Актуально
68191 перегляд
 |
Останнім часом під час зустрічей на вищому рівні керівництва України і Росії до порядку денного окремо включають питання про співробітництво в галузі ядерних технологій, а у вересні 2012 р. кнопкодави Верховної Ради України ухвалили Закон "Про розміщення, проектування та будівництво енергоблоків №3 і 4 на Хмельницькій АЕС" із кредитуванням російською стороною. Вся ця метушня навколо співробітництва в ядерній галузі з Росією дуже нагадує картину, коли загіпнотизований кролик (Україна) лізе в пащу удава (Росія). Така аналогія напрошується через те, що Україна може закуповувати ядерні технології в будь-якій країні світу, а вибір незмінно припадає тільки на Росію.
Розсудливій людині зрозуміло, що монополізм у принципі небезпечний — для національної безпеки будь-якої країни. А Україна, маючи досвід відносин із Росією в газовій сфері, знає про це дуже добре. Але однаково йде в обійми монополіста. Тим більше що цей монополіст є технологічно відсталою країною в галузі ядерних технологій. Не вимагає особливого пояснення факт, що колишній СРСР, єдина країна у світі серед власників ядерних технологій (зокрема й членів МАГАТЕ), де об’єкти, спроектовані, побудовані й експлуатовані як ядернобезпечні, вибухають за принципом атомної бомби (тобто відбувається СЛР — самопідтримувальна ланцюгова реакція). Це вибух на сховищі радіоактивних відходів на хімкомбінаті "Маяк" у Челябінській області (Киштим) у 1957 р. із забрудненням великої території, відселенням населення й, відповідно, великою кількістю потерпілих, які помирають досі від наслідків тієї катастрофи.
Другий об’єкт — вибух реактора 4-го блоку Чорнобильської АЕС у 1986 р. з такими самими наслідками для населення й навколишнього середовища. А якщо до цього переліку додати, наприклад, історію про те, як у 1980-х роках у м. Мелекесі (Димитровграді), де розташований Інститут ядерних реакторів (тоді ще АН СРСР, а нині Росії), було розроблено й упроваджено технологію поховання рідких радіоактивних відходів у геологічних формаціях цього регіону... У результаті радіоактивні ізотопи потрапили спочатку в р. Каму, а потім й у р. Волгу. Уже цих фактів достатньо, щоб зрозуміти, з ким має справу Україна.
Про ці події намагаються згадувати якомога рідше, не коментувати їх, бо вони є прямим доказом низького рівня розвитку ядерних технологій, непрофесіоналізму всіх причетних до цих проектів відомств колишнього СРСР, а тепер, мабуть, і РФ. Ба більше, заради збереження іміджу, схоже, влада вже Російської Федерації йде на обман.
У серпні 1986 р. на сесії МАГАТЕ Москва представила доповідь спеціально створеної комісії про причини аварії на 4-му блоці Чорнобильської АЕС (голова — академік В.Лєгасов), відповідно до якого провину за цей інцидент (Чорнобильську аварію!!!) повністю покладено на оперативний персонал. Цей факт широко висвітлювався в ЗМІ колишнього СРСР.
МАГАТЕ водночас опублікувало свою "Доповідь міжнародної консультативної групи з ядерної безпеки (INSAG-1)", в якому не зовсім однозначно, із застереженнями, прийняло цю версію. А в 1993 р. МАГАТЕ знову повернулося до цієї теми. "Доповідь міжнародної консультативної групи з ядерної безпеки (INSAG-7); Чорнобильська аварія: доповнення до INSAG-1", де в передмові генерального директора МАГАТЕ зазначено: "Поява нової інформації (виділено мною. — А.Г.) спонукала Міжнародну консультативну групу з ядерної безпеки МАГАТЕ (INSAG) переглянути свої колишні висновки щодо причин Чорнобильської аварії у квітні 1986 року".
Із доповіді випливає, що нова інформація до 1993 р. — це замовчування про деякі конструктивні недоліки РБМК-1000 та перекручування фактів, які призвели до аварії, що було відображено в доповіді групи академіка В.Лєгасова в 1986 р. А саме: відсутність надійної інформації про оперативний запас реактивності в оператора (стор. 21); неправильно спроектована система безпеки (стор. 20, абзац 2), яка не мала достатньої швидкості (стор. 22, абзац 2), тощо. Навіть наведено факт прямого обману: заяву про те, що тривалу експлуатацію реактора на рівнях потужності нижчих за 700 МВт було заборонено до аварії, а виявляється, цю заборону внесли до Регламенту експлуатації РБМК-1000 тільки після аварії!
Викладати подробиці доповіді МАГАТЕ немає сенсу (кому цікаво, прочитає). Формулювання "персонал реалізував помилки, прорахунки проекту реактора РБМК-1000" досить точно відображає суть аварії.
У доповіді МАГАТЕ це чітко сформульовано: "У зв’язку з нинішнім сприйняттям подій (1993 р. — А.Г.) є потреба змістити акцент таким чином, щоб він більшою мірою стосувався недоліків... безпеки конструкції..." (Підсумкова оцінка, стор. 28).
А от про цей факт (перестановку МАГАТЕ акценту причини аварії) російські ЗМІ взагалі промовчали, і, природно, перегляду рішення суду 1987 р. над оперативним персоналом не було й немає досі. Та й не може бути інакше. Москва розуміє, що юридичне визнання істинних причин аварії призведе до того, що з нею перестануть співробітничати в галузі ядерних технологій навіть країни третього світу.
До того ж нинішній стан атомної галузі в Росії викликає багато запитань і змушує задуматися щодо співробітництва з таким партнером. Так, донедавна російський "Атомнадзор" очолював колишній генерал держбезпеки та екс-представник президента по Далекосхідному регіону, а "Росатом" досі очолює колишній комсомольський працівник. Тобто люди, які не мали жодного стосунку до атомної галузі до призначення на свої посади.
Ще один цікавий факт: ім’я академіка М.Доллежаля, одного зі співавторів проекту реактора, що вибухнув, РБМК-1000, присвоєно провідному в Росії проектному інституту в галузі атомних технологій. У такий спосіб підкреслено спадкоємність... Тому очікувати чогось доброго від цих проектів не можна. Образно кажучи, не може конструктор автомобіля "москвич" створити "мерседес". Докладніше цю тему розкрито в статті "Невивчені уроки Чорнобиля" (DT.UA, №16, 2012 р.).
В Україні також відбувається багато незрозумілих для пересічних громадян подій. Міненерговугільпром, НАЕК "Енергоатом" заявили про нібито швидке створення власного замкнутого ядерного паливного циклу для АЕС. Професійною мовою замкнутий цикл починається від видобутку уранової руди та виробництва з нього низькозбагаченого урану; далі — виробництво з нього ТВЕЛів з виготовленням із них ТВЗ, після відпрацювання в реакторі їх поміщають у басейн витримки, а потім — на довгострокове зберігання або поховання в "могильниках" геологічного типу. Так роблять у всьому цивілізованому світі.
В Україні немає ні виробництва низькозбагаченого урану, ні "могильників" геологічного типу. Низькозбагачений уран тільки планують поставляти на завод з фабрикації палива в Кіровоградській області (після його запуску). Спроби створити загальнонаціональне сховище ("могильник") відпрацьованого ядерного палива геологічного типу були ще на початку
1990-х років. Провели навіть міжнародну конференцію в Пущі-Озерній під егідою Держкоматому. Але далі справа не пішла. А відпрацьоване паливо досі вивозиться в Росію, де його переробляють, а відходи зберігають за окрему велику плату, постійно подовжуючи строк зберігання, бо в Україну повертати їх нема куди. Хоча за 20 років можна було, напевно, навіть лопатою викопати таке сховище...
Тому поки що Росія залишається монополістом, і напрошується образ удава і кролика.
Також не можуть бути реальними плани з допомогою українських АЕС "завалити" Європу електроенергією. У прямому ефірі телепрограми "Велика політика" ("Інтер", 16.11.2012 р.) тоді ще глава Міненерговугільпрому Ю.Бойко заявив, що Україна стане незалежною від поставок ядерного палива для українських АЕС після введення в дію заводу з фабрикації палива для АЕС у Кіровоградській області. Така заява високопоставленого чиновника є або усвідомленим обманом, або наслідком некомпетентності. Адже виробництво найголовнішої складової палива для АЕС — низькозбагаченого урану залишається в Росії. І жодними контрактами не передбачено його виробництво в Україні! Тому в будь-який час, керуючись політичними чи економічними мотивами, користуючись "правом" монополіста, Росія може не поставити низькозбагачений уран. Або, в крайньому разі, не прийняти на зберігання й переробку відпрацьоване паливо. Доказом такої можливості можуть слугувати російсько-українські "газові війни".
Україна, маючи тільки "фрагменти" паливного ядерного циклу, швидкими темпами намагається ввести в дію атомні енергоблоки, тим самим зміцнюючи більшу зовнішню залежність галузі. Причому виключно від Російської Федерації. "Ядерне" лобі набиває собі кишені, а країну заганяють у пащу удава — "на поживу" монополістові — й тим самим ставлять під питання економічну, а отже і політичну, незалежність України. Це перша помилка на українському шляху розвитку атомної галузі.
Друга помилка полягає в тому, що в Україні в боротьбі за володіння ядерними технологіями (а популярно — коштами на цю "благодать") комерційний підхід узяв гору над професійним. Попри те що Чорнобиль і Фукусіма показали: підхід до могутніх сил природи, якою є енергія атома, має бути тільки професійним. Головною має бути безпека! В атомній енергетиці треба враховувати всі чинники — від людського до технічного. Зокрема, треба обов’язково враховувати репутацію фірм, з якими навіть тільки маємо намір співпрацювати. Бажання обмеженої групи людей заробити грошей за всяку ціну може обернутися трагедією для всього народу, держави загалом.
Тому нинішня ситуація в атомній галузі України викликає серйозну стурбованість. Насамперед впадає в око відсутність комплексного підходу до розв’язання проблем, про що було сказано попереду. І присутність у галузі людей, які до призначення на "пости" до атомної галузі не мали жодного стосунку.
Так, уже багато років Держатомнагляд України (у різні роки він називався по-різному, а суть залишалася та сама) очолює "фахівець", який до призначення на цю посаду не мав жодного стосунку ані до ядерних реакторів, ані до ядерної безпеки як такої (достатньо зазирнути в його трудову книжку).
У Міненерговуглепромі України департамент стратегічної політики, інвестицій і ядерно-енергетичного комплексу очолює "фахівець", котрий раніше взагалі не мав діла з ядерними реакторами. Правда, неочікувано того самого "фахівця" на дуже короткий строк (очевидно, для "розкручування") керівництво Міненерговуглепрому призначило виконавчим директором НАЕК "Енергоатом"...
У НАН України створено Інститут проблем безпеки атомних електростанцій. І його очолює "фахівець", який у прямому ефірі шанованої телепрограми плутає фундаментальні поняття фізики ядерних реакторів — миттєві й швидкі нейтрони, а отже, не розуміє різниці між атомною бомбою та атомним реактором. (Порівняння може згодитися викладачам фізики.)
Очевидно, не без участі "атомного" лобі в Україні призначаються такі "фахівці" на високі посади — щоб проштовхувати бізнес-проекти, бо з ними легше мати діло. Україна і Росія розмістилися у самому кінці світового корупційного списку. Тому, "віддаючи" тендери тільки одній країні з допомогою таких "експертів", атомному лобі, ймовірно, легше "дерибанити" гроші.
Щоб зрозуміти хибність шляху, яким пішла Україна в розвитку атомної галузі, можна відкрити в Інтернеті сайт "Список АЕС світу" і подивитися структуру атомної енергетики в некорумпованих країнах. Приклад двох найбільш населених країн світу, в яких немає своєї технології реакторобудування, але де швидко розвивається атомна енергетика. В Індії з 28 експлуатованих і споруджуваних енергоблоків тільки два російські ВВЕРи. У Китаї аналогічно: з 42 — тільки три російські ВВЕРи. Очевидно, що яйця розкладають по кількох кошиках. Це по-перше. А по-друге, ситуація явно не на користь російських реакторів, бо перевага надається проектам технологічно більш розвинених країн.
А в Україні експлуатується 15 реакторів, і ще мають побудувати два на ХАЕС — і всі російські ВВЕРи! Як кажуть, коментарі зайві...
У нас навіть процедуру ухвалення рішення про будівництво нових енергоблоків примудряються порушувати на вищому рівні. Так, попередня Верховна Рада України 6-го скликання 6 вересня 2012 р. з подачі ТЕКівського комітету ухвалила Закон України "Про розміщення, проектування та будівництво енергоблоків №3 і 4 Хмельницької АЕС" явно під тиском атомного лобі. У ньому немає навіть посилання на базовий Закон України "Про використання атомної енергії", в якому детально розписаний порядок ухвалення рішення про будівництво нових блоків АЕС".
Тому після розгляду стану справ в атомній галузі України висновок напрошується один: кролик (Україна) з власної волі лізе в пащу удава (Росія). Правда, за допомогою атомного лобі в Україні. І дивно, що ані Антимонопольний комітет, ані, зрештою, Генпрокуратура не беруться розгадати феномен: чому в усіх "атомних" тендерах виграє тільки одна країна — Росія, її компанії?.. І навіть виробництво ядерного палива для АЕС в Україні виграла російська фірма — стовідсотковий монополізм!
Є в нас Рада національної безпеки і оборони (РНБО), яка просто зобов’язана тримати руку на ядерному пульсі й належно реагувати, бо питання прямо стосуються національної безпеки країни.
А взагалі, має ж бути хоч якийсь здоровий глузд у кролика або хоча б звичайний інстинкт самозбереження? Мало одного Чорнобиля?
Ну а якщо в Україні немає владних структур, здатних розібратися, чому в країну завозять технології сумнівної якості й тільки з однієї країни, то закони України "Про використання атомної енергії", "Про охорону навколишнього природного середовища" надають право місцевим органам самоврядування, населенню, громадським організаціям брати участь у слуханнях, експертизі таких об’єктів. Якщо держава не в змозі із цим упоратися, виходить, настав час народу взятися за наведення порядку у своєму домі. Нашим дітям і онукам ми зобов’язані забезпечити безпечні умови життя.
Про автора. Інженер-атомник. У ніч аварії на ЧАЕС управляв першим енергоблоком, учасник ліквідації Чорнобильської катастрофи. Працював у Мінекобезпеки, у Верховній Раді України.
Публiкацiї за темою «Довкілля»:
