Актуально
38757 переглядів
|
Галина Лозко |
Народів на світі багато. Рас (порід людей) всього чотири (біла, жовта, червона і чорна): вони виникли в різних місцях Землі незалежно одна від одної. Внаслідок змішування цих рас, виникли ще расові гібриди: метиси і мулати. Нині навіть висловлюються припущення, що не всі раси належать до людей.
Релігій на світі зовсім не так багато, як нас примусили уявляти, — їх всього дві: природна (язичництво всіх народів) і неприродна (різні штучні покручі — буддизм, юдаїзм, християнство, іслам та похідні від них). Природні релігії сповідують ті представники народів, які творять культуру. Штучні (неприродні) релігії сповідують ті представники народів, які творять антикультуру (за термінологією Яна Стахнюка, «вспакультура» — дослівно «культура вспять»). Боротьба між цими двома протилежними світоглядами триває два з половиною тисячоліття.
Розуміння расових цінностей своєї релігії закладено в людині генетично. Практично не існує людини, яка не зрозуміла б, не відчула б душею своїх власних расових цінностей. Якщо хтось не розуміє цінностей природної релігії, — значить він генетично належить до представників штучних цінностей, бо в його жилах переважає кров штучної раси. Ця аксіома дуже корисна українцям-християнам для роздумів.
Два тисячоліття людство витратило на пошуки штучних універсальних систем, нав’язаних йому семітським плем’ям, і сьогодні ми з великим сумом спостерігаємо самознищення білої раси на Землі. Статистика свідчить, що нині у світі 132 млн. язичників. З них 30 млн.- в Азії і 100 млн.- в Африці. В той же час у Європі лише 0,2 млн. язичників, які існують у середовищі 540 млн. войовничих християн, тобто людей ментально неспроможних оцінити нав’язані їм штучні «цінності». Чи не тому метиси і мулати перемагають чисельністю навіть у європейських державах (пор., напр., Францію)?
Тут, напевно, доречним буде невеликий історичний екскурс. Епоха занепаду природних релігій почалася від перших реформаторів Будди і Заратуштри в середині І тис. до н.ч. Нам ще невідомо, який космічний катаклізм спричинив зрушення людської свідомості або появу на Землі штучної раси. Арійці, розуміючи загрозу релігійних збочень, ще чинили активний спротив цій пошесті. Так сирійський цар Антіох IV Єпіфан (175 — 163 р. до н.ч.) переслідував юдейський монотеїзм і повернув язичництво в Єрусалимі. Брагмани-арійці в Індії жорстоко карали буддистів, які пропонували відхід від природного способу життя і мислення. Так само і Сасаніди-арійці боролися проти юдеїв та християн. У Греції юдейська Тора була перекладена в 250 р. до н.ч. — отже, грекам уже було відоме джерело юдейського фашизму. Давні греки з великою зневагою ставились до юдеїв, тому чимало євреїв «ставали греками». Як відверто писав єврейський автор Йосиф Флавій, «щоб вижити, вони еллінізувались». Про це також повідомляє книга Маккавеїв, Повторення Закону та ін. Догмати чужої віри для євреїв не мають ніякого значення. Тому здійснюючи обряд чужої віри, юдей ніколи не сприймає його серйозно, в душі залишаючись юдеєм. Переміна віри або мнимий атеїзм заради матеріальних благ, досягнення кар’єри, чи порятунку власного життя для юдеїв — типове і досить відоме в історії явище (згадаймо Маркса, Лєніна, Лео Таксіля, Розанова чи Ярославського).
Природні релігії довго чинили опір насильницькій релігійній уніфікації. У слов’ян цей опір тривав найдовше з усіх арійських народів. Інквізиція, розпочавшись у ХІІІ ст., була спричинена релігійною нетерпимістю християнських фанатиків до всього живого і прекрасного. В 1233 р. римський папа Інокентій ІІ доручив єврею Гузману владу над Домініканським орденом і дав наказ «розслідувати», які язичницькі звичаї збереглися в насильно християнізованих народів, з метою їх викорінення. Цей орден і здійснював подібні «розслідування» — в усій, підвладній папі, Європі горіли вогнища з язичницькими дерев’яними письменами та віщими людьми. Апогей християнського засилля і розгулу інквізиції припав на XV — XVІІ ст.
В святинях Медоборів (Україна), куди перемістився центр Рідної Віри після християнізації Києва, язичницькі Богослужіння, здійснювані як професійними жерцями, так і окремими язичниками, тривали ще у XVІІ ст. А вже з середини XVІІІ ст. християнізм в Україні стає більш поміркованим — синкретизує ті язичницькі явища і звичаї, які не були знищені ним остаточно. В Російській імперії з’являються перші спроби відродження язичництва — у 1810 р. вийшла праця Р.Мархоцького «Возрождение веры предков», у Центральній і Західній Європі відродились рухи друїдів тощо.
Щоб зрозуміти, як відбулося світоглядне перепрограмування людства, розглянемо в загальних рисах особливості еволюції релігії.
Іманентність і трансцендентність як бінарні опозиції
Загалом за два останні тисячоліття увесь релігієтворчий процес виглядає як постійна боротьба протилежних уявлень про Бога.
Найдавніше уявлення про Бога, розлитого в природі, релігієзнавці називають іманентністю (від лат. immanens — властивий, внутрішньо притаманний предметам і явищам; той, що випливає з їхньої природи). За арійським світоглядом, Бог — природа; Він у всьому живому: в рослинах, тваринах, людині; Бог — батько, а людина — його дитя. Таке уявлення про Бога ще називають пантеїзмом (дослівно — «всебожжя, всеобожнення»).
Якщо Бог в людині, і людина в Бозі, то кожен може пізнати Його в собі, виявити свої найкращі божественні риси. Не даремно у всіх арійських народів існувало релігійне переконання про їхнє Божественне народження. Українці-русичі вважають себе онуками Дажбожими, синами Сварога, дітьми Перуна та ін. Язичницькі арійські релігії мають культ обожнюваних Предків та своїх етнокультурних героїв. В арійців нема різкої грані між людиною-героєм і Богом. Є припущення, що слов’янський культ Дажбога також походить від людини-героя: «Цар Сонце, Син Сварогів, себто Дажбог, був же мужем сильним»
Відносини язичника з Богами подібні до відносин людини з шанованими Предками.
В арійців космогонія (уявлення про Сотворення Світу) зливається з теогонією (Сотворення Богів), що відображає філософську ідею самотворення і саморозвитку Всесвіту. Такий пантеїзм вигідно відрізняє екологічну концепцію язичницької релігії від «світових» релігій. Для язичника є очевидною релігійна істина: «шкодити природі — значить шкодити самому собі».
Як світоглядна протилежність цьому уявленню є так звана «надприродність» Бога, яка в науці отримала назву трансцендентність (від лат. transcendens — дослівно «той, що виходить за межі». Така концепція Бога має семітське походження. Юдейський Ягве перебуває поза Всесвітом, тобто існує поза межами природи. Між людиною і Ягве виникає дистанція, яку ніколи не можливо подолати — звідси переконання, що Бога пізнати неможливо. Сотворення Світу семіти уявляють як особисту дію Бога, а світ як окремий від Бога продукт його творчості. Таким чином, Бог і Всесвіт у семітів — абсолютно різні особистості. Семіти відірвали Бога від Всесвіту. Тому обожнювання природи у них відсутнє, як звичайно в кочівників, які ніколи не мали власної землі і не були прив’язані до неї ні серцем, ні господарством. Єврейський автор Д. Хвольсон пише з гордістю: «семіти зуміли уберегти себе від пантеїзму, …в них також відсутнє обожнення героїв». Отже, у семітів людина і Бог чітко розмежовані, відособлені, вони ніколи не зливаються, тому людина завжди залишається «рабом Божим». Саме така концепція Бога була нав’язана всьому людству у вигляді «світових» інтернаціональних релігій. Цією концепцією і нині просякнуті всі сучасні філософські й релігієзнавчі праці. Бог карає людей за їхні провини, люди є «рабами» Бога.
Глибока світоглядна прірва розділяє ці два поняття Бога. Дві тисячі років арійська людина буде балансувати над цією прірвою, роздвоюватися в марних духовних пошуках гармонії своєї душі. Скільки загублених душ, втрачених цінностей, скільки змарновано людських життів, скільки умів розбитих об «біблійну стіну» відчаю і зневіри! Чи не в Біблії шукав шляхів до Бога геніальний український філософ Григорій Сковорода? І не знайшовши в цій книзі нічого святого, він вкладав у неї свій власний арійський зміст, якого там ніколи не було! У своєму творі «Нарцис» Сковорода писав: «Віруймо, що Бог є в людськім тілі. Є справжній він у тілі нашім видимім, неречовинний в речовиннім, вічний у тліннім, один в кожнім із нас і цілий в кожнім. Бог у тілі, і тіло в Бозі, але не тіло Богом, ані Бог тілом» (переклад на сучасну українську мову В. Шаяна).
Український теософ Володимир Шаян, аналізуючи духовні пошуки Г. Сковороди, зазначав: «Бог — це ти сам, це божественний первень твойого духа. Бог — це божественний Чоловік. Ти є другом Бога, сином Бога, самим Богом, — ось основна настанова арійського світовідчування».
Політеїзм і монотеїзм як антагоністичні світогляди
Політеїзм (від гр. полі — багато, Теос — Бог; дослівно «храм усім Богам»). Політеїстичними є всі багатобожні етнічні релігії. Вони, як правило, мають філософське вчення про багатопроявність Божественної істоти, кожен вияв якої названий окремими іменами. Часто до цих теонімів (імен Бога) додаються ще Його епітети (як приміром, Всевишній, Всюдисущий та ін., які згодом можуть перетворюватися на власне теоніми, таким чином збільшуючи кількість назв Бога-Богів).
До політеїстичних релігій належать всі етнічні релігії — природні (мають астрономічний календар, узгоджений з циклами природи), екологічні (з культом природи), творчі (життєрадісні), локальні (місцеві, що розвиваються у межах свого етносу і не поширюються за межі етнічної території, бо в цьому немає потреби), миролюбні (адже етнічні релігії існують як засіб самозбереження етнічної самобутності, а не засіб загарбання чужих земель), патріотичні (культ батьківщини) тощо.
Різновидом політеїзму є генотеїзм (від гр. ген — рід, Теос — Бог). Він притаманний релігії, в якій вироблена певна ієрархія Богів, від Бога-Батька до Богів-Синів, які правують різними сферами буття, природи і людського життя. Поняття генотеїзму в українську теософію введено В.Шаяном, який писав: «Про істоту [сутність — Г.Л.] генотеїзму, себто вчення про Єдино-Божество як многопроявної, многоіменної і многоособової Істоти (подібно до іпостасей християнізму) ніхто з українських дослідників ще не чув. Саме класичний приклад цього генотеїзму зустрів я в Книзі Велеса» Далі В. Шаян не раз буде висловлювати своє здивування цим класичним генотеїзмом наших Пращурів. Він пояснює це явище так: «Сварог є єдиний, всеобіймаючий. Сварог є єдиний, многопроявний. Сварог є многоіменний. Всі інші Боги є многоназивні і тисячоіменні. Вони разом творять Єдину Єдність Всесвіту, Небес, Світу Духів Предків, і Невидимого Світу Прав’я. Ця могутня Всеєдність обнята однією всеобіймаючою стрункою концепцією Сварога, прикметною для Віри наших Прапредків… Закидати нашим Прапредкам «примітивний» політеїзм — це карикатура і глум над правдою про нашу й інші арійські віри, як Риґведа та Авеста».
Монотеїзм (від гр. моно — один, Теос — Бог) — релігія, яка декларує свій монотеїзм, вважаючи ідею однобожжя «вищою». До монотеїстичних належать усі надетнічні релігії (або, як прийнято нині їх називати, світові, інтернаціональні тощо) — штучні (витворені людиною, пророком, засновником, учителем), глобальні (мають міжнародний характер), відірвані від природи (календар за датами життя пророка, переважно неузгоджений з астрономічними циклами природи), місіонерські (прагнуть поширитися серед багатьох інших народів), аскетичні (мучеництво, страждання, фізичні обмеження), космополітичні. Причому самі творці монотеїстичних релігій пропонують аскезу не для власного вжитку, а для тих народів, яким вони нав’язують свій монотеїзм. Ось що пише згадуваний вище Д.Хвольсон: «Не подобаються семітам аскетизм і відлюдництво (рос. отшельничество). До першого вони мало схильні, хоча воно іноді у них зустрічається; а до останнього відчували огиду. Загалом, накладати на себе обмеження, особливо відмовлятися від радощів сімейного життя — це не для семіта. Будеш їсти і будеш ситий, і станеш хвалити Бога — говориться в П’ятикнижжі, але поститися і хвалити Бога — не вимагається від єврея».
До монотеїзму належать також і неорелігійні напрямки — різновид надетнічних, штучних (створених на ґрунті існуючих світових, або етнічних, але вже з новим ідеологічним наповненням, мають авторів-засновників); вони прагнуть стати міжнародними (місіонерські, космополітичні); часто синкретичні, схоластичні або еклектичні (суміш різних вчень і моральних настанов), тяжіють до глобальності.
Часто «світова» релігія, яка декларує себе монотеїстичною, на грунті стійких етнічних традицій не може побороти язичницьких світоглядних засад, внаслідок чого створюється безліч «святих», які власне і заміняють етнічних Богів (навіть можуть мати близькозвучні імена). Це підтверджує язичницький погляд на те, що абсолютного монотеїзму практично не може існувати. Арійське політеїстичне світосприйняття, як квітка-ломикамінь крізь скелю, постійно пробивалося крізь задуху монотеїзму «світових» релігій.
Так, В.Шаян писав про наявність генотеїстичних рис у християнстві: «Пригляньмося до явища генотеїзму на ґрунті християнізму. Маємо в християнізмі три Особи Божі, що творять саме генотеїстичну, містичну єдність. Маємо далі цілих дев’ять хорів, духів та множество святих осіб, до яких звертаються християни у молитвах і культі за охороною чи протекцією, або, як вони кажуть, заступництвом за них перед Богом».
Тут «дев’ять хорів, духів» у християнстві означає першу тріаду дев’яти чинів ангельських — херувимів і серафимів, що зображаються людиноподібними істотами з шістьма крильми (наявні в юдаїзмі, в християнстві, і навіть у рунвірі, щоправда, без крил), а також віра в духів, що «…почасти зберігається в розвинутих релігіях, в т.ч. в християнстві».
Ідея монотеїзму витворена єврейськими рабинами. У середині ХІХ ст. французький філософ-історик Ренан подав докладну характеристику семітської раси у своїй праці «Histore ge’nerale et syste’me compare’ des langues se’mitiqes». Зокрема, Ренан писав про семітів як про «нижче плем’я» («rase infe’rieure») по відношенню до арійців. Він вказує, що семіти нездатні розуміти різноманітність, многовидність, тому вони інстинктивно тяжіють до монотеїзму. У них, на думку Ренана, не було ні власної міфології (її вони запозичували в інших народів, причому брутально перебріхуючи), ні науки — її вони також вправно викрадали в інших, ні філософії — вона семітам не приносила практичної користі. Щоб уникнути звинувачень в «антисемітизмі» (хоча я переконана, що такого явища не існує в природі, бо семітичних народів дуже багато, це не тільки євреї, але й араби та ін.), процитуємо єврейського автора Д. Хвольсона: «Семіти займались тільки тими філософськими питаннями, які так би мовити, мали безпосереднє практичне значення для життя, і ніколи не філософствували вони наобум про непостижиме… рішення подібних питань не могло мати великого практичного значення для сповідників однобожжя… «.
Отже, політеїзм і філософія — це наслідок здатності розуміти многовидність. Арійці завдяки філософії розвинули вчення про вічність душі, вчення про перевтілення (реінкарнацію), всеобожнення природи, духовну цінність героїзму як вищий вияв шляхетності. Семіти ж самі не здатні до героїчного чину, їхня віра спрямована лише на досягнення матеріальних благ у цьому світі, бо після смерті тіла в юдаїзмі нема нічого. Отже, у семітів душа, якщо вона у них є, вмирає разом з тілом: «немає в могилі, до якої ти ідеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості», … «бо краще собаці живому, ніж левові мертвому». Єврейська народна приказка говорить, що «краще бути живим боягузом, ніж мертвим героєм». Тоді нема чого турбуватися про душу, краще досягати блаженства у земному житті, і зовсім немає ніякого значення, моральними чи аморальними засобами це досягається (особливо, якщо ці засоби спрямовані проти інших народів).
Головне ж завдання семітського монотеїзму — об’єднати і очолити всі народи. Перепрограмування психіки арійських етносів на монотеїзм — це головне завдання юдейських винахідників християнства і світових глобалізаторів. Для успішного здійснення їхньої програми була необхідна уніфікація (уподібнення, одноманітність, стандартність). Всі ці явища ведуть до спрощення. Всі «раби» повинні мати однакову свідомість. І тут доведеться розкрити нашим читачам ще одну аксіому — всяке спрощення системи призводить до її знищення. Таким чином, однобожні релігії — це релігії не життя, а смерті етносів! У цьому світлі стає очевидним, що і християнство, й іслам програмують особу рабського типу, роблять її нездатною до виходу із світоглядного тупика монотеїзму.
Відроджувати національну релігію на принципах монотеїзму — це все одно, що підставити шию у нове ярмо, яке виготовили для арійських народів глобалісти. У цьому ж світлі стає очевидною ще одна підступна для українців ідея — силенкіянство, експортоване в Україну на початку 90-х років із США, і відоме під назвою Рунвіра (абревіатура прочитується надто заманливо — «рідна українська національна віра», хоча насправді — це омана). Не будемо тут торкатися безглуздя її автора, який «скасував» усіх Предківських Богів, проголосивши одного Бога під слов’янським ім’ям Дажбог (який у нього цілком заміщає Ісуса Христоса). Скажемо тільки, що «силенкова віра в Дажбога» нагадує видуту писанку: зовні розписана нібито українськими орнаментами, а нутро — порожнє!.
Справді, треба бути арійцем, щоб розпізнати й відчути фальш підкинутої українцям ідеї «рідної, національної», створеної «рідним пророком» релігії на ґрунті американського прагматизму і юдейського монотеїзму. Рунвіра сьогодні є гальмом у справі відродження Рідної Віри (справжнього етнічного многобожжя), бо вона відволікає ті, ще незначні, і може ще не досить інтелектуальні, але патріотичні сили українського народу, які вже здатні переосмислити християнізм, але ще ніяк не усвідомлять підводних каменів семітської ідеї монотеїзму. Дійсно, не кожному дано зрозуміти, що «Юда кидає камінь за каменем на шляху переможної ходи нових ідей. Він хоче, щоб паровоз Нового Порядку зійшов зі шпал, він скрізь поспішає прокласти свої шпали, щоб спрямувати рух у хибному напрямку…».
Радикальні відмінності арійського і семітського дуалізму
В етнічних язичницьких релігіях дуалізм (від лат. dualis — подвійний) розглядається як світоглядне проникнення в сутність явищ природи, які складають пари протилежностей: день — ніч, літо — зима, вогонь — вода, чоловік — жінка, небо — земля і т. под. Це швидше схоже на язичницьку теологію двох начал, ніж на християнський антагоністичний дуалізм Бога і Сатани. В язичництві дуалізм — не просте протиборство сил, але природне взаємодоповнення протилежних сутностей. Так Велесова Книга у Вченні про Триглава роз’яснює: «Білобог і Чорнобог перуняться і тим Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому. Білобог — Бог денного світла, добра, щастя. Він же — білоруський Бєлун — обсипає добрих людей багатством. Чорнобог — Бог ночі, таємничості, сну, відпочинку. Він робить земні предмети невидимими в темряві, зате висвітлює небесні світила (Місяць, зорі, сузір’я), вказує душам дорогу до Сварги (Молочна стежка або Чумацький шлях). А це дуже необхідні людині орієнтири: фази місяця допомагають рахувати час, видимість зірок дає змогу передбачати погоду тощо). Не даремно волхв застерігає, що не можна ображати Чорнобога: «Це не може бути ніколи, щоб хтось не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога». Язичницький дуалізм яскраво проявляється в божественних подружжях різних народів: у греків Афіна — Посейдон, Афродіта — Аполон, у слов’ян Матінка Земля — Батько Небо (Сварог), у японців Ідзанамі — Ідзанакі та ін. До речі, в язичницьких релігіях Богині займають чільне місце поруч Богів, тобто жіночий божественний принцип визнається нарівні з чоловічим.
У семітському релігійному світогляді Бог виведений за межі природи, отже — протиставлений людині. Тобто юдейський і християнський дуалізм це: «протиставлення в різних релігійних вченнях світу надприродного, потойбічного, трансцендентного, невидимого природним, натуральним, видимим, чуттєвосприйманим об’єктам, процесам і явищам». У християнстві Богу постійно протистоїть Диявол, Чорт, Сатана (як сили зла). Всю свою фанатичну ненависть до цих протилежних християнському Богові сил «однобожна» релігія виливає на політеїстичні природні релігії, які й називає «сатанинськими», перетворивши язичницьких Богів на своїх антиподів. Монотеїстичні релігії антропотеїстичні (від гр. Чоловік-Бог). У всіх монотеїстичних релігіях (юдаїзмі, християнстві, ісламі) нема місця Богині-жінці. Бо жінка в цих релігіях розглядається як «сатанинська сила», «породження Диявола» тощо. Таким чином, дуалізм християнства певною мірою свідчить про несамодостатність монотеїстичної концепції.
У християнській міфологемі Бог і Сатана виглядають як істоти рівносильні, а отже, вони тотожні за значенням до язичницьких Білобога і Чорнобога. Але, на відміну від язичницьких Богів, християнські Боги (!), як уособлення добра і зла, мусять змагатися вже не задля рівноваги у Всесвіті, а для повної перемоги одного з них, а саме — Бога «добра», яким за Біблією вважається Ягве (бог юдаїзму). Якщо в природній арійській релігії перемога Добра як етнічної морально-етичної засади зрозуміла навіть дитині, то семітська концепція «добра», нав’язана іншим народам (як в юдаїзмі, так і в християнстві), з філософської точки зору виявляється несамодостатньою не тільки для пояснення природних явищ, але й для пояснення арійських етнічних цінностей.
Єврейське перепрограмування уявлень про Бога (семітського Ягве), і ототожнення його з «добром», протиставило Богів арійських народів (тобто язичницьких), яких за наказом Ягве слід знищувати як «зло». Вся Біблія наскрізь просякнута закликами до фізичного знищення інших, несемітських народів, їхніх релігій, святинь, статуй Богів та ін. Навіть єврей Д. Хвольсон, не змігши виправдати біблійного геноциду, визнає, що «кровна помста — це чисто семітична вада». Незважаючи на те, що весь Старий Заповіт (Тора) насичений повчаннями, що можна робити, що не можна, різними ритуальними приписами для юдеїв, Хвольсон відкриває ще один з секретів єврейського національного характеру — «огиду до догматів». Простіше кажучи, нема такого догмату, якого б юдей не зміг би обійти.
Таким чином, категорії «добра» і зла» завжди є відносними: що добре для семіта не завжди є добрим для арійця. Отож, кожен арієць мусить навіки розпрощатися з комуністичною байкою про «загальнолюдські цінності» — їх ніколи не існувало ні в природі, ні в культурі.
Локальне і глобальне як протилежні тенденції
Сьогодні ми є свідками великих глобальних зрушень у суспільній свідомості, спричинених як цивілізаційним розвитком, так і економічним тиском «розвинутих» держав на, так звані, «слаборозвинуті» країни. Як колись були протиставлені два відмінних релігійних світогляди: локальний і глобальний, що становлять пару світоглядних протилежностей, так нині протиставлені економічні інтереси національних і наднаціональних держав. Воістину світова релігія підготувала добрий грунт для економічного визиску народами-хижаками («богообраними») народів-ягнят («рабів божих»). В основі їхніх суперечностей лежить реальна боротьба за життя чи смерть етнічних спільнот. На думку відомого українського економіста Олега Білоруса, ідеологія глобалізму, як той привид, що замінив собою «привид комунізму», але він уже бродить не тільки по Європі, але по цілому світу, і поширився він не з СССР, а з Америки. Тому: «…перед нами лише один вибір — всі люди світу повинні впливати на цей процес, а не бути дровами, які в цьому процесі згорять».
Глобальні центри створюють свою інфраструктуру, яка дає змогу контролювати свідомість і громадську поведінку людей. Як пише український політик Євген Марчук: «За допомогою спеціальних психотехнологій здійснюються цілеспрямовані зміни масової свідомості з метою закладання певної інформації (від комерційної до світоглядної). За мету можуть ставитися також зміни культурної і навіть етнічної самоідентифікації великих груп людей для включення їх у психокультуру агресора…».
На велику радість агресора, глобальна релігія та інтернаціональне виховання «совєтскіх» часів уже підготували добрий грунт для глобальної економіки. Мізерна купка фінансових магнатів (225 чоловік) володіє сумами, що складають майже половину доходів усього людства. Така економіка насправді є «економікою абсурду», бо призводить до глобальної бідності населення Землі. Бідний і голодний, як відомо, не може бути чимось іншим, крім хіба що рабом. Тільки тепер уже не «рабом божим», а справжнім рабом свого рабовласника. Як бачимо, сьогодні глобальна ідеологія країн «золотого мільярда» є навіть страшнішою від імперської ідеології «старшого брата», а завдання глобальних лідерів набагато жорстокіші, ніж плани Лєніна чи Гітлера.
Для успішного керівництва людством агресору потрібне створення безнаціонального громадянина — такого собі біоробота — універсального знаряддя в руках глобальних хижаків. Кілька років тому вже за «незалежної» України громадян позбавили права мати національність, скасувавши, так звану, «п’яту графу» в паспортах. Але мета цього «мудрого» рішення не тільки створення «безнаціонального» громадянина, вона значно глибша — скасування національної еліти (бо тепер національний склад уряду невідомий). Єврейська інтернаціональна ідея дала їм можливість заховатися між нами. Однак, чомусь (?) глобалізаторам не тільки не спало на думку скасовувати свою національність в Ізраїлі, але навпаки — вони дуже ретельно зберігають її для громадян своєї держави. У будь-якій іншій країні світу вони є «громадянами світу», а в своїй власній — євреями. Як зрозуміти цей парадокс? Та дуже просто — неєвреї в Ізраїлі не мають тих прав, які мають євреї, та й до керівництва державою їх не допускають. Якщо ж в Україні до уряду й потрапить який-небудь українець, то його свідомість все одно вже вражена «християнськими» (читай «глобальними цінностями»), а отже, він уже включений у психокультуру агресора. Бо з поширенням семітського монотеїзму (навіть у форму християнізму) відбувається непомітна поступова юдаїзація світу.
Прямолінійність і циклічність
Боротьба культури із «вспакультурою» (антикультурою) триває вже понад два тисячоліття. Семітські ідеологи нав’язали людству прямолінійні схеми розвитку людства, культури і релігії. Так, наприклад, досі вважалося, що релігія розвивається прямолінійно знизу вгору від «примітивного» політеїзму до «розвинутого» монотеїзму, і відповідно, політеїстичні етнічні релігії назвали «нижчими», а монотеїстичні інтернаціональні (світові) — «вищими». Тепер же «увесь світ» (а точніше Ватикан на чолі з папою римським) зайнялися створенням так званих «екуменічних» програм з метою об’єднання людства під однією всеземною глобальною релігією, що розглядається, очевидно, «найвищим» рівнем розвитку релігії. Наприклад, у США папа Павло ІІ неодноразово служив месси, в яких одночасно молилися багатотисячні натовпи католиків, протестантів, юдеїв та інших монотеїстів. Про це з величезним апломбом повідомлялося в усіх світових ЗМІ. Така схема цілком у дусі марксистсько-ленінської і юдейсько-християнської ідеології.
Однак, цілий ряд фактів з історії язичницької культури європейських народів свідчить про періодичне відродження Віри Предків навіть у межах двотисячолітнього періоду існування християнства як панівної офіційної релігії. Це — й відродження інтересу до язичництва в середині ХІV ст., і підвищення цікавості до античної грецької філософії, і вільнодумство, і реформація, і просто поширення «моди» на паркові скульптури грецьких Богів, аж до будівництва приватних язичницьких храмів окремими представниками знаті: «Деякі вельможі відкрито будували храми язичницьким Богам, на що історики релігії переважно не звертають уваги».
Отже, графічна схема відроджень і занепадів етнічних політеїстичних релігій матиме вигляд не прямої вертикалі, а швидше — гіперболічної кривої, що символізує циклічність розвитку релігії (почерговість зміни монотеїзму і політеїзму). Таким чином, сучасний етнорелігійний ренесанс у світі свідчить про закономірність відродження предківських політеїстичних релігій у світі.
Висновки
Антагоністичні стосунки інтернаціональних релігій з національними впродовж двох тисячоліть дають достатньо фактів для таких висновків.
1. Людина — лише маленька клітина цілого свого етносу. Відомо, що організм існує завдяки зв’язку всіх його клітин, а кожна клітина виконує свою функцію і не суперечить іншим клітинам. Так живе і весь етнос. Коли ж якась частина організму починає псуватися, перестає виконувати свою функцію, тоді організм хворіє, і в результаті повної розбалансованості своїх клітин, — гине. Нині український народ поділений на сотню конфесій, розбалансований різними політичними партіями і розбавлений різними «національними меншинами». Він втратив моноетнічність і монорелігійність, а також власну національну еліту, яка завжди вважалася найголовнішою запорукою процвітання свого етносу. Збереження саме цих цінностей є головними засадами Рідної Віри. Цілісність етносу можливо відновити шляхом очищення організму від шкідливих ідеологічних ін’єкцій і повернення (звичайно, поступового) до природних захисних засобів власної віри.
2. Порятунок українського етносу можливий за умови відновлення, відживлення всіх його природних етнічних компонентів у локальних межах власної етнічної території, і насамперед — відродження Предківської природної релігії. Одночасно відбуватиметься відродження братніми слов’янськими народами їхніх етнічних цінностей на їхніх територіях. Таким чином, відбудеться поступове відродження всієї білої раси. Завдання кожного етніка (носія свого етнічного генотипу) — вносити посильний внесок у життя свого етносу, підтримувати етнічну і расову солідарність.
3. Як розповідають книги Сівілли, «деякі (читай — «богообрані») почали будувати страшенну заввишки вежу, щоб з її допомогою досягнути до неба. Але Боги (множина!) наслали вітри і зруйнувли вежу, причому кожному народові дали особливу мову (етнічні особливості!)». Цей міф був настільки перебріханий у Біблії, що його досі тлумачать як негативний символ. Біблійний варіант міфа оповідає про нібито первісну однорідність людства. Сучасні генетики вже довели, що все людство ніколи не було однорідним. Вавілонська вежа, збудована «деякими», — символ «єдиної всеземної» релігії і панівної ролі цих «деяких» над усіма іншими, а руйнування Богами Вавілонської вежі і «розділення» мов — символ природної дезінтеграції людства. Отже, дезінтеграція — це єдина альтернатива глобальним процесам і нахабству агресора. Щоб зруйнувати Вавілонську вежу, вибудовану в Сіоні, необхідне розділення різних відмінних за своєю природою етносів. Але водночас необхідне єднання в середині самих етносів, яке має відбуватися за ознаками етнічної спільності для плекання їхніх власних цінностей на їхніх власних територіях.
4. Таким чином, відродження Віри Предків сьогодні неможливе без вирішення юдейського питання, яке є стрижнем шкідливої монотеїстичної ідеології, спрямованої на суцільну глобалізацію людства. На жаль, ми досі лікуємо лише наслідки хвороби інтернаціоналізму. Щоб одужати, слід ліквідувати причини хвороби. Треба знайти в собі мужність, щоб подивитися правді у вічі та з’ясувати причини нашого арійського занепаду. Висвітлення правди — перший крок до одужання. Як відомо, денне світло знищує нічних примар і привидів, а «…сонячні промені згубні й ненависні євреям».
Публiкацiї за темою «Аратта - прадавня Україна»:
