Актуально
16468 переглядів
 |
«Життя сюрпризи підносить, життя лупить нам під дих» (Тимур Шаов).
Ось знову садонуло, дивом викрутився. Як я до ЦЬОГО допер?! Як мені о третій годині ночі таке осяяння зійшло, що і пацієнт живий, і я - без інфаркту? І вже не перший раз... Повідаю кілька коротких, абсолютно реальних історій.
Історія перша
Розказано доцентом Нікітіним на семінарі з філософії.
Війна. Групу розвідників послали за «язиком». Нишком захопити «язика» не вдалося, і після короткої перестрілки єдиний, що залишився в живих, німець засів у бліндажі з кулеметом, що був спрямований на двері. Відкрити і увійти - самогубство. Можна кинути у двері гранату. Німець буде убитий, завдання не виконане. З цієї ж причини повернутися неможливо, а на шум ось-ось набіжить вража сила...
Нікітін дав нам півгодини на роздуми. Ми не доперли. А розвідники діяли стрімко. Вони відкрили двері і кинули всередину гранату з невисмикнутою чекою.
Німець звалився на підлогу обличчям донизу. Подальше зрозуміло. Завдання було виконане.
Історія друга
З підручника з реаніматології.
Лікар витратив багато сил, рятуючи хворого. І раптом у хворого зупинилося серце. Очманілий від відчаю лікар щосили садонув окаянного хворого кулаком по грудині. Серце запустилося, людина ожила і прожила ще довго і щасливо. Зараз з обов’язкового удару кулаком по грудині починаються всі реанімаційні заходи при раптовій смерті.
Історія третя
Трапилася зі мною. Давав наркоз сорокарічної жінці, цілком здоровій (якщо не вважати приводу до операції - своєчасно виявленої пухлини у грудях). Все як завжди. Ввів пентотал, жінка заснула. Слідом - сукцініл-холін (деполяризуючий релаксант), щоб розслабити м’язи і перевести хвору на керовану вентиляцію.
І раптом, замість того щоб розслабитися, жінка кам’яніє. Усі м’язи напружилися і застигли. Жодними зусиллями неможливо увігнати в легені хоч молекулу кисню. І вона синіє, стає вже чавунного кольору. Серце ось-ось зупиниться. Нічого не розумію, вся операційна бригада теж.
Як з боку почув свій голос: «Ольго, тубарін, дві ампули, швидко!»
Ольга (анестезистка) викочує здивовані очі: «Аркадіосич, ви що?!»
Не пам’ятаю, що я гаркнув, але кулеподібна Ольга спурхнула як колібрі.
Хвора стала розслаблятися, буквально по мілілітру піддаватися вентиляції, спочатку маскою, потім вдалося відкрити рот, інтубувати, перевести на апарат...
Сів я не на підлогу, але табуретка перекинулася...
Що це було? Через кілька років, длубаючись в літературі зовсім з іншого приводу, знайшов відповідь. Єдиний порятунок у такій ситуації - велика доза кураре (тубаріна). Стаття вийшла в світ вже після цієї пригоди.
Історія четверта
З журналу «Винахідник і раціоналізатор».
На автомобільному заводі йшов брак. При різанні металу новітніми гідравлічними ножицями край заготовки хвилеподібно вигинався, через що ця заготовка не годилася вже нікуди. Фахівці зі шкіри лізли, домагаючись точного збігу різальних крайок - толку не було. Рішення знайшов один робочий: він розсунув леза і поставив їх трохи непаралельно. Заготовки засяяли досконалістю. Не знаю, чи знайшли теоретичне обґрунтування цьому ефекту.
Історія п’ята
Коли в Першу світову німці пустили на наших солдатів іприт, багато хто з них врятувалися, помочившись на ганчірку і притиснувши її до обличчя. Іприт частково нейтралізується, проходячи через розчин солі, але хто ж з солдатиків про це знав?
Так звідки прийшли рятівні рішення у всіх цих випадках? Адже не Боженька ж їх послав.
Тоді - Хто? Або - Що?
Звичайна відповідь у всіх випадках, коли я розповідав ці історії: інтуїція. І відразу всім все зрозуміло і на душі приємно! А що воно таке, ця сама інтуїція?
Публiкацiї за темою «Психологія та стосунки»:
