Актуально
25525 переглядів
 |
Сувеніри ж у різних куточках України, практично, однакові, а різняться між собою хіба що наліпками на чашках та малюнками на магнітах. Вибір, зрештою, на останніх двох групах і зупиняється.
Після чергового огляду музейного комплексу гетьманської столиці в Чигирині – пішов за сувеніром. Десяток відвідувачів вивчали прилавки, сподіваючись придбати щось на згадку. Я приєднався до них у цій ритуальній справі. Чашки й магніти з усіма можливими видами були скуплені під час попередніх візитів. Тому вітрини вивчав ретельно. Мою увагу привернула полиця з намистами. Вибір був широкий – і за матеріалом виготовлення, і за кольором. Старовинна жіноча прикраса незапам’ятних часів. Очі підсвідомо вибирали намисто, а у пам’яті виринула цитата арабського письменника Ахмеда Ібн-Фадлана – із його опису русів у місті Булгарі в 900-х роках: "На шиях у них намиста із золота й срібла, так що, якщо людина володіє десятьма тисячами дирхем – то справляє своїй дружині одну низку намиста, а якщо володіє двадцятьма тисячами – то дві низки… таким чином, кожні десять тисяч дирхем додають низку намиста дружині, так що на шиї іншої з них буває багато рядів намист”.
Зупинив увагу на великих червоних із ялівця у три ряди намистинах на прикрасі.
Досвідчена продавчиня зрозуміла, що я вже майже дозрів до того сувеніра. Вирахувавши траєкторію мого погляду, підійшла до намиста. Зняла його обережно й, демонструючи мені, промовила: “Як же ж воно красно висітиме у Вашої дружини…” Я не дав закінчити їй фразу, й стиха, з образою в голосі, промовив :“Як Ви так можете говорити?” Продавчиня налякано зиркнула на мене, не розуміючи, що саме мене образило у її пропозиції. Я спокійно продовжував: “У моєї дружини - намисто не висить, а лежить.” Після цієї фрази усі чоловіки у крамниці повернули обличчя до мене. Глянувши зверхньо, зробив “контрольний в голову”, показавши долонею кут, під яким у дружини лежить намисто, прокоментувавши: “Отак лежить”.
Чоловіки говорили дуже гарні слова. І не скільки про намисто, як про його безпосереднє розміщення. Один із поціновувачів українських прикрас зазначив, що під таким кутом – навіть найдешевше намисто виглядатиме доволі пристойно. Обговорення тривало, продавчиня, оклигавши після невеличкої нервової напруги, посміхалась, пакуючи моє придбання.
Неспішно йшов із крамниці до “Посольського шинку” – підкріпитися перед тривалим шляхом додому. З голови не йшла статусність намиста, описаного арабським істориком. Своєрідний “Форбс” існував і тоді: один погляд на дружину – і статок сім’ї вже відомий. У наш час так не можна. Перерахує молодий податківець у дружини кількість рядів намиста і… І навіщо тобі такий “Форбс”?
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
