Актуально
70289 переглядів
|
Юрій Демидович Шковира (автор фото - Юрій Фоменко) |
Закінчення (частина 5 у новому викладі). Початок - тут.
Частина п’ята
ВІДЧАЙ
О Музо, панночко з Парнасу,
Куди сховалась од людей?
Дозволь завдать вівса Пегасу
Та глянуть де тепер Еней.
* * *
Еней узяв свою торбину,
Надумав кинути Цей Світ,
Йому набридло гнути спину
І чухати пустий живіт.
Він сподівався двадцять років,
Чекав хоча б якихось кроків,
І бачить – все було дарма!
Просив, хоча б не заважайте,
Робити хочу! Волі дайте!
А руху уперед нема.
Так за годиною годину
Не може він шляху знайти,
Сидить, в дугу зігнувши спину:
«Куди ж нам, людоньки, піти?
Яку дорогу обирати?»
Як ось - запрошення від Брата:
«До нас дорогу обирай!
Віднині будемо як друзі
У Євразійському Союзі
І ще один збудуєм рай».
В Союзі наші два сусіди,
Як чув Еней від земляка,
Частенько грали по обіді
У підкидного дурака.
Коньяк, горілка, гральні карти,
Жінки,закуска, пиво, жарти…
Коли один з них виграє,
То президентство забирає,
А другий пиво допиває
І владу мирно віддає.
Як бачим – справжні демократи,
Бо роблять все це залюбки,
Не будемо про них брехати –
Сидять як тії голубки.
«Проффесору» це до вподоби:
«Цей досвід треба взять для проби, -
Проголосуємо тайком,
Але не будем в дурня грати,
Хвать конкурента! і за грати! -
Ось вам і виборчий закон.
По-перше – за Луценка взятись
І запроторити в тюрму
Так, щоб майданами тинятись
Не закортіло вже йому.
Бач, як усі розперезались!
Та де ви в того біса взялись?
Відкіль нахабність отака?
Чи ви в бандерівців навчились?
Таке верзуть, мов показились,
Сміються з мого «язика».
Я злий, що та маленька Юля
Не хоче вибори признать,
Давно вона мені вже муля,
Куди б її тепер загнать?..
Скажу тихенько прокурору,
Щоб Юлю викинув із двору;
Нехай це діло проверне,
А опозиції прикаже
І на ніч щось таке покаже,
Щоб далі слухались мене.
Ось як мої брати по крові,
Що разом відмотали строк, -
Всі при кориті, всі здорові,
Уже не б’ються за кусок.
Ми з ними соціально близькі,
Бо їли з однієї миски;
Були ми справжні братани,
Коли отримали по ходці
І мали по одній сорочці,
Й носили втрьох одні штани.
Усі тепер живуть у Кончі,
Про нари стали забувать,
Якщо проблеми хто не хоче
Не раджу з ними жартувать!
Я сам нікого не боюся,
Хоч і з самим Кличком поб’юся,
Усім носяки розіб’ю.
Всім! Без усякого розбору!
І головному прокурору!
Нехай боронять честь мою!»
Тоді підручні з прокурором
Розбіглися суддю шукать.
В дворі шукали й поза двором;
Минуло так щось днів із п’ять.
Нарешті підвернувсь Куреїв.
Чи православний, чи з євреїв,
Але жінок він не любив,
Бо як побачив пані Юлю,
Закліпав, мов жував цибулю
І трохи-трохи не побив.
Нагнав суддя на Юлю страху,
Хоч нецензурщини не гнув,
Але, здається, дав він маху
І палку трохи перегнув.
Вона сиділа там на лаві,
Неначе заєць при облаві.
(Дав прокурор команду: фас!)
А спробуйте не підкориться,
Коли наставлені рушниці
І «Беркутом» лякають вас!
Як заспокоївся Куреїв,
Помовчавши хвилин із п’ять,
То витяг з мантії своєї
Те, що дали йому читать:
«Підсудна трохи притомилась,
Ми зробимо для неї милість,
Хай відпочине років сім;
А вже після євроремонту,
Якщо хтось матиме охоту,
Дамо місця охочим всім.
Нехай вона сидить на нарах
І в’яже доньці светерок,
Така у нас для неї кара
І опозиції урок».
А люди після тої драми
Пішли на площу з прапорами,
Кричать: «Ганьба чоловікам!
Ставайте всі проти сваволі,
За нас вона сидить в неволі,
Мовчать - не личить козакам»!
Як свідчить прокурор Фролова,
Та Юля – підлий симулянт,
Вона є повністю здорова
І має до брехні талант.
Лежить вона собі як пані
На європейському дивані,
У сукні досить дорогій,
І при жорсткій тюремній нормі
У неї - капці на платформі!
То як ми можем вірить їй?!
Тепер, без Юлі, нам одразу
Запропонують «світлий путь»,
Покажуть крантика від газу,
Аби до себе підмануть.
А потім так закрутять гайку,
Що підемо під балалайку
На Красну площу танцювать,
А незалежну Україну
І нашу мову солов’їну
Почнем потроху забувать.
В обійми до Старшόго Брата
Ми попадали вже не раз,
Не вийде з нього демократа,
Задавить він в обіймах нас.
І все! Без Юлі і Луценка,
Ми звикнем жити потихеньку.
І що робити нам тоді?
Ми люди смирні, проти сили
Не підем, хоч би як просили,
Ми тільки молимось в біді.
Квітень 2012р.
Частина шоста
ЕНЕЯ ДИВНІ СНОВИДІННЯ
Приліг Еней біля могили,
Допив з баклаги самогон,
Покинули бурлака сили,
Заснув і бачить дивний сон:
Немов схотілося залізти
Туди, де правлять атеїсти, -
Попав у самий їхній двір.
Його відразу упіймали
Про біографію спитали
Все записали на папір.
Побачимо, яка ти птиця!
А ну, анкету покажи,
Чи не бував у заграницях,
Про все детально розкажи.
Яке було твоє коріння?
Чи не ховав твій дід насіння
У тридцять третьому від нас?
Все опиши нам крок за кроком
Аж до тринадцятого року,
Дід був куркуль чи свинопас?
В цей час гармидер починався,
Повибігали всі надвір,
Казали, десь там продавався
Для туалетної папір.
Створилась черга прездорова,
Еней побачив там Царькова,
Той чергу Голубу зайняв,
З Александровською сварився,
Вона кидалась як тигриця,
Кричала: ти тут не стояв!
А Симоненко ліз по блату,
Завмага на підмогу звав,
Кричав, що він є депутатом,
Своїм посвідченням махав.
Еней забув, що все це сниться,
Хотів і сам полізти биться,
Та не такий він чоловік,
Про дефіцит для унітазу
Забув герой наш і одразу
Перевернувсь на другий бік.
І сниться, що прем’єр Хазаров
От, хочеш вір, а хочеш – ні,
Гуляє харчовим базаром,
Питає – що в якій ціні.
І бачить, що окрім капусти,
З товарами не дуже густо.
Так він тоді узяв бюджет
І закупив китайську гречку,
Закрив, здавалось, суперечку
І повернувся в кабінет.
«Тепер, - він каже, - тихо буде,
Но не пойму я свой народ,
Чіво цю гречку люблять люди?
Да їх сам чорт не разберьот!
Ну, ладно би, просілі крабов,
Або грейпфрутов від арабов…
А я, ей-Богу, нє совру, -
Я не люблю протівной грєчкі,
Люблю лежать у тьоплой пєчкі
І єсть кетовую ікру.»
Тут інший сон йому приснився,
Навівши на Енея жах,
Бо він зненацька опинився
У Брата Старшого в руках.
В Союзі Митному два брати
Енея стали роздягати.
І взяв його великий гнів,
Коли полізли у кишеню,
Поцупили махорки жменю
І ремінь витягли з штанів.
Не міг таке терпіть від брата,
Мабуть і справді то був сон,
Бо хоче брат трубу забрати
Та помінять на самогон.
А вранці після перепою
Прийшов за нашою трубою:
«Якщо не підете в наш рай,
То перекрию кран від газу,
Позамерзаєте відразу,
Ото ж – трубу нам віддавай!»
Еней довгенько чухав чуба,
Козацьку люльку закурив,
Облизував зашерхлі губи,
Баклажку сховану відкрив,
І поки сонечко не сіло,
Подався знову до Сивіли:
«Стара брехухо, розкажи,
Із Україною що буде?
Прокинуться, нарешті, люди?
В останній раз поворожи.»
«Що, повернувся, так і знала!
Довгенько, хлопче, ти блукав.
А я ж тоді тобі казала,
Щоб самогону більш не гнав.
Ти ж, ледацюго, так напився,
Що у трьох соснах заблудився,
Забув де Захід і де Схід.
Прочисть, Енею, краще вуха,
Людей розумних більше слухай
І не губи узятий слід».
Облишила ворожка жарти,
Присіла просто на землі,
У пелені розклала карти:
Валети, дами, королі…
І каже: «Ранняя дорога
Вам випадає до острога,
В казьонний дом. Добра не жди!
Туди, де вже сидить годами
Відома всім бубнова дама.
Запхнуть і вас усіх туди.»
«Ах ти, кощеєва невістка!
Брехуха, костяна нога!
Нехай тобі у горлі кістка
Застряне, чортова слуга!
Нехай вони тепер бояться,
Пора їм відси забираться,
Під ними вже земля дрижить.
Ти бачиш - більше не блефують,
А все частіше пропонують:
«Давайте будемо дружить.»
І тут приснилося, неначе,
Крокують справжні козаки.
Такого триста літ не бачив, -
Ідуть об’єднані полки!
Найпершим виступив на сцену,
Той, хто підтримку мав шалену
Мільйонів добрих, чесних рук, -
На диво, зовсім ще не сивий,
Розумний, молодий, красивий,
Це був Арсеній Яценюк.
А там, з тризубом, трохи збоку,
Стояв кремезний Тягнибок.
Ще будуть мати з ним мороку
Ті, хто країну заволок
З національної програми
До прірви, до цієї ями;
Їм наша доля не гірка,
Їм не подобається сало,
Крадуть, крадуть, а все їм мало,
І мова наша не така.
Еней побачив, що подалі,
Де Банкова і виборчком
Стрункий, як Бог, Кличко Віталій
Махав залізним кулаком.
Такий не буде вже бояться,
Коли хтось там жбурляє яйця!
Тікай, хто ще не заховавсь!
Готуй собі місця на нари,
Бо не врятують і Канари,
Коли він джебом в зуби дасть.
За ним Гриценко Анатолій,
Злий і суворий екс-міністр:
«Мовчати нам уже доволі,
Ми демагогам втнемо хвіст!
Бо це – ті ж самі атеїсти,
Живуть в країні як туристи,
Це пара драних кирзяків:
Один носякою направо,
Другий наліво – лиш не прямо!
Пора будити козаків»
Енею сниться: в Україні
Нарешті народивсь Пророк,
Народ в єдиному стремлінні
Тепер за ним карбує крок,
Як після довгого полону,
Свого знайшовши Вашінгтона,
Чекає на Святу Весну;
Згадав народ про Батьківщину
Хоч і нещасну, та єдину
І прокидався віді сну.
На те даровано свободу,
Щоб нам дорогу обирать,
За неї кращі від народу
Ішли на плаху помирать.
Свобода не звалилась з неба!
Тепер її підтримать треба,
Не будем руки опускать.
У серця мусимо спитати,
Кому майбутнє доручати,
Кому свій голос віддавать.
Що нам робити, люді добрі?
Хіба наш дух уже помер?
Де наші лицарі хоробрі,
Де наші доблесті тепер?
Та ще не вмерла Україна!
Хоча болить і гнеться спина,
Хоча ми робим помилки,
У декого згасають очі,
Штовхає нас, хто тільки хоче, -
Ми об’єднались на віки!
Нехай не діждуться заброди,
Бо знак Всевишнього нам дан!
Піднімем Прапора Свободи
І знову вийдем на майдан..
Гей, патріоти! Озивайтесь!
Цілуйтесь, смійтеся, єднайтесь!
Не треба страхів і тривог,
Кохайте рідну Україну,
Живіте з нею до загину,
Не забувайте - з нами Бог!
* * *
Від автора
На цьому я писать кінчаю, -
Це мій останній папірець;
Енея з миром відпускаю
І ставлю крапку. Все. Кінець.
Народ свою дорогу знає,
Її свідомо обирає,
То ж заспіваєм ідучи,
Як Сагайдачний з Дорошенком
Водили військо хорошенько,
Та візьмем в руки рогачі!
* * *
1996р. – грудень 2012р.
До теми:
