- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО
В умовах поглиблення бюджетної кризи та посилення фіскального тиску на неолігархічний бізнес олігархи уникають сплати податків в Україні. Частка основних олігархічних галузей – металургії та хімії – у податку на прибуток майже вп’ятеро менша, ніж їхній внесок у валовий дохід економіки
Українська економіка вже понад рік перебуває в рецесії. Кожне підприємство переживає затяжний спад так, як може: переходить у тінь, фіксує збитки, просто зупиняє виробництво. Але не всі компанії потерпають однаково. Аналіз динаміки прибутків та податків на прибуток свідчить, що неолігархічний бізнес має не лише боротися з наслідками кризи, а й задовольняти дедалі більші апетити фіскалів в умовах зростання дефіциту бюджету. Тим часом основні олігархічні галузі працюють у режимі максимального податкового сприяння.
Прибутки зникають
Кризові тенденції в економіці проявилися задовго до того, як за результатами III кварталу минулого року було зафіксовано спад ВВП та початок нової рецесії. У першому півріччі 2012-го рентабельні підприємства показали на 16% менше прибутку до оподаткування, ніж роком раніше, а нерентабельні наростили збиток на 48%. Хоча такий негативний результат стосувався лише промисловості, уже тоді можна було передбачити, що згодом він пошириться й на низку інших секторів. Відтоді загальна ситуація з корпоративними прибутками лише погіршується, що зменшує базу оподаткування податком на прибуток підприємств.
Однак і в цій загальній тенденції є кілька особливих моментів. Сільське господарство завдяки високим цінам на зерно, але всупереч низькому врожаю торік змогло незначно збільшити рівень прибутковості. Та продовження згаданої тенденції важко очікувати в 2013-му, адже, попри високий урожай, ми спостерігаємо значне падіння цін на збіжжя. Але навіть якби прибутки й зросли, надходження з податку на прибуток від них не змінилися б, оскільки аграрії платять фіксований сільськогосподарський податок.
Неочікувано високий результат показала фінансова та страхова діяльність: 2012-го прибуток до оподаткування сягнув 49 млрд грн, що на 18 млрд грн (59%) більше, ніж роком раніше. Причому 23 млрд грн із тієї суми було отримано в IV кварталі. Це наштовхує на роздуми, адже до таких цифр не причетні ані банки, у яких прибуток до оподаткування зріс лише на 2,5 млрд грн (до 9,7 млрд грн), ані страхові компанії, у яких справи не набагато кращі. Оскільки з тих сум платилися реальні податки (2012-го сплачено на 12 млрд грн більше, ніж 2011-го), то підвищення прибутків, імовірно, показали холдингові компанії, компанії з управління активами та інші профіт-центри. Але вже в першому півріччі 2013-го вони відігралися сповна, адже фінансова галузь, дещо зменшивши прибутки, суттєво наростила збитки – до 15 млрд грн (усемеро). Це не можна пояснити урядовими нововведеннями на кшталт акцизного збору з операцій із цінними паперами.
Власне, вплив рецесії на український бізнес у першому півріччі 2013-го не обмежується збитковістю фінансового сектора. Практично всі галузі пережили різке зростання збитків до оподаткування, обсяг яких збільшився на 31% (до 78 млрд грн) порівняно з першою половиною 2012-го. Навіть у торгівлі, яка протягом усього минулого та частини цього року була острівком зростання, вони підвищилися на 77% (до 16 млрд грн). Очевидно, що далі підуть і зменшення витрат на оплату праці, і падіння продажу, і подальше скорочення бази оподаткування.
Після нас хоч потоп
Незважаючи на об’єктивне зменшення бази оподаткування податком на прибуток підприємств, тиск на бізнес із боку фіскалів посилюється – така тенденція спостерігається вже протягом кількох кварталів (див. «Закручування гайок»). Почалося це торік, коли впродовж перших трьох кварталів податкове навантаження на підприємства було аномально високим: ефективна ставка оподаткування становила 29%, 36% та 24%, що на 4–7 відсоткових пунктів більше, ніж 2011-го. У I кварталі 2013-го вона ще зросла (до 41%). Причому відбувається це на тлі зниження основної ставки податку на прибуток, визначеного Податковим кодексом 2010 року, із 23% у 2011-му до 19% у 2013-му. Саме цю ставку, як і деякі інші позитивні зрушення в податковому законодавстві (наприклад, певне зменшення кількості податків та часу на їх сплату), влада афішує перед міжнародними структурами. Однак на ділі фіскали мають власне трактування закону та своїх повноважень і фактично займаються вимаганням, забезпечуючи рівень надходжень із податку на прибуток, непропорційно високий порівняно з розміром самих прибутків. Наприклад, протягом I кварталу 2013-го більшість прибуткових середніх і великих підприємств сплачували не податок на прибуток, а авансові платежі, розраховані пропорційно до прибутку, отриманого в попередньому році (за січень – лютий платили 1/9 прибутку за три квартали 2012-го, а далі – 1/12 прибутку за весь минулий рік). Наслідки такої новели й призвели до того, що в I кварталі 2013-го ефективна ставка оподаткування сягнула рекордного 41%.
Хоч би як уміло податківці витискали гроші з підприємців, високе фіскальне навантаження чинить на бізнес нищівний та довготривалий вплив. По-перше, в таких умовах немає сенсу створювати нові підприємства та галузі – це означає, що вихід із рецесії залежатиме не від нас, а від того, чи зростатиме зовнішній попит на продукцію вже наявних виробництв. По-друге, надмірний податковий тягар вимиває обігові кошти, а коли настає їх дефіцит, то звертаються до фінансового сектора, високі відсоткові ставки в якому роблять невигідним розширення виробництва взагалі. Оборот припиняється, виробництво стає, економічне падіння триває, податкова база і далі звужується. Таку політику продуманою ніяк не назвеш.
Хто платить
Виявляється, податковий тиск, який можна відстежити в загальній статистиці, неоднаково високий для всіх. Є галузі, які, попри кризу, цілком комфортно взаємодіють із фіскалами. Це нескладно помітити під час аналізу галузевого розрізу надходжень до бюджету від податку на корпоративні прибутки. А ось на запит Тижня про надання інформації за окремими галузями Міндоходів узагалі відповіло відмовками. Ймовірно, є що приховувати. Тож доводиться обмежуватися аналізом тих даних, які маємо і які досить точно відображають основні тенденції в оподаткуванні. Таку оцінку податку на прибуток, який у 2011–2012 роках сплатили сектори економіки та галузі промисловості, було отримано після зіставлення опублікованих Держстатом фінансових результатів до оподаткування великих і середніх підприємств (охоплюють 83% обсягу реалізованої продукції суб’єк-тів господарювання) та їхнього чистого прибутку (див. «Хто платить державі?»).
Податок на прибуток, сплачений промисловими підприємствами у 2012-му, становив 18,9 млрд грн, що на 7,8 млрд грн (29%) менше, ніж роком раніше. Що й не дивно, адже прибуток до оподаткування рентабельного бізнесу в промисловості знизився зі 107 до 86 млрд грн, водночас збиток нерентабельного зріс із 48 до 65 млрд грн. Неординарність ситуації полягає в тому, що ці показники зафіксовані на тлі зростання доходу промислових підприємств – падіння обсягу виробництва на 0,5% компенсувалося підвищенням цін виробників промислової продукції на 3,7%. Отже, мала збільшитися собівартість останньої. Але оскільки ціни на ключові імпортні сировинні товари, зокрема енергоносії, не змінилися (у тому числі й через незмінний курс гривні), то постає питання щодо природи такого падіння прибутків та податкових надходжень від них. Тим часом проблема поглиблюється: якщо в попередні квартали промисловість відраховувала до бюджету 4–6 млрд грн податку на прибуток, то в I кварталі поточного року – лише близько 2 млрд грн.
Привілейована каста
У розрізі галузей промисловості надходження податку на прибуток також свідчить, що у 2012-му відбулося різке падіння обсягу фіскальних платежів від олігархічних галузей економіки (металургії – на 87%, хімії – майже на 1/3, видобувної промисловості – на 29%). Загалом дві найбільш олігархізовані галузі – металургія та хімія, – отримавши торік близько 11,3% усіх валових доходів в українській економіці, сплатили лише 2,1% загального обсягу податку на прибуток, тобто уп’ятеро менше. Причому за металургією розрив іще помітніший і сягає 10 разів (8% та 0,8% відповідно). Основний аргумент: ці галузі у 2012-му зазнали найбільших збитків у промисловості – відповідно 16 і 7 млрд грн. Тож, мовляв, їм немає з чого платити податок на прибуток.
Але, якщо глянути на фінансові звітності компаній, з’ясовується: причина в тому, що значну, коли не левову частку податків сплачують не в Україні, а в офшорах. Наприклад, із усіх податків, сплачених Інтерпайпом Віктора Пінчука у 2012 році, на Україну припало лише 12%. Решта 88% завдяки різноманітним схемам надійшла до бюджетів інших країн. Інший металургійний гігант, Метінвест, на відміну від Інтерпайпу, у своїй звітності не наводить регіонального розрізу сплаченого податку на прибуток. Однак якщо об’єднати податки, сплачені всіма українськими виробничими активами групи (їх дев’ять, коли не рахувати МК «Запоріжсталь», що його Метінвест контролює від минулого року), то вийде, що із $266 млн податку на прибуток, сплаченого холдингом торік, лише $166 млн потрапили у вітчизняний бюджет, майже виключно за рахунок гірничовидобувних підприємств.
Проведений аналіз засвідчує, що економічний спад в Україні є системним і всеохопним: станом на середину 2013 року рентабельність знижується практично в усіх секторах економіки. Утім, різні контрагенти переживають це не однаково. Олігархи показують суцільні збитки, переводячи більшу частину прибутків у офшори. Це призводить до різкого скорочення надходжень до бюджету від їхніх виробничих активів в Україні. Уряд намагається компенсувати нестачу за рахунок посилення податкового тиску на галузі з переважно неолігархічним бізнесом. Вони змушені компенсувати це стрімке скорочення. Так, харчовики торік наростили відрахування з податку на прибуток на 33%, машинобудівники зменшили їх лише на 8%, хоч доходи цієї галузі також знизилися. Разом із торгівцями (-1%) та будівельниками (+27%) ці підприємці утворюють ту частину українського бізнесу, якій доводиться витримувати дедалі більший податковий тиск в умовах зростання бюджетного дефіциту та уникання податкового тягаря олігархічними галузями.
Однак податком на прибуток із неолігархічного бізнесу справа не обмежується. Останній, на відміну від олігархізованої металургії та хімії, платить іще й левову частку податку на додану вартість. Тим часом олігархи мають політичні важелі для отримання повного відшкодування ПДВ як із реально експортованої продукції, так і, не виключено, з фіктивного експорту. Так, у 2012 році обсяг повернутого державою експортерам ПДВ значно перевищував половину всього цього податку, сплаченого українськими виробниками (46 і 83 млрд грн відповідно). Нарешті, левову частку фіскальних платежів до державного бюджету вносять громадяни України не лише у вигляді податку на доходи фізичних осіб зі своїх заробітних плат (68,4 млрд грн), а й у вигляді ПДВ на більшу частину імпортованих товарів (понад 101,6 млрд грн). Платниками тут є мільйони звичайних українців: представники малого бізнесу, працівники медицини та освіти, інших бюджетних галузей, на яких саме й покладено тягар наповнення бюджету в умовах поглиблення економічної кризи.
Що робити?
Таким чином, олігархи, про «важливу» роль яких у розвитку української економіки та наповненні бюджету й золотовалютних резервів тиражовано чимало міфів, насправді залишаються привілейованою кастою, що фактично не платить податків. При цьому вже зібрані до бюджету кошти вимиваються на користь наближених до влади та олігархічних структур у процесі глибоко корупційних держзакупівель. Тобто економіка нагадує «Титанік», який тоне, а влада силоміць заганяє неолігархічний бізнес на нижні палуби, тоді як сама разом із олігархами біжить нагору до рятувальних шлюпок.
У теперішніх умовах Україна потребує політики, спрямованої на забезпечення економічного зростання, яка складалась би із трьох головних компонентів.
По-перше, необхідно припинити чи бодай максимально обмежити корупцію в процесі держзакупівель, загальний обсяг яких щороку значно перевищує обсяги податкових надходжень.
По-друге, розширювати базу оподаткування, позбавити індульгенції від сплати податків наближений до влади олігархічний бізнес і при цьому знижувати ефективну ставку оподаткування підприємництва загалом, аби сприяти його розвитку.
По-третє, слід перейти від профанації, що спостерігається останнім часом, до реальної протидії схемам виводу прибутків і капіталу за кордон. Світовий досвід дає приклади, як можна успішно реалізовувати кожне з названих завдань. Однак тут бракує основного – політичної волі влади та зміни олігархічної моделі української економіки на реально ринкову. Очевидно, що за нинішнього режиму це неможливо.
Актуально
26754 перегляди
Публiкацiї за темою «Економіка та фінанси»:
