Поділ суспільства на «касти» - це примітивізм древніх індійців чи досить цікава типологія особистості, що актуальна для сучасного суспільства?Чи можливо, що розуміння цієї теорії допоможе людині визначитися в тому, чим їй краще займатися в житті і з ким укладати шлюб? Спробуємо розібратися...
Як відомо, у Стародавній Індії існувала чітка ієрархія (
у тому чи іншому вигляді вона дотримується і в сучасній Індії, варнова організація суспільства існувала і на Січі - прим.«Аратти»), що оперувала чотирма станами (варнами):
1. «Брахмани» - вища варна, до неї відносилися люди, що займаються релігійною, науковою та педагогічною діяльністю.
2. «Кшатрії» - до цього стану належали управлінці та воїни.
3. «Вайш’ї» - включала в себе торговців і лихварів.
4. «Шудри» - це стан тих, хто займався ручною працею.
Також існувала ще одна категорія, позакастова - «недоторканні», до неї відносилися всі, хто не увійшов до жодного з перерахованих станів.
За законами того часу, приналежність до варни передавалася спадковим шляхом. Шлюби зазвичай укладалися в межах одного стану. Однак допускалося створення сім’ї з представником сусідньої нижчої варни, наприклад, «Брахмана» з «Кшатрієм». Але в такому випадку «Брахман» зобов’язаний був покинути свою касту і довічно перейти до «Кшатріїв». Шлюб «Брахмана» з «Вайш’ї» або «Шудрою» був неможливий - занадто великий розрив між категоріями.
Ось коротко про суть соціального устрою Індії. На основі цього можна висунути теорію про те, що всі люди за своєю соціальною організацією реально поділяються на 4 типи, згідно своїм вродженим здібностям і талантам.
Якщо перевести на сучасну мову, то
«Брахмани» - це люди з багатим духовним світом і високим інтелектом. Їх приваблюють вищі матерії, питання моральності, виховання, наукові дослідження, творчість. У них з народження закладені високі моральні цінності і благородство. Це духовники, вчителі, священики, вчені за покликанням, а не тільки за статусом.
Представники цієї категорії тимчасово можуть виконувати функції управлінця, можуть бути бізнесменами, а також відмінно справлятися з ручною працею. Але вони ніколи не оберуть справою всього життя що-небудь з перерахованого вище, так як їхня душа тягнеться подалі від суєти в захмарні висоти. У сучасному матеріальному і раціональному світі «Брахманам» важко увійти в своє покликання. Дуже часто їхню працю не помічають і не цінують. Тому часом вони змушені займатися роботою «Кшатрія» або «Вайш’ї», а деколи - і «Шудр», щоб заробити на хліб. Йдучи на це, вони відчувають себе нереалізованими і нещасними, - і чим більший розрив, тим більше незадоволення від власної нереалізованості.
Сучасні «Кшатрії» - це природжені менеджери, які вміють створити систему і підтримувати порядок в ній. З них виходять відмінні управлінці будь-яких рівнів, адміністратори, полководці. У їхній системі цінностей люди завжди стоять вище грошей. Вони надто віддані своїй команді і піклуються про неї. Їм також нелегко реалізуватися в нашому світі, так як вони принципові і непродажні.
«Вайш’ї» - попри те, що ця категорія займає третє місце в ієрархії, вона править нашим світом. Очолюють її бізнесмени та банкіри. Так як в їх пріоритетах матеріальні цінності займають чільне місце, то вони завжди бачать, де і з чого можна отримати зиск. Вони комунікабельні, легко встановлюють зв’язки, можуть продати що завгодно і кому завгодно. Зазвичай все вимірюють грошима. Цінність людини визначають її прибутком. Метою життя вважають накопичення багатства. Їм дуже важко зрозуміти «Брахмана» або «Кшатрія», тому часто вони ставляться до них зневажливо.
«Шудрами» можна назвати категорію людей, які люблять ручну працю, і їм не здається це нудним або надмірно важким. Вони вміють створювати прекрасні речі своїми руками, люблять займатися сільським господарством. Це приносить їм справжнє задоволення. Вони прості, старанні, не ставлять зайвих запитань, зазвичай працюють на «Вайш’ї». Їм важко спілкуватися з «Брахманами», - вони здаються їм занадто зарозумілими або ледачими.
Так звані «Недоторкувані» - це ті, хто не знайшов своє місце під сонцем, потрапивши в низькі соціальні верстви - бомжі, алкоголіки, наркомани, гопники. Щось дуже сильно вибило їх із життєвої колії, і вони так і не знайшли в собі сил піднятися. Суспільство гидує такими і намагається уникати контакту. До речі, саме такий суспільний стан змусив колись циган залишити свою історичну батьківщину - Індію і вирушити у пошуках кращої долі на Захід.
Варни та касти. Історична довідка
Найдавнішою формою соціальної стратифікації індійського населення є система варн, яка, можливо, почала формуватись ще в Доведійський період, але остаточно утвердилась із приходом у Північну Індію «аріїв». Поступово знатні роди, які постачали суспільству жерців-брахманів, царів-раджів та військову знать, перетворились на замкнені соціальні стани — варну брахманів та варну кшатріїв. Рядові общинники, переважно селяни та купці, стали варною вайшів. Пізніше з’явилась також варна шудрів, до якої входили здебільшого ремісники, наймити та раби.
В історичній літературі систему варн часом називають кастовою. Проте
варна і каста — це далеко не одне й те саме. Касти в Індії остаточно оформилися вже в середньовічну добу, вони існують і нині (їх налічується понад 10 тисяч).
До касти входять представники однієї професії, що стала спадковою. Варни ж — інститути соціальні. Вони відрізнялися між собою передусім своїм суспільно-правовим статусом, місцем у певній релігійній системі, кодексом моралі й поведінки (дхармою), родинними зв’язками, професією.
Варни не були індійським феноменом, адже соціальна замкнутість окремих груп населення мала місце також в інших стародавніх суспільствах. Проте лише в Індії система варн набула, так би мовити, класичних форм, стала основою основ суспільного життя.
Вершину соціальної піраміди становили брахмани, яких релігійні тексти називали «володарями Всесвіту», а населення вважало земними богами. Колосальний суспільний престиж випав на їхню долю завдяки тому, що вони монополізували релігійний ритуал.
С. Ф. Ольденбург зазначав, що в Індії «без брахмана не можна й кроку ступити, від дня свого народження до самої смерті й похорону людина залежить від брахманів, бо залежить від богів, і шлях до богів — через брахманів; і жертва, й молитви — шлях до богів — в їхніх руках».
Кшатрії були військовою елітою (колісничними, кіннотниками, вожаками бойових слонів). Суспільний статус цієї варни був менш престижний, аніж брахманської, проте саме в руках кшатріїв зосереджувалися матеріальні ресурси держави й сама державна влада (раджами ставали здебільшого кшатрії).
Байті (або «Вайш’ї») займались торгівлею, землеробством, престижними видами ремесел, служили в піхоті, посідали дрібні адміністративні посади, проте на державну політику майже ніякого впливу не мали. Вони становили основну оподатковувану масу населення країни, бо брахмани й кшатрії (як і каліки, жінки та студенти) податку не платили.
Цим трьом вищим варнам, генетично пов’язаним, на думку деяких індологів, з «аріями», протистояла як нерівноправна варна шудрів. Шудри, священним обов’язком яких вважалося прислуговування представникам вищих варн, передусім брахманам, були цілком відлучені від релігії (їм навіть заборонялося слухати Веди), що являло собою жорстоку форму дискримінації в суспільстві, де ритуально-міфологічне життя цінувалося надзвичайно високо. Вони не справляли упанаяну — ведійський обряд інщтщї, який полягав у носінні посвяченим особливого пояса й шнура (його надягали на ліве плече під праву руку) і за своїм релігійним значенням прирівнювався до другого народження людини (тому брахманів, кшатріїв та вайш’їв називали двіджаті — «двічі народженими», а шудрів — екаджаті — «раз народженими»). До шудрів ставилися як до домашньої худоби чи хатнього майна.
Поділ населення на варни вважався священним. Один із давніх міфів називав творцем варн «батька всього живого» Пуруші, який, мовляв, створив варни з різних ділянок свого тіла: брахманів із губ (ритуально найчистішої ділянки тіла), кшатріїв — із рук, вайш’їв — із стегон, шудрів — із ритуально нечистих ступень.
На самому дні суспільства, починаючи з VII—VI ст. до н. е., перебували все ж не шудри, а ачхуті — «недоторкувані», навіть дотик до яких ритуально оскверняв «двічі народженого». «Недоторкувані» не входили в систему варн і були, таким чином, ізгоями в суспільстві. Релігійна етика забороняла їм жити в місті чи селі, змушувала селитися здебільшого на цвинтарі, носити одяг мертвих, їсти лише з побитого посуду тощо. Коли «недоторкуваному» доводилось навідуватись у населений пункт, він давав знати про свій візит спеціальним дзвіночком, щоб «двічі народжені», які стрінуться на його шляху, вчасно відвернулись і не осквернили свій зір. Водночас релігійна етика дозволяла «двічі народженим» користуватися послугами «недоторканих», проголосивши руки останніх ритуально чистими. До речі, каста «недоторкуваних» існує в Індії донині й налічує близько 100 млн. чоловік.
Походження варн, передусім шудрів, залишається однією з найактуальніших і найскладніших проблем у сучасній індології. Здебільшого історики вважають творцями варнової системи
аріїв. Мовляв, арії в такий спосіб відмежувалися від темношкірого тубільного населення, зберегли чистоту своєї крові. Основним аргументом на користь цієї концепції служить той факт, що
одним з кількох значень слова варна є «колір». Проте, як зазначають опоненти расової концепції походження варн, жоден стародавній текст не пов’язує варни саме з кольором шкіри. Хоч кожна варна мала свій колір-символ (брахмани — білий, кшатрії — червоний, вайші — жовтий, шудри — чорний), вони означали не пігментацію шкіри, а певні етичні норми: білий — моральні чесноти, червоний — енергію та рішучість, жовтий — поєднання цих якостей, чорний — порочність та невігластво.
В радянській історіографії домінувала концепція, згідно з якою варнова ієрархія виникла з потреби забезпечити суспільну стабільність в умовах безприкладних етнічних, господарських, політичних, релігійних та культурних контрастів у суспільстві,
Зокрема, на думку Є. М. Медведева, утворення варн відбувалося таким чином. З появою брахманської та кшатрійської знаті неминуче ускладнилася соціальна обстановка. В тодішніх умовах послабити соціальне напруження можна було лише за рахунок чужинців. Завоювання чужих племен тимчасово згуртовувало переможців — знатних і простолюдинів, багатих і бідних — на ґрунті спільного використання чужої праці. При цьому паразитичним суспільним прошарком ставали не всі переможці, більшість рядових обшинників-вайш’їв, як і раніше, жила за рахунок своєї праці, хоча щодо поневолених чужинців і вона вважала себе панівною верствою. Чужинці ж у своїй масі ставали шудрами, тобто безправною я експлуатованою людністю. Поява «недоторкуваних» також була наслідком контактів між цивілізованим населенням і напіввар-варськими племенами. Аборигени, яких витіснили з обжитих місць і позбавили засобів до існування, мусили шукати порятунок у селах і містах. Вони бралися за виконання найважчих і ритуально нечистих робіт, тому викликали зневагу до себе у «двічі народжених» і навіть у шудрів. Спеціально для них елітні прошарки понавигадували безліч усіляких побутових обмежень та заборон.
Інші дослідники (наприклад, Л. Б. Алаєв) пов’язують виникнення варн із формами власності на землю. Мовляв, шудрами ставали ті, хто не був землевласником і працював у чужому господарстві.
Таким чином, концепцій стосовно походження староіндійських варн не бракує. Один з індологів зауважив, що їх існує рівно стільки, скільки дослідників бралося за розв’язання цієї наукової проблеми.
Спершу ізоляція варн була майже абсолютною. Перехід з однієї варни в іншу унеможливлювався, шлюби укладалися лише в межах варни, порушення варнової етики й традицій вважалися страхітливим злочином проти релігії і нещадно карались органами общинного самоврядування — від простого «очищення» (привселюдного споживання «п’яти нектарів» — суміші з молока, сиру, масла, коров’ячого кізяка й сечі) до вигнання з варни, тобто оголошення поза законом, приречення на громадянську смерть.
Проте за Маорійської доби, в умовах інтенсивного розвитку товарно-грошових відносин та переоцінки суспільних цінностей, у варновій системі відбувалися істотні зрушення. Падав суспільний престиж вайшів, натомість він зростав у шудрів, унаслідок чого спостерігалося зближення цих двох варн, наростало їхнє спільне протистояння брахманам та кшатріям. Непоодинокі брахмани зубожіли до такої міри, що наймалися пастухами, хліборобами, ремісниками, лікарями, просто слугами до шудрів, які збагачувались на торгівлі. Всередині варн та паралельно з ними почали виникати дрібніші ендогамні колективи — джаті, що їх історики вважають або перехідною формою від варни до середньовічної касти, або вже готовими кастами. Соціальний інститут кастджаті, кількість яких і само ізольованість зростали, остаточно склався в «Золотий вік Гуптів» (IV—V ст. н. е.).
Що лежало в основі цього соціального процесу? Відповіді на це запитання історична наука по суті ще не дала. Найімовірніше, тут дався взнаки цілий ряд чинників: екологічних, расово-етнічних, соціально-економічних, демографічних, причому як загальноісторичних, так і суто індійських. На думку індійських істориків,
станово-кастовий лад, хоч як це парадоксально, забезпечував мобільність індійського суспільства, оскільки давав змогу легко інкорпорувати нові клани чи племінні общини в індійський соціальний конгломерат у вигляді ще однієї касти, прискорив асиміляцію нових соціальних груп в індійському суспільстві.
У джаті об’єднувались люди переважно однієї професії. На відміну від варн, джаті мали свої органи самоврядування, свій релігійно-етичний кодекс (дхарму) та створену з членських внесків касу взаємодопомоги. З їхньою появою варнова система в Індії не зникла, вона залишилась, за образним висловом індолога, кістяком суспільства, а кастиджаті — його клітинами. Всіляких обмежень і заборон у межах станово-кастової системи аж ніяк не поменшало. Навпаки, каста прискіпливо регламентувала буквально кожен крок людини.
Англійський історик так описав роль касти в житті індійця: «Каста вказує, як слід приймати роди й освячувати людську істоту відразу після її появи на світ, як годувати груддю, пити, їсти та справляти нужду, ЯК умиватися, прати, наносити знаки, накладати грим, одягатися й прикрашати себе, як сидіти, підводитись і кланятись, як рухатись, робити візити, мандрувати, розмовляти, читати, слухати й думати, співати, працювати, відпочивати, воювати. В неї свої закони щодо суспільних і релігійних прав, переваг і прерогатив, щодо професії, навчання та виховання, щодо зобов’язань, обов’язків та практичної діяльності, щодо осягнення суті божества та обрядів, щодо помилок, провин і гріхів, щодо зв’язків між кастами, чого тут треба остерігатись, щодо виключення з касти, осквернення й очищення, щодо податків, щодо покарань, ув’язнення, вигнання за межі країни та страти. Каста визначає, що є гріхом, і пояснює, як його слід спокутувати... займається питаннями успадкування, дарчими, стягненням боргу, кредитами, прибутками, збитками й банкрутствами. Вона ухвалює рішення з питань, пов’язаних зі смертю своїх членів, їх похованням чи кремацією, увічненням їхньої пам’яті, захисту від образи душ померлих, коротше кажучи — причетна до всіх життєвих зв’язків, обставин, подій, до всього того, що передує життю і що приходить зі смертю».
До речі,
суспільний статус індійця визначався не лише його варновою чи кастовою належністю, а й ашрамами — етапами життя. Перебіг життя «двічі народженого», передусім брахмана, складався з чотирьох етапів: дитинства (тривало до ведійської ініціації-упанаяни), юнацтва (роки, коли індієць покірливо вивчав Веди в домі свого релігійного наставника-брахмана), зрілого віку (індієць повертався в батьківський дім, одружувався і ставав «домогосподарем») та старості, що приходила з появою онуків (індієць спершу ставав пустельником, а потім мандрівним аскетом).
«Закони Ману» так пояснюють останню, четверту, ашраму: «Прочитавши, як того вимагає дхарма, Веди, народивши синів, склавши доступні йому пожертви, хай спрямує він свої думки на кінцеве спасіння... Пороздававши жерцям усе своє майно... хай чекає він на свій час, як слуга чекає на свою винагороду. Раз на день хай він ходить за милостинею... (причому тоді), коли перестане дим підніматися з сільських хат, коли товкачі в ступках замовкнуть і жар згасне, і народ уже повечеряє і прибере зі столів залишки страви... Хай не засмучується він, якщо нічого не одержить, хай не радіє, якщо йому щось перепаде; хай бере тільки те, що потрібно для підтримання життя, і хай буде йому байдужою та страва, яку йому дадуть... Глибоким спогляданням хай пізнає він сутність світової душі, яка живе у всіх істотах, вищих і нижчих».
Варни у сучасному суспільстві
Варнова диференціація — це природна тенденція розвитку і структурування народного організму, який формує націю: «Хочуть того люди чи ні, визнають вони це чи ні, але вони вже поділені на чотири касти. ...Ніяке людське законодавство, ніякі філософські хитрування, ніякі псевдонауки, ніякі форми терору не здатні скасувати цей факт. Нормальне функціонування і розвиток людського суспільства можливі лише в тому випадку, коли цей факт буде визнаним і застосованим» (Петро Успенський).
Варни — це не суспільні стани, адже традиційно належність до варни визначається не походженням i не багатством, а виключно особистими здібностями та кваліфікацією. При цьому треба дуже стисло пояснити , що зараз не йдеться про вiдродження якихось архаїчних систем суспiльної органiзацiї. Це просто неможливо, адже змiнилися i навколишнiй свiт, i людське суспiльство. Наприклад, давня арійська варна Вайш’їв у наш час розщеплюється на дві складові варну Бізнесменів і варну Спеціалістів. Робота сучасного Спецiалiста нерідко потребує творчих людей з надзвичайно високим рiвнем iнтелектуального та духовного рiвня. Нинiшнi Спецiалiсти — це люди, якi професiйно вирощують хлiб, i роблять найскладнiшi хiрургiчнi операцiї, i складають чудовi пiснi, i розв’язують математичнi рiвняння. Попри надзвичайну рiзноманiтнiсть роботи, всiх їх об’єднує дiяльнiсть у рамках вузької спецiалiзацiї — на вiдмiну вiд функцiй бiзнесу, державного адмiнiстрування чи духовного проводу нацiї.
Наголосимо, що для варн за визначенням властива висока мiра взаємопроникнення. Спецiалiст високого духовного та iнтелектуального рiвня може стати Брахманом, а Бiзнесмен може перейнятися iнтересами всiєї нацiї i стати Кшатрiєм. Крiм того, здебiльшого коректнiше говорити не про належнiсть людини до певної "чистої групи" i, тим бiльше, варни (адже у сучасному світі варн ще немає), а про Шлях, який свiдомо обирає людина. Це може бути шлях Брахмана, шлях Кшатрiя, шлях Бiзнесмена або шлях Спецiалiста.
Якщо ж людина вiдчує, що обрала не свiй шлях, то вона зобов’язана спробувати iнший. Чим швидше вона знайде свою природну дiяльнiсть, тим бiльше у неї шансiв максимально розкрити свiй потенцiал i, таким чином, справдi досягнути життєвого успiху.
Спробуйте визначити, до якої варни належите ви? Чи відповідає ваша робота тим здібностям, які в вас закладені? Чи підходить вам ваш обранець (обраниця)? Адже відповідно до цієї теорії, для щасливого шлюбу необхідна людина з вашої «варни».
Для чоловіків може бути виняток: вони можуть вибрати собі жінку з сусідньої «касти» у напрямку вниз, такий союз також буде гармонійний. Це твердження цілком об’єктивне, адже схожі цінності, пріоритети, цілі, улюблені заняття об’єднують і сприяють глибокому розумінню партнера.
Таким чином, можна дійти до висновку, що поділ на «варни» цілком логічний, адже кожен народжується з уже закладеними здібностями і талантами. Визначивши, до якої категорії належите, ви зможете направити свої сили в потрібне русло, а також легше знайти відповідного партнера.
Дуже важливо розуміти, що кожна з «варн» виконує вагому роль, без якої суспільство не змогло б повноцінно функціонувати. Тому не можна вважати когось краще, а когось гірше. Ми просто різні.
Джерела:Історія Стародавнього Сходу: Навчальний посібник / Крижанівський О.П. - К. : Либідь, 2002.- 590 c.
Типологія особистості. До якої «касти» належите ви? /Катерина Воронкова, «Школа життя»
«Арiйський стандарт», Ігор Каганець
Актуально
25982 перегляди
До теми:
