- найдовший духовий музичний інструмент в світі - це трембіта, — конічна дерев’яна труба без бокових отворів. ЇЇ довжина може досягати чотирьох метрів. Діапазон трембіти — дві з половиною октави. Її звуки чутно більш ніж за десять кілометрів. Цей традиційний для жителів українських Карпат інструмент і досі використовується. Трембітарі сповіщають горян про важливі події. Якщо Ви включите до програми своєї подорожі один з фестивалів краю, то обов’язково познайомитеся з незвичайним інструментом.
Статистичні дослідження показали – люди пам’ятають до 85-90 відсотків усіх подробиць, за яких стався їх перший поцілунок. І в той же час в пам’яті залишається в 2-3 рази менше подробиць смерті та похорону батьків, втрати невинності або народження першої дитини.
Існують три теорії походження поцілунку.
Згідно з першою, першопричиною поцілунку є материнство. Коли дитина кидала груди, але не могла ще самостійно кусати і пережовувати тверду їжу, за нього це робила мати, яка перетворювала їду в рідку кашку, а потім передавала її своєму нащадкові, так би мовити, «з вуст у вуста». Потім ця дія почала відігравати роль смоктунця-дурника: щоб обдурити і заспокоїти дитину, мати просто торкалася своїми вустами до її губ, імітуючи процес годування. А в підсумку торкання вустами вуст набуло значення ніжності та ласки.
Друга теорія вбачає у поцілунку просте наслідування тваринам. Наприклад, птахам, які під час шлюбних танців, серед інших маніпуляцій, торкаються одне до одного дзьобами (звідси – «милуються, як голубки»). Або – «цілуючимся рибкам» гурамі. Правда, у гурамі насправді це зовсім не прояв ніжності: так самці борються за територію і самок. Вони просто міряються ротами: у кого він менший, той безславно покидає «поле бою».
Третя теорія стверджує, що поцілунок у наших далеких предків припускав мирні наміри – дотик витягнутих вперед вуст назамість шаленого оскалу зубів, готових вчепитися в горлянку супротивника.
Всі ці теорії, кожна з яких по-своєму ефектна і переконлива, розбиваються, однак, до одного дивного явища – поведінки шимпанзе. Ці наші «далекі родичі» зворушливо, зовсім по-людськи, обіймають за шию того, кого вони люблять, і притискаються до нього губами. І жоден зоопсихолог не в змозі пояснити, звідки береться такий прояв ніжності.
Древні пов’язували дихання з душевною силою людини і наділяли його цілющою дією. Від тих далеких часів залишилася традиція цілувати дитині забій або подряпину, примовляючи: «Ну ось, і все пройшло!». Звідси ж – казковий сюжет, де прекрасний принц поцілунком будить сплячу красуню або перетворює жабу в принцесу.
Амур і Псіхея, антична римська скульптура
Перші письмові свідчення про поцілунок в людській історії прошкують до перських написів, яким близько 4 тисяч років. У V столітті до нової ери Геродот теж згадує про поцілунок і так само у зв’язку з персами. Правда, це не зовсім той поцілунок. «У персів, – написав Геродот, – рівні по суспільному становищу чоловіки при зустрічі цілують один одного в уста, а нерівні – в щоку».
Найвищого розквіту звичка цілуватися досягла в древніх римлян. Цілувалися всі – чоловіки, жінки, діти, родичі, знайомі і ледь знайомі; цілувалися скрізь – вдома, на вулицях і в громадських місцях. Змащували губи особливою ароматичною помадою, щоб цілуватися було приємніше. Врешті, це прийняло характер божевілля, і імператор Тіберій особливим декретом звів цю поцілункову епідемію до розумних розмірів.
У Стародавньому світі і Середньовіччі поцілунок при зустрічі демонстрував пстановище в соціальній структурі суспільства. Рівні цілували один одного в губи, якщо різниця була не особливо різкою – в щоки. Якщо ж щаблів, які поділяють людей на соціальних сходах, було досить багато, то, в залежності від їх числа, нижчі цілували вищим руку, плече, коліно, край одягу або ступню. Раб же був зобов’язаний цілувати землю біля ніг свого пана.
Страшні епідемії чуми і чорної віспи в Європі, які забирали життя мало не половини населення континенту, внесли корективи в стародавні традиції. До епохи Ренесансу з’явилися зовсім нові форми етикету – глибокий уклін з помахом капелюхом перед собою (потім це перейшло в легкий уклін і простий дотик до капелюха); поцілунок жіночої руки в рукавичці (потім це перейшло в легке стискання і нахил голови над рукою); у чоловіків з’явилося рукостискання при зустрічі і прощанні; нарешті, з’явився «повітряний поцілунок».
Поцілунки стали поділятися на «соціальні» і «чуттєві».
Ірландці абсолютно переконані, що той, хто поцілував камінь «Бларні-стоун», отримує особливий дар красномовства, що дозволяє йому опанувати серцем будь-якої жінки
«Соціальні» поцілунки – перед довгою розлукою, після довгої розлуки або при вітанні – у різних народів виконуються по-різному. Росіяни, бельгійці і араби, наприклад, цілуються триразово, американці і французи – дворазово, в кожну щоку. Австрійці обмежуються поцілунком руки жінці, а в країнах Середземномор’я та Латинської Америки традиційно цілуються чоловіки.
Китайці ніколи не цілуються прилюдно, а нігерійці взагалі ніколи не цілуються. Навіть під час весільного обряду у китайців (а так само у корейців з японцями) «молодята» (ті, що вступають у шлюб) обмежуються поклоном одне одному і гостям. У Камбоджі наречений лише торкається носом щоки нареченої. У ескімосів прийнято потертися носами, а у індонезійців – поцілуватися за фіранкою, так, щоб ніхто не бачив.
Втім, самий дивний звичай, пов’язаний з поцілунками, існує в Ірландії. Біля невеликого селища Бларні стоїть старовинний замок XV століття – Бларні-Касл (Blarney Castl ). В одній з його стін, метром нижче зубців, що вінчають стіну, вправлений блискучий полірований чорний камінь – «Бларні-стоун» «Blarney Stone» («Чому цілують Бларнійського каменя». Нерідко тут можна бачити дивну картину: дві людини, які стоять на майданчику замку, тримають за ноги третю, яка, висячи вниз головою, цілує «Бларні-стоун». Ірландці абсолютно переконані, що той, хто поцілував цей камінь, отримує особливий дар красномовства, що дозволяє йому опанувати серцем будь-якої жінки.
І якщо ви заглянете в хороший англійський словник, то обов’язково знайдете там дієслово «to blarney». Зазвичай його переводять як «лестити», але спочатку воно, скоріше всього, відповідало російському «охмуряти».
Кадр з фільму «Віднесені вітром» (Gone with the Wind) з Вів’єн Лі і Кларк Гейблом ( Vivien Leigh with Clark Gable)
У 1896 р. в Нью-Йорку демонструвався фільм «Поцілунок». Реакцію на нього можна порівняти хіба що з 12-бальним ураганом. Ось що написала після цього «Нью-Йорк таймс»: «Збільшене до пропорцій Гаргантюа, це огидне видовище не викликає нічого, крім почуття нудоти. Негайне втручання поліції – ось усе, що потрібно».
А поміж тим, поцілунок на екрані тих років виглядав більш ніж невинно – герой-коханець метушливо підскакував до героїні, охоплював її, як в сеансі французької боротьби, клював абикуди, що мало зображувати поцілунок, і так само поспішно відскакував.
«Громадянські права» поцілунок отримав на екрані завдяки двом великим кінокоханцям двадцятих років – Рудольфу Валентино і Джону Беррімору. Перший відпрацював, так би мовити, техніку цієї справи, другий – встановив не побитий до цього дня рекорд – у фільмі «Дон-Жуан» (1926) він ухитрився поцілувати своїх партнерок по фільму 191 разів!
У тридцяті роки в Голлівуді було встановлено залізне обмеження – тривалість поцілунку не повинна була перевищувати трьох секунд, цілувальники повинні були твердо стояти на землі (ніяких повисань на шиї, легковажних задирань д’горі ніжки, і вже тим більше, ніякого сексу в ліжку).
Втім, дуже скоро знову повилися «поцілункові дисиденти» – Кері Ґрант і Кларк Ґейбл. А їм, природно, наслідували всі інші актори.
Після сексуальної революції 1960-х поцілунок – на екрані і в житті – став повсякденним і безневинним заняттям. І з’явилася нова техніка – партнери повинні, перш за все, широко, по акулячому, роззявити роти, а потім хтиво жувати одне одного, шумно дихаючи.
Такого безладу ніде немає. Треба, щоб сюди прийшли піночети й навели порядок. Бо в Україні жити соромно. Країна, де не діють закони. Це не демократія, а суцільна вакханалія. У нас безнадійно втрачений етично-моральний стрижень” Іван Марчук
Актуально
26899 переглядів
До теми:
