Актуально
52859 переглядів
 |
Сьогодні на слуху лише останнє рішення ВАСУ з позбавлення мандату народного депутата Сергія Власенка. Рішення, яке, якщо м’яко і дипломатично казати, неоднозначне. Рішення, що, як і попереднє, наочно проілюструвало на увесь навколишній світ відсутність в Україні судової влади, у розумінні цього терміну з точки зору європейця, до асоціації із яким нині «стратегічно рухаються» українці.
Власне кажучи, дехто вже волає, що руками залежних суддів влада показала, як легко може винищити парламентську опозицію, яка сама себе чомусь вважає останнім рубежем демократії в країні. При цьому, в пориві патетики «забуваючи», що демократія – це буквально влада народу, а не його представників, навіть якщо ті делеговані у вищий законодавчий орган. І якщо хтось зазіхає не на благополуччя окремо взятого обранця, а право кожного громадянина, то логічно, його, громадянина, представники мають і зобов’язані, як мінімум, звернутися до джерела влади аби той захистив своє конституційне право від узурпатора. Ви чули таке звернення? Не чули. Може почуємо. Хоча поки що – найактивніше ми чуємо, окрім викривальних спічів лідерів опозиційних фракцій, досить однозначні і негативні заяви керівників Євросоюзу, куди, повторюся, й намагаємося асоціюватися.
Хоча, очевидно, за нормальною логікою тих самих європейців, вже після першого вердикту ВАСУ, яким позбавлено депутатських повноважень Олександра Домбровського і Павла Балогу, виборці округів №11 і №71 мали б першими, не чекаючи заяв політиків, піднятися на акції протесту, захищаючи свій вибір. За умови, якщо вибори були чесними і Балога і Домбровський – дійсно ті, кому громадяни делегували своє право на владу. Але, саме такого масового прояву громадської активності ми й не побачили. Чому? - ви напевно здогадалися самі: вони настільки «народні», що тому самому народу все однаково чи є в них депутат, чи його немає.
Наразі сама процедура виконання цього рішення ВАСУ залишається недоконаною, оскільки спікер парламенту Володимир Рибак явно «не поспішає» об’являти не депутатами ні Балогу, ні Домбровського, залишаючи їх у «підвішеному» стані. Втім, як і ЦВК, згідно з оприлюдненою позицією, не відає, як бути далі і на якій підставі оголошувати перевибори по цих округах. І це зрозуміло: подібних випадків ще не було, а в законодавстві така процедура чітко не віддзеркалена.
Втім, є дивний збіг обставин, який абсолютно не стосується виборців – і Домбровський, і Балога «не подружилися» з Партією регіонів і не побажали натискати кнопку голосування за «помахом руки Чечетова». Наприклад, загальновідомо, що Балога написав заяву про вступ до фракції ПР 12 грудня минулого року, а наступного дня – про вихід з фракції. При чому, згідно з офіційним списком нардепів на офіційному сайті парламенту, Петро Балога досі значиться у фракції ПР.
А от самовисуванець Олександр Домбровський – позафракційний. Був із самого початку й залишається таким зараз. За його словами в інтерв’ю одному з інтернет-видань, рішення ВАСУ для нього стало повною несподіванкою, оскільки він не отримував жодних пропозицій про вступ до фракцій і тим більше на нього ніхто не намагався ні в чому тиснути. З іншого боку – Домбровський не заперечив, що має давні дружні стосунки з Петром Порошенком. У зв’язку цим пригадалося, що у минулому році, перед початком роботи депутатів цього скликання ходили чутки, що Порошенко нібито намагався об’єднати мажоритарників у окрему групу. Щоправда чинний Регламент такої можливості цим депутатам не передбачає – нардепи можуть бути або позафракційними, або приєднуватися до партійних фракцій.
Другий судовий прецедент напряму зачепив нардепів, обраних за партійними списками – Сергія Власенка (№ 20 у списку «Батьківщини»), і Андрія Веревського (№46 за списком ПР).
Веревський має довгу і цікаву історію перебування у парламенті. Вперше він став нардепом у четвертому скликанні Верховної Ради, куди був обраний по округу №146 на Полтавщині.
За час першої каденції Веревський побував у фракції «Єдина Україна», потім, з грудня 2004 року, став членом депутатської групи «Європейський вибір», яку змінив на фракцію «Регіони України», а вже у 2005 році, коли не залишилося сумнівів, звідки дме «вітер влади» – поповнив фракцію БЮТ.
У наступне, п’яте скликання Веревський пройшов № 44 за партійним списком «Батьківщини», куди вступив, очевидно, за переконаннями.
У шосте скликання він також був обраний за списком «Батьківщини» (№44 партійного списку). Вже у січні 2008 р. Веревський стає, зрозуміло, на громадських засадах, радником прем’єра Юлії Тимошенко.
Червень 2010 р. став часом зміни політичних переконань Веревського – в числі інших тушок він поповнив лави коаліції «Стабільність і реформи» під проводом Партії регіонів. У жовтні того ж року Веревський став повноцінним членом фракції ПР.
До цього можна додати хіба що те, що з 2004 року він очолює холдинг «Кернел груп», який вважається одним з найбільших виробників і експортерів сільськогосподарської продукції. У цьому зв’язку вельми пікантно виглядає рішення ВАСУ щодо сумісництва. Адже, як мінімум з десяток років його ніхто не «помічав»?
Втім, подейкують, що у випадку Веревського відбувся парламентський «договорняк», тобто він, коли став перед вибором: чи ходити на парламентські засідання, чи займатися бізнесом – обрав друге. Іншу версію озвучив лідер «Батьківщини». Арсеній Яценюк. Згідно з його інформацією, іноземці поставили Веревському умову: або депутатство, або кредит… Так чи інакше, але було очевидним, що олігарх не надто запекло відстоював свій депутатський мандат у ВАСУ.
На відзнаку від Веревського, Сергій Власенко не має такої яскравої парламентської біографії. Нардепом він став у червні 2008 року за списком БЮТ. Із фракції не виходив, керівних посад у парламенті не обіймав.
До депутатства, в якості адвоката захищав інтереси кандидата у Президенти Віктора Ющенка у Верховному Суді у 2004 р. у процесі щодо фальсифікації результатів голосування на користь кандидата у Президенти Віктора Януковича у другому турі виборів.
У березні 2008 р. був призначений заступником глави ДПА України, але через декілька місяців пішов з посади.
У 2010 році публічно відмовився від звання «Заслужений юрист», отриманого ним у 2006 р., на знак протесту проти рішення Конституційного Суду про скасування Конституції 2004 р.
Від початку кримінального переслідування екс-прем’єра Юлії Тимошенко Власенко є її захисником.
І хоча навіть Генпрокуратура підтвердила, що нардеп Власенко має процесуальний статус захисника, як спеціаліст правознавець, тим не менше цей аргумент не був взятий до уваги судом. Натомість судді взяли в якості аргументації лист з дисциплінарної комісії, з якого витікало, що відповідач не виконав вимог закону про адвокатуру, а також те, що у новому УПК захист інтересів підозрюваного може здійснювати лише особа, яка має ліцензію адвоката. Не на користь Власенка було й те, що він написав заяву про припинення дії адвокатської ліцензії 21 лютого, замість того, щоб зробити це одразу, під час оформлення документів у відділ кадрів ВР. Хоча з іншого боку, він, як і більшість нардепів минулого скликання, які пішли на повторні вибори, не забирав своєї «трудової» із парламенту. Але, звісно, цей факт, певною мірою, не на користь Власенка, хоча, згідно з чинним законодавством, припиненням адвокатської ліцензії є час написання заяви адвокатом. Тобто на момент і судового засідання і подання Рибаком позовної заяви Власенко формально вже не мав адвокатської ліцензії. Є й інші аргументи, які ставлять під сумнів рішення ВАСУ. Зокрема те, що за твердженням опозиції, ніхто не може заборонити нардепові правозахисну діяльність, яка прямо визначена його статусом. Адвокатська ж діяльність – це надання професійних послуг за матеріальну винагороду. Єдиним же джерелом доходів Власенка була зарплата нардепа. Правову ж допомогу громадянам, включаючи Юлію Тимошенко, він надавав безкоштовно.
Не все «гладко» і з поданням Регламентного комітету про позбавлення Власенка депутатських повноважень. Як стверджують члени цього комітету від опозиції, як такого засідання не було, його стенограма – відсутня. За їхніми словами замість повноцінного засідання голова комітету зібрав підписи регіоналів і комуніста, тобто більшості і оформив це як рішення всіх нардепів. Втім, «традиція» підміняти засідання Комітетів збором підписів практикується (як і «гра на піаніно») не перший рік і далеко не перше скликання. І до речі в самому Регламенті процедура ухвалення рішення парламентським Комітетом виписана не чітко, і не виключає довільне тлумачення виконавцем. Напевно законодавці урахували при ухваленні закону сталі парламентські «традиції», надто ті, що не вписуються у букву і дух Конституції. Тому, наприклад, сподіватися на те, що «протокол» і подання Рибаку від Регламентного комітету визнають сфальшованими не варто.
До теми:
