Хроніка знищення Кам’янець-Подільського Замкового мосту

Розповідь про долю унікального Замкового мосту в Кам’янці-Подільському - найстаршої (2 ст. н.е.) на території Центрально-Східної Європи пам’ятки архітектурно-інженерного мистецтва і пам’ятки культурної спадщини національного значення, яка через свою аварійність стала для Кам’янця-Подільського «куркою, що несе золоті яйця».

Аварійний міст намагаються "продати" мешканцям міста оптом і вроздріб, користуючись тим, що він стоїть на внутрішньоміській трасі. А фахівці, які впродовж 30 років намагаються врятувати пам’ятку від руйнації, стали маргіналами на ярмарку, де пам’ятки архітектури і територію Національного заповідника "Кам’янець" конвертують в живі гроші «забудовників» Старого міста – національного історико-архітектурного заповідника.

* * *

Є у Кам’янці-Подільському стародавній Замковий міст, що з’єднує Старе місто зі Старим замком. Його вік українські та польські науковці рахують з 2 століття нашої ери, вважаючи міст найстаршим у Центрально-Східній Європі. І якщо це так, то міст старший за Софію Київську! Вже одне це мало би змусити приділити цій пам’ятці особливу увагу і докласти всіх зусиль для її збереження і реставрації: не кожна країна може похвалитися антично-середньовічним мостом!

І хоча скептики (серед яких більшість – це кам’янецькі історики) дату 2 століття заперечують, але й жодної іншої дати обґрунтувати не можуть. Тому в різних документах, статтях, інтерв’ю можна зустріти і 2 століття, і 12, і 14.

Одна з цікавинок мосту - він стоїть вздовж річки, бо з’єднує правий берег р.Смотрич з її правим берегом: річка утворює петлеподібний закрут, в якому і знаходиться Старе місто.

Ще одна цікавинка - міст сполучає два заповідники: Національний історико-архітектурний заповідник "Кам’янець" (генеральний директор Василь Фенцур) та Державний історичний музей-заповідник (директор Віктор Травінський). У обох заповідників проблем чимало: постійно то там, то тут або горить, або руйнується.

Вже 30 років, з 1980 р. Замковий міст "офіційно" знаходиться в аварійному стані. Насправді ж "стаж аварійності" можна помножити на 10. Адже міст не був розрахований на артилерійський обстріл, якого зазнав 1672 року, на танкові колони другої світової та важкі автопоїзди післявоєнних часів, що йшли по транзитній трасі Хмельницький-Чернівці.

Фахівці стверджують, що міст пережив 13 будівельних етапів - з 2-го до 20-го століть. Вони гадають, що в перші століття нашої ери на гребені скельного перешийку було побудовано муровані пілони з дерев’яним переходом. За часів середньовіччя пілони з’єднали стрілчастими арками.

Коли турки здобували Кам’янець в 1672 р., вони сильно пошкодили міст, після чого реконструювали його, перетворивши на перехід-греблю. Арковий міст обмурували з обох боків високими товстими мурами, а проміжки між арками засипали землею впереміж з камінням. Ззовні міст виглядав як потужний мур, але всередині конструкція утворилася не вельми надійна.

Земля під арками з часом просідала, ущільнювалась і "видавлювала" бічні мури зсередини. Їй "допомагала" ще й вода, яка потрапляла всередину мосту, зволожуючи і ущільнюючи засипку. Вода потрапляла в міст і з боку Старого міста, і від Старого замку, що лежать вище від мосту: дорога з обох боків мосту має підйом. А під час другої світової по мосту необхідно було прогнати німецькі танки. Німці - не слов’яни, "на авось" нічого не роблять. Вони не ризикнули пропускати мостом, що знаходився в "сідловині", танкову колону, і поверх мостових арок зробили триметрову кам’яно-земляну насипку впереміж з цементним розчином. Рівень полотна мосту підняли на 3 м і танкам не довелося газувати, щоб подолати підйом перед островом. Таким чином поверх мосту ліг товстий шар землі - додаткові 2 тисячі тонн зайвої ваги на мостові арки.

Проблеми мосту почались на початку 18 ст., коли вода вирвала чималий шмат скелі під мостом. Двічі, в другій половині 19 століття, бічні мури обвалювалися, один раз майже на половину довжини мосту. Тоді й дізналися, що всередині мосту знаходяться арки. У 20 ст. процес руйнацій прискорився через техногенні навантаження. В 1980 р. рух по мосту закрили. Пообіцяли, що проведуть його дослідження і реставрацію.

До досліджень залучили провідних фахівців-мостобудівельників. Їх висновки керівництву міста не сподобались. Міст потребував серйозного ремонту. А оскільки він є пам’яткою архітектури, мова йшла про реставрацію. А це довше і дорожче. Крім того, щоб розпочати справжню реставрацію, треба закрити по мосту не лише транспортний, а й пішохідний рух. Отже, треба зробити об’їзну дорогу. Ці проблеми були відомі ще 1980 року. І кожна команда "батьків міста" відкладала її вирішення, думаючи, що запасу міцності мосту "на її вік вистачить". Але, керуючись інстинктом самозбереження, кожна команда удавала, що намагається вирішити проблему. Найпростіший шлях - обмежити/закрити рух по мосту.

З 1980 р і дотепер транспортний рух по мосту періодично то відкривають, то закривають. Відкривають перед черговими виборами або іншими "знаменними" датами. Закривають, коли щось трапляється (валиться, протікає).

І тоді починають активно "досліджувати" і "ремонтувати" міст до чергової події, з нагоди якої міст знову відкривають.

В 1987 р. обвалилася частина внутрішньої арки мосту. В 1996 р. обрушився шмат скелі під мостом. Після сильних злив на стінах мосту проступають вологі плями і виростає трава. Це свідчить, що вода, яка знаходиться всередині, шукає виходу. Фахівці кажуть, що бічні мури під тиском внутрішньої засипки випучуються і можуть обвалитися, як у 19 столітті. Але психологія людей зрозуміла - може обвалиться, а може й ні, чому саме зараз? Напевно, міст ще постоїть, нехай цю проблему вирішують прийдешні керівники.

Міст зв’язує Старе місто з мікрорайоном Підзамче, де мешкає близько семи тис. населення Кам’янця. Кожного ранку мостом ідуть і їдуть десятки і десятки людей - на роботу, до школи, бо шлях через Старе місто найкоротший. Ввечері люди вертаються. На Підзамчі мешкає й нинішній мер міста М.Сімашкевич.

Яких тільки аргументів не наводили вчені, архітектори і конструктори, в тому числі й зарубіжні, щоб переконати міське керівництво: треба раз і назавжди вирішити проблему Замкового мосту – зробити зручну і якісну об’їзну дорогу, а на мості провести якісну реставрацію, щоб пам’ятка стала «візиткою» заповідника і більше не створювала проблем.

Але не хотять кам’янчани їздити в об’їзд! Звичка – друга натура. І всі аргументи, що міст може стати пам’яткою ЮНЕСКО, додати Кам’янцю міжнародної слави, розбиваються о звичку! А знайти контраргументи при бажанні просто, було би бажання.

Останнім часом про Замковий міст особливо багато говорять у зв’язку з тим, що міське керівництво запровадило плату за проїзд по мосту і поставило «митницю», в чесність якої не вірять. Гроші, буцім-то підуть на реставрацію і "покращення" транспортного сполучення в місті. Такі митниці вже були в історії мосту, і всі вони наказали довго жити. А проблема аварійності мосту залишилась.

Мало хто вірить, що міська влада насправді хоче врятувати міст. Скоріше за все, вона не дуже усвідомлює і його унікальність «для історії людства», і стан аварійності. Влада такими вічними категоріями не мислить, вона вирішує нагальні питання. Треба – влаштовує на чергове свято ралі по аварійному мосту, треба – просить грошей на реставрацію.

До 1996р. мостом займалися українські мостобудівники і реставратори. В 1980 і 1984 рр. вони довго і серйозно досліджували міст і встановили, що бічні мури мосту випучуються, і що цей процес прогресує. Чергові дослідження провели в 1994 році. Виявилось, що обвалилася одна з внутрішніх арок мосту: це "списали" на землетрус у Румунії в 1987 р. Але після обвалу 1996 року частини скелі під мостом фахівці забили на сполох. Їм вдалося привернути до мосту увагу міжнародної спільноти. Спочатку порятунком мосту разом з українськими фахівцями опікувалися поляки, а згодом проблему мосту підняли на світовий рівень: зусиллями українських і польських фахівців міст було включено до Списку пам’яток світу, що перебувають під загрозою знищення і знаходяться під опікою фонду World Monuments Fund .

Включення будь-якої пам’ятки до цього списку в світі розцінюється як важливий крок, що наближує об’єкт до порятунку: пам’ятка попадає в поле уваги міжнародної спільноти і ініціює державу, на території якої вона знаходиться, до реалізації програми порятунку. Ці ініціативи неодмінно підтримуються фондом, який своєю чергою сприяє пошуку інвестицій. Так відбувається в усьому світі. Але не у нас!

Пострадянська психологія інша: люди звикли, що можна отримувати все, нічого не вкладаючи. Від Фонду, очевидно, чекали солідного фінансового «вливання», яким можна було розпорядитися на власний розсуд. Приблизно такі сподівання були і на номінування Кам’янця до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Дивна річ! У нас чомусь вважають, що іноземці перед тим, як приїхати подивитись на наші визначні пам’ятки, повинні спочатку оплатити їх реставрацію, а потім вже наповнювати гаманці наших же турагенцій, готельєрів і рестораторів. А вони там, на заході (чомусь!) не поспішають вкладати кошти в те, що ми самі не цінуємо.

Деякі українські фахівці, історики архітектури і реставратори, на щастя, думають інакше. В 1996 р. Замковий міст став об’єктом українсько-польської співпраці, започаткованої київським архітектором, багаторічним дослідником і реставратором Кам’янця, завідуючою відділом реставрації Київського НДІ теорії та історії архітектури і містобудування (НДІТІАМ) Ольгою Пламеницькою. Було укладено угоду про співпрацю щодо реставрації мосту між НДІТІАМ та Варшавським НДІ доріг і мостів. А 1999 р. було утворено український добродійний фонд «Замковий міст» (президент Ольга Пламеницька) та польську фундацію «Most» (президент Януш Римша), метою яких було розроблення проекту реставрації споруди і виведення її з аварійного стану.

В 1997 р. розпочалися дослідження мосту, що виконувались Київським інститутом НДІТІАМ (О.Пламеницька), Київським реставраційно-технологічним центром «Конрест» (директор Юлія Стріленко) та Варшавським інститутом доріг і мостів (Януш Римша). Ці дослідження задокументовано відеозйомкою. Коли фахівці дійшли спільної думки щодо концепції протиаварійних робіт і реставрації, у Кам’янці в червні 1999 р. було зібрано міжнародну нараду, де представлено концепцію і прийнято резолюцію, яка дала можливість перейти до наступного етапу роботи - в рамках діяльності спеціально утворених українського та польського добродійних фондів.

Саме в результаті цієї роботи, у 1998 р. виникла ідея - включити міст до всесвітнього списку пам’яток архітектури, що перебувають під загрозою знищення. В «активах» України на той час були лише дослідження мосту, але цього було достатньо, щоб розпочати перший етап – подати аварійний міст до списку. Ольга Пламеницька опрацювала змістовну частину «Анкети», а "Конрест" виступив офіційною установою, що подала об’єкт до списку і забезпечила оформлення, переклад і відправку матеріалів. В короткий термін було підготовлено пропозицію, що включала опис стану мосту, характеристику проблеми збереження, бюджет робіт. Все було перекладено на англійську мову, завізовано в Держбуді України та НІАЗі (віза НІАЗу – єдиний внесок заповідника в роботу) і влітку 1999 р. відправлено до Нью-Йорка.

Після розгляду документації Замковий міст серед численних претендентів було визнано достатньо аварійним для включення до списку. Звичайно, це була радісна подія, але предмет радості був вельми сумнівним – аварійний стан споруди.

Українська сторона отримала лист-повідомлення про включення мосту до списку 2000 року, перелік об’єктів, які потрапили до списку, а також книгу з їх описом. Найважливіша інформація містилася в листах фонду WMF. Керівництво фонду повідомляло про велику вірогідність включення Замкового мосту до списку, а також про те, що для отримання фінансової допомоги на реставрацію необхідно оновити запит, в якому відобразити зміни, що сталися за минулий рік на об’єкті і надати опис проведених державою робіт.

Оскільки нічого не було зроблено і писати було нічого, з поданням вирішили почекати.

Наступного 2001 року було підготовлено нову пропозицію для отримання ґранту на реставрацію мосту.

Ось таким є сьогодні міст зсередини

Оскільки необхідно було вказати обсяг виконаних по мосту робіт, до категорії «досягнень» попала затверджена 2000 року «Перспективна програма консерваційних і реставраційних робіт по комплексу Старого і Нового замків та Замкового мосту», розроблена інститутом НДІТІАМ в 1999 р. (автор О.Пламеницька), у складі якої Замковий міст був частиною загальної програми реставрації комплексу фортифікацій і на яку лише передбачалося відкрити довгострокове фінансування.

По великому рахунку це не було конкретними заходами по реставрації мосту, але у нас не бачать суттєвої різниці між словом і ділом. Кумедно, але до «активів» України у боротьбі за збереження мосту включили навіть відеосюжет про міст та інтерв’ю з О.Пламеницькою, зняті у Кам’янці польським телеканалом «Polonia» для польського телебачення. Щоб не виглядати вже зовсім смішно, до переліку «практичних реставраційних робіт» 2000 року, виконаних на мості, включили проведені реставраційні роботи на суму аж 66 тис. гривень ! (12 тис. доларів). «Підсилили» свої активи також повідомленням про те, що до Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було подано номінацію «Старе місто», яку було зареєстровано в попередньому списку під № 864. Тепер, через 13 років, ми можемо лише посміятися з цього останнього пункту.

Отже, з моменту подання мосту до списку (літо 1999 р.) до підготовки наступного запиту (лютий 2001 р.) власне на аварійний міст було витрачено смішну суму – 66 тисяч гривень. Решта – це були паперові заходи, яким щонайменше вірять у світі.

Тому немає нічого дивного, що WMF відхилив пропозицію 2001 року. Але коректно запропонував її поновлювати, інформуючи про нові заходи, здійснені державою Україна.

Українсько-польська співпраця набирала обертів. У 1999 р. під патронаром національних комітетів ICOMOS України і Польщі було створено добродійні фонди - "Замковий міст" (президент Ольга Пламеницька) і "Most" (президент Януш Римша). У квітні 2000 р. у Варшаві відбулася зустріч прем’єр-міністрів Польщі та України Єжи Бузека та Віктора Ющенка, на якій президенти обох фондів, український архітектор О.Пламеницька (на фото) і польський інженер Я.Римша презентували концепцію реставрації мосту як результат чотирирічної співпраці, яка вийшла на новий рівень і потребує державної підтримки.

Прем’єри домовились про 50-відсоткову дольову участь у фінансуванні підготовки проекту реставрації. Його вартість була обрахована, а кошторис за рекомендацією польської сторони пройшов експертизу Держбуду України. Польська сторона готова була фінансувати роботи за умови, що українські та польські фахівці опрацюють спільну концепцію реставрації і будуть спільно її реалізовувати.

В очікуванні фінансування з боку Польщі українська сторона надала "гарантії" дольового фінансування роботи і навіть підготувала проект постанови Кабміну з приводу фінансування реставрації мосту. Але постанова не вийшла.

Польща свої зобов’язання виконала стовідсотково.

Натомість Україна на початку 2001 року вирішила про свої обіцянки скромно забути. Українським "внеском" у проект стала лише офіційна видача завдання на реставрацію мосту, підписаного в тому числі й директором НІАЗу Василем Фенцуром, а наступним кроком - лист Фенцура до президента фонду "Замковий міст" з проханням розробити за кошти Уряду Польщі проект ліквідації аварійного стану відповідно до реставраційного завдання.

Український та польський фонди уклали угоду про спільне виконання проекту, визначили склад його виконавців - висококваліфікованих фахівців профільних інституцій - інститутів НДІТІАМ, Укрпроектреставрація, реставраційного центру "Конрест", Київського інституту "Будпроект" та Варшавського НДІ доріг і мостів.

Проект був розроблений за польські кошти міжнародною групою фахівців в рамках діяльності українського і польського благодійних фондів. Але у черговому поданні від України на отримання гранту від WMF його представили як здійснене офіційне «досягнення» України.

І все було би добре, якби розробленому міжнародною групою фахівців проекту інженерної реставрації мосту дійсно дали хід.

В жовтні 2001 р. міжнародний творчий колектив під егідою фонду «Замковий міст» і фундації «Most» (у складі архітекторів-реставраторів, інженерів-конструкторів, технологів та інженерів-будівельників) завершив підготовку проекту інженерної реставрації пам’ятки.

Проект передбачав три стадії реалізації. Перша - ліквідація аварійного стану з частковою реставрацією, наступні стадії - чергові реставраційні етапи. Суть проекту полягала в демонтуванні бічних мурів, завдяки яким всередині мосту накопичується волога. Адже перехопити потоки грунтових вод зі Старого міста та замкового пагорбу - технічно і економічно на межі можливого. Усунення обмурування відкривало прекрасну пам’ятку - унікальну на теренах Центрально-Східної Європи! Вартість інжереної реставрації мосту з повною ліквідацією його аварійності, осушенням і реставрацією унікальних середньовічних конструкцій (1 етап) коштувала 1 мільйон 680 тисяч гривень. Вся документація, опрацьована міжнародним колективом, включала сім томів - історичні дослідження, обгрунтування архітектурно-інженерного рішення, ескізний проект, архітектурний робочий проект з інженерним рішенням, робочий проект організації будівництва, кошторис.

Після завершення у 2001 р. розроблення проекту і його офіційних слухань депутатським корпусом Кам’янця-Подільського з’явилась надія, що робота буде просуватися. Роботу було сприйнято дуже позитивно, і мер міста Олександр Мазурчак подякував фонду "Замковий міст" за роботу, яка, на його думку, повинна була продовжуватися.

Після цього в листопаді 2001 р. проект розглянули на засіданні вченої ради НІАЗу та містобудівної ради Кам’янця-Подільського.

Тут головував директор НІАЗу Василь Фенцур. Фондам подякували за виконану роботу, а в рішенні ради несподівано з’явилась пропозиція - НІАЗу розробити "альтернативні варіанти" проекту. Проект рішення ради готував Василь Фенцур. Після цього про проект, розроблений міжнародним колективом високопрофесійних фахівців... забули на більш ніж два роки.

Що ж відбулося за цей час?

У 2002 році автор проекту реставрації мосту Ольга Пламеницька зробила дві спроби поновити пропозицію до міжнародних фондів для отримання коштів на реставрацію мосту, виступаючи вже як президент фонду «Замковий міст». Вона самостійно, без жодної підтримки з боку НІАЗу та державних інституцій, підготувала пакет документів до двох фондів – «Ambassador’s Fund for cultural presrrvation» (фонд Посла США в Україні) та «Kress Foundation Europian Preservation program», власним коштом здійснивши і переклади і пересилку матеріалів. Поза сумнівом, для таких серйозних запитів, сил одного добродійного фонду і одного президента було замало: з-поміж 160 претендентів фондом «Kress Foundation» було відібрано лише 13, які безперечно мали соліднішу державну підтримку.

Аналогічну відмову фонд «Замковий міст» отримав і від «Ambassador’s Fund».

Можна було знову пробувати подавати пропозиції на подібні ґранти. Але ситуація у Кам’янці-Подільському різко змінилась. Директор НІАЗу Фенцур на початку 2001 р. несподівано звернувся до фонду "Замковий міст" з листом, в якому зазначав, що НІАЗ не отримав виконавчого кошторису і проекту, а також цікавився, чи за рахунок польських коштів можна провести дослідження мосту.

Йшлося, безперечно, про підготовку "альтернативного варіанту проекту", до якого фонд "Замковий міст" і фундація "Most" не мали жодного відношення. Умови українсько-польської співпраці передбачали фінансування опрацювань лише за концепцією, узгодженою українськими і польськими фахівцями, а не альтернативних проектів, що їй суперечили. Виконавчий кошторис від фундацій отримала польська сторона, яка фінансувала проект. НІАЗ явно перевищував повноваження, бажаючи контролювати кошти польського уряду. Нарешті, проект міг бути переданий для реалізації лише після його затвердження органом охорони памяток архітектури - Держбудом України. Забігаючи наперед, скажемо, що проект був переданий Держбуду України та Посольству Республіки Польщі після розгляду на раді Держбуду в 2004 р. Частина ж коштів залишилась невикористаною і була повернута разом з детальним звітом.

Що стосується НІАЗу, то використавши сприятливий інформаційний фон, створений українсько-польською співпрацею, Василь Фенцур у 2001 р. надав запит на державне фінансування на «реставрацію Замкового мосту» в сумі аж 5 мільйонів 300 тисяч гривень!

Хоча проектом передбачалася втричі менша сума! Мимоволі приходить аналогія: на ліквідацію аварійного стану башти Нової Західної після руйнації лише частини її стіни місто запросило майже таку саму суму - 5 мільйонів 200 тисяч (при несумірно меншому обсязі робіт). Щось не відрізняються кам’янецькі керівники ані оригінальністю, ані скромністю апетитів!

І почав Василь Фенцур, замовник робіт по Замковому мосту, «видоювати» державу, але під зовсім іншу, ніж передбачали розробники проекту, програму.

З 2002 р. НІАЗ оголосив тендер на науково-проектні роботи по Замковому мосту. В ньому взяв участь інститут НДІТІАМ, який з 1994 року виконав низку робіт з дослідження і проектування реставрації Замкового мосту.

Несподівано свою пропозицію до тендерних торгів подав львівський інститут «Укрзахідпроектреставрація», який ніколи Замковим мостом не займався. Тендерний комітет очолював директор НІАЗу Василь Фенцур. Процедура передбачала заслуховування реставраційних концепцій претендентів. Концепцію робіт на засіданні тендерного комітету 14 червня 2002 р. представили зав. відділом НДІТІАМ О.Пламеницька та зав. відділом київського НДІ будівельних конструкцій канд. технічних наук В.Крітов. НДІТІАМ запропонував вести роботи, ґрунтуючись на опрацьованому міжнародною групою проекті, який отримав позитивні рецензії провідних фахівців-мостобудівельників України.

Коли ж настала черга львівського інституту, його директор канд. історичних наук І.Могитич відмовився озвучити як концепцію, так і вартість робіт, пояснивши, що «це комерційна таємниця інституту». Після короткого засідання тендерного комітету і таємного обговорення пропозицій тендерний комітет під керівництвом В.Фенцура обрав для виконання робіт на Замковому мості Львівський інститут «Укрзахідпроектреставрація».

Відповідь на закономірне питання – якими були причини прийняття пропозиції інституту «Укрзахідпроектреставрація», знайшлася… в газеті "Кам’янець-Подільський вісник"!

Виявилося, що кількома днями раніше відбулася поїздка В.Фенцура і О.Мазурчака до Львова, де фактично і було обрано виконавця робіт – львівський інститут. Тендер був простою формальністю.

Доля мосту була вирішена саме під час тієї зустрічі у Львові. Львів’яни запропонували вирішити транспортну проблему для міста і провести роботи «малою кров’ю», після чого відновити транспортний рух по мосту.

Безперечно, не мер Мазурчак запропонував директору НІАЗу Фенцуру зв’язатися з львів’янами-реставраторами, а, очевидно, навпаки. Хоча на той час експертиз і висновків про аварійний стан мосту біло більш, ніж достатньо, щоб зрозуміти, що транспортний рух по мосту – це шлях в нікуди. Саме позиція НІАЗу мала би бути принциповою, саме НІАЗ повинен був відстоювати інтереси унікальної пам’ятки національного значення. Фенцур як ніхто знав, що пам’яткоохоронне законодавство забороняє транзитний рух по території пам’яток і що використання не повинно шкодити стану збереження пам’ятки. Але Фенцур «здав» міст.

Львів’яни працювали півтора роки. В результаті народився «Проект ліквідації аварійного стану пам’ятки архітектури ІІ, ХІV, ХVІІ ст. Замкового моста» кошторисною вартістю 1 мільйон 131 тис. грн., який передбачав тільки одну річ – влаштування поверх дорожнього полотна мосту монолітної залізобетонної плити і відвід води трубами великого діаметру, прокладеними вертикально просто по фасадах мосту. Жодних робіт реставраційного спрямування проектом не було передбачено. Так ось який "альтернатианий" варіант мав на увазі пан Фенцур, готуючи рішення ради у Кам’янці наприкінці 2001 року! Воістину - рішення гідне директора національного заповідника!

8 квітня 2004 року Міністерство будівництва України за поданням НІАЗу призначило розгляд на науково-методичній раді лише одного, львівського проекту. Президент Українського національного комітету ICOMOS, директор НДІТІАМ звернувся до міністерства з проханням розглянути і проект, розроблений міжнародним колективом під егідою добродійних фундацій та під патронатом польського та українського комітетів ICOMOS.

Отже, на науково-методичній раді було розглянуло на два проекти – комплексний проект ліквідації аварійного стану і реставрації Замкового мосту (у складі архітектурних досліджень, обґрунтування проектних рішень, робочої документації та ліквідацію аварійного стані і реставрацію першої черги, проекту організації будівельних робіт, ескізного проекту повної реставрації мосту, кошторису), опрацьований міжнародним колективом фахівців під егідою українського фонду «Замковий міст» і польської фундації «Most», а також проект львівського інститут «Укрзахідпроектреставрація».

Рішення приймалося окремо по кожному з проектів. Проект фонду «Замковий міст» займав цілу стіну зального приміщення. Проект львівського інституту складався з… одного креслення формату А4 – на ньому був переріз залізобетонної плити. Зміст документації в трьох томах присутнім залишився невідомий. Скажемо по секрету - там були розрахунки і понад 80 схем комп’ютерного моделювання мосту.

Скромний абзац у висновках присутнім на раді не озвучували, але з нього стає зрозумілим, що інженери акцентували потребу з’ясування внутрішньої конструкції мосту, бо класти залізобетонну плиту на "кота в мішку" небезпечно.

І креслення мосту, що показувало його досліджену частину (лише третину!), не залишало сумнівів у необхідності з’ясування хоча би кількості прогонів і стану арок.

І якщо основні параметри мосту і стан скельної основи не були з’ясовані, на що ж тоді мала лягати залізобетонна плита, що навантажувала міст своєю вагою додатково до німецьких 2000 тонн ще на 500 тонн?

На раді в Держбуді проектувальники і кам’янчани згрупувалися в перших рядах, поряд з одиноким кресленням залізобетонної плити. Відчувалося, що ця плита їм дуже потрібна і що рішення ради вже готове. Присутні запитували: що ми рятуємо - унікальну пам’ятку чи комунальну споруду? Говорили багато. Не голосували. Розвели руками - місту потрібен міст! І навряд чи доцільно змінювати його "звичний" вигляд!

Рішення по кожному проекту варто зацитувати повністю:

1. Проект “Ліквідації аварійного стану Замкового мосту у Кам’янці-Подільському Хмельницької області” (Укрзахідпроектреставрація).

Вирішили׃ Проект ліквідації аварійного стану Замкового мосту схвалити в цілому. Представлену роботу рекомендувати до затвердження, оскільки запропоноване рішення не передбачає зміни історично сформованого вигляду Замкового мосту і дає можливість використовувати міст за його функціональним призначенням. Продовжити науково-дослідні, проектні та ремонтно-реставраційно роботи з метою збереження видатної пам’ятки.

2. Ескізний проект реставрації Замкового мосту в м.Кам’янці-Подільському – пам’ятки архітектури 2 – 18 ст. та історичні обґрунтування до проекту.

Вирішили׃ Поєднати роботу по розробленню наступної стадії проекту з проектом, розробленим ін.-том Укрзахідпроектреставрація. Залучити для співпраці спеціалізовані інститути – НДІ будівельних конструкцій та Київський будпроект. У проекті передбачити проведення заходів по осушенню та ліквідації вологості стін Замкового мосту. Проектом зберегти історично сформований вигляд Замкового мосту.

Проектна документація повинна включати проект організації будівництва (ПОБ), виконання робіт (ПВР).

Протокол ради було оформлено лише наприкінці листопада 2004 р., через сім (!!!) місяців. Він містив розбіжності з тим, що відбувалося на раді. Зокрема, у проекті фонду «Замковий міст» були наявні і заходи по ліквідації вологості, і детальний проект організації робіт – на відміну від львівського проекту, де ці розділи були відсутні. А в протоколі - все навпаки!

Це рішення науково-методичної ради Держбуду було остаточним вердиктом для Замкового мосту.

2005 року розпочалися будівельні роботи. Але у проекті львів’ян був відсутній проект організації робіт, без якого проводити роботи заборонено, та й експертиза не пропустить. Львів’яни, як потім виявилося, і не збиралися цей проект розробляти. Винахідливий генеральний директор НІАЗу В.Фенцур придумав – як отримати його задарма.

В липні 2005 р. він чемно попросив проект організації будівництва «для ознайомлення і порівняння з львівським проектним рішенням» у О.Пламеницької. Вона передала йому проект, розроблений фахівцями інституту «Київський будпроект» на замовлення фонду «Замковий міст» коштом Уряду Польщі. Передала на кілька днів, звісно, для користі справи, адже міст чим завинив? В.Фенцур повернув проект... через п’ять місяців, 3 листопада 2005 р., і у зміненому вигляді: на титульній сторінці тому та на кожному кресленні стояв штамп: «Погоджено до виробництва робіт. Головний інженер МЗ-60 (підпис) 25 липня 2005 р.».

Таким чином, відбулося кримінальне підроблення документів і присвоєння мостозагоном-60 ВАТ «Мостобуд» (начальник мостозагону В.Д.Мельничук) проектної документації, розробленої у складі іншої документації, для іншого проектного рішення, іншими авторами, а головне – коштом Уряду Польщі.

Василь Фенцур, як завжди, сказав, що він не підозрював про використання проекту. Хіба можна в це повірити, адже йому як замовнику було достеменно відомо, що у львівському проекті був відсутній проект організації будівництва! Але цього не знала Ольга Пламеницька, яка саме йому передала документацію і саме від нього її отримала. Не виключено, що за розроблення цього ґрунтовного розділу проекту комусь було проплачено реальні кошти.

Роботи згідно львівського проекту провели швидко - протягом серпня-жовтня 2005 року. Про жодні додаткові дослідження не було й мови. Довбали, заливали, бетонували. В жовтні Замковий міст було офіційно здано в експлуатацію. Головою приймальної комісії був замовник робіт – генеральний директор НІАЗу В.Фенцур, заступником голови – зав. реставраційним відділом НІАЗу В.Лобова (вона ж здійснювала технічний нагляд за роботами). Рішення приймальної комісії звучало так: «Пред’явлений до прийняття закінчений ліквідацією аварійного стану Замковий міст пам’ятка архітектури 12-18 ст. прийняти в експлуатацію».

Отже, у 2005 році міст здано в експлуатацію. Що ж ми отримали? На мості - широкий "проспект" з неоковирними алюмінієвими бар’єрними огорожами, розрахованими на вантажівки. На фасадах міст "прикрашають" дві масивні труби, якими поверхневі води скидають з мостового полотна - плід інженерного генія львівських реставраторів:

Промислового вигляду перила теж є своєрідною "прикрасою" середньовічного мосту. Когось має переконати така "реставрація"? Ну гаразд, але хоч мети досягли і тепер з мостом все о’кей? Аварійний стан ліквідовано?

Увага! Вже менше ніж через рік, 19 вересня 2006 р. співробітники НІАЗу В.Фенцур, Л.Василенко та Л.Рудюк складають «Акт технічного стану» Замкового мосту, в якому загальний стан пам’ятки визнається як «незадовільний».

І вже 2007 року складається новий перелік пам’яток НІАЗу, що потребують реставрації за рахунок коштів державного бюджету. Види робіт, на які заплановано ще виділити кошти в сумі 2 мільйони 647 тисяч гривень, зазначені як «ремонтно-реставраційні роботи ліквідації аварійного стану стін, склепінь, скельної основи, благоустрій території». Запит підписано В.Фенцуром та В.Лобовою – головою та заступником голови комісії, що приймала міст.

Виходить, вже тоді, приймаючи міст в експлуатацію, вони знали, що «наша пісня гарна й нова»?

В травні 2008 р. аварійний міст став частиною траси автомобільного ралі. А в жовтні 2008 року мер міста А.Нестерук звернувся до директора НДІ будівельних конструкцій (того самого інституту, якому в червні 2002 р. голова тендерного комітету Фенцур відмовив у виконанні робіт по мосту) з проханням «виконати комплексне обстеження» Замкового мосту і надати висновки щодо «чинників, які негативно впливають на його експлуатаційні якості».

Того ж року бічні мури мосту обмащували цементним розчином (ін’єктували), щоб не просочувалась вода зсередини. А скельний підмурок (мокрий!) обмуровували камінням. Вони думали перехитрити воду! Але вода шукала вихід - і знайшла. Після злив, що пройшли містом, вона виступила, але на сусідніх ділянках.

А директор НІАЗу Василь Фенцур щороку отримував від держави по кількасот тисяч гривень на "ін’єктування" мурів і скель мосту. Цікаво - скільки тонн цементного розчину можна закачати у щілини скелі під мостом? Багато? Хто перевірить? І у Кам’янці жартували: до пенсії Фенцуру цих "ін’єкцій" вистачить!

Того ж року по мосту (вже вкотре!) офіційно обмежили рух.

23 грудня 2008 р. на сесії міськради обговорювали питання "збереження" мосту, інформуючи, що він вже 300 років є аварійним і що його варто взагалі закрити для проїзду. Мешканці Підзамча бунтували (ну прямо як у ці дні) - нічого, як бачимо, не змінилося ані за чотири роки, ані за тридцять, упродовж яких постійно ведуть розмови про "аварійний" міст, водночас пристосовуючи його для транспортного руху.

2012 рік. На міст витрачено вже більше чи менше чотирьох мільйонів. Яка ситуація? На сесії міськради у березні її доповідає генеральний директор НІАЗу В.Фенцур. Це якесь дежавю! Таке враження, що переписано акт обстеження 1998 року!

А транспортні потоки через міст зростають: щоденна "норма" перепуску вже сягнула понад 3000 авто!

2013 рік. Все повторюється. Міст в аварійному стані, знову точаться дискусії - обмежувати чи закривати проїзд, платити чи не платити. А тимчасом "митниця" вже працює, продаються "проїзні" через міст різної вартості, і за чотири дні зібрали 50 тисяч гривень!

Місцева преса продукує статейки під цинічними назвами на кшталт "ЗАМКОВИЙ МІСТ УЖЕ НЕСЕ ЗОЛОТІ ЯЙЦЯ. ТЕПЕР ЗА ЦІЄЮ "КУРКОЮ" ОКО ТА ОКО".

Хтось рахує виручку за перші дні "збирання в’їзного мита" і радіє: так ми ж за ці гроші від аварійного мосту налагодимо комунальний транспорт міста! І в першу чергу визначили - 25 відсотків на комунальне підприємство "Автопарк". А решту розподілятиме міськрада. Можна собі уявити - скільки буде пропозицій!

І поступово обговорення переходить на інші теми - скільки і кому платити за проїзд аварійним мостом, в кого є пільги...

І людей зрозуміти можна. Бо вже виросли діти, ростуть онуки, а аварійний Замковий міст - як старий мозоль Старого міста. Ну не дає рухатись вперед! І хоч підписи під документами ставлять щоразу інші "батьки міста", їх зміст в засаді залишається незмінним, як незмінним упродовж 25 років залишається "батько Старого міста" - Василь Фенцур. А він, як відомо, працює на реалізацію стратегічного плану знищення Старого міста. І щось підказує, що Замковий міст став частиною цього плану.

Ми висвітлили найяскравіші моменти тривалого марафону за збереження Замкового мосту. В кінці цього шляху виявилася прірва. Виявилося, що кілька десятків фахівців України та інших країн, а також представників польського уряду кілька років "бавилися", витрачали час, кошти і зусилля для того, щоб кам’янецькі діячі під "методичним керівництвом" директора НІАЗу В.Фенцура поховали все під залізобетонною плитою. А тепер ці ж діячі хотять когось переконати, що вони прагнуть зберегти Замковий міст... водночас конвертуючи його аварійний стан у живу валюту!

НІАЗу "Кам’янець" конче потрібен цей постійно аварійний міст, як і десятки "аварійних" пам’яток, які ніхто не реставрує до кінця - не вигідно!

Вперта і дурна істота під назвою «homo sapiens» випробовує на них свою дурість, жадібність, безпринципність і непрофесійність. Часто це сходить з рук, і ми до цього вже звикли. Але бувають випадки, коли мірилом професіоналізму стає людське життя.

І якщо ви думаєте, що історія Замкового мосту добігла кінця, ви помиляєтесь! Ми ще почуємо про нього.
Дай Бог, щоб це не був гуркіт чергового обвалу!

19 квітня 2024, п`ятниця

utmx_section("Headline")Хроніка знищення Кам’янець-Подільського Замкового мосту

Хроніка знищення Кам’янець-Подільського Замкового мосту