщо відверто – то тільки вчитись.
Його погляди на події були винятково його поглядами. І їх навіть притримувався парторг колгоспу, щоправда не в офіційних промовах. Мав Мар’ян Григорович двох друзів-ровесників – дуби, а не діди! Степан Степанович – колгоспний рибар та Микола Михайлович – продавець у сільпо другого відділення колгоспу. Поки три “дуби”- фронтовики стояли біля пам’ятника Невідомому Солдатові – то тільки вони були ветеранами. Це вже потім, після них, ветеранів стало більше й істотно вони помолодшали. Подвиги нових ветеранів стали більш героїчні, більш масштабні та більш вагомі для Перемоги.
Мар’ян Григорович Покотило був беззмінним керуючим третім колгоспним відділенням ще із хрущовської доби. Менеджер найвищого ґатунку! Перевірені на старих рахівницях “таблиці Excel” він носив у холоші правого чобота. Його “мобільний телефон” (телефоний дріт дозволяв переносити апарат із кабінета – через вікно – під стару вербу, метрів на п’ятнадцять) працював із центральним охвісом колгоспу тільки коли була гарна погода. В начищену тюбінгову бєдку на ресорнім ходу впрягав Мар’ян Григорович, жеребця Ярика, який пережив і розвинений соціалізм, і перебудову. Із таким технічним забезпеченням він керував ввіреним йому відділком ( племенем, селом).
В селі було до сотні хат, де жили родичі першого, другого, третього коліна, а також родичі першої й другої дружини. Коли переплести все це ще й кумівськими ланцюгами, то «неродичів» у селі не було. І жили вони мирно, з’ясовуючи стосунки вже впродовж кількох поколінь.
Оцією громадою і керував Мар’ян Григорович.
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
