24-25 серпня у Гуляй-Полі, на стадіоні “Сільмаш” відбувся андеґраундовий фестиваль “День Незалежності з Махном”. Стадіон наочно демонстрував розвал системи фізичної культури сучасної “незалежної республіки”. Занедбане “футбольне поле”, на якому відсутні газон, ворота та розмітка; майже зруйновані трибуни, на яких залишилось десь 5 відсотків лавок; напівзруйновані цегляні паркани тощо. Фактично на стадіоні залишився лише адміністративний будинок та шматок “смуги перешкод”. Ось на цій розвалюці й відбувся фестиваль.
Вздовж парканів було організовано наметовий табір з шатрів військового типу, куди поселяли прибувших артистів, журналістів та гостей фестивалю. Біля стадіону було спеціально підготовано територію для наметів тих, хто дістався Гуляй-Поля власним ходом. Крім того, частину гостей розмістили у будинках місцевих мешканців, адже дехто приїхав на фестиваль цілими сім’ями з маленькими дітьми. Також деякі місцеві мешканці гостинно надалі можливість молодим гостям поставити намети на власному подвір’ї.
Для гуляйпільців фестиваль став справжньою подією. Особливо задоволені були місцеві дітлахи, яких протягом двох днів майже постійно катали на тачанках з кулеметами “Максим”. Само собою дорослі також скористались можливістю покататись на справжніх тачанках (яких, до речі, спеціально привезли з Києва).
Обидва дні вдень на фестивалі проходили поетичні читання.
Зважаючи на стереотип “російськомовності” східних регіонів України, було несподівано чути цілу плеяду україномовних поетів та рок-гуртів зі сходу; особливо багато з них було з Харкова. Нагадаємо, що саме в Харкові такий собі “великий начальник” Добкін бореться проти української мови, стверджуючи, що українську там практично не знають.
Також в перший день проходив “Поетичний боді-арт”, коли на голому тілі дівчат не малювали щось абстрактне, а писали вірші. Цей розділ програми залишив подвійне враження. С одного боку, це можливо й виглядає “андерграундовим”, з другого – можна майже впевнено сказати, що сам Нестор Іванович не схвалив би подібного “мистецтва”.
Відбувся на фестивалі конкурс на звання “Томатний лідер нації”. Передбачалось, що гості фестивалю отримають можливість покидати від душі помідорами у портрети нашого істеблішменту, щоб потім визначити, кого заплямили більше. Інформація про це була відома заздалегідь. І що цікаво: у Гуляй-Полі у дні фестивалю у магазинах та ринках зникли геть всі помідори. Оргкомітету довелось їздити купувати їх у навколишніх селах.
Шалену популярність на фестивалі отримав лірник Сашко. Свої казки він розповідав під вщент набитим навісом. Цього разу лірник Сашко вдався до нового експерименту – під час розповіді він залучав деяких слухачів, які були схожі на персонажів його казок, до дійства, перетворюючи таким чином розповідь у своєрідний народний театр. Після закінчення його виступів місцеві глядачі/слухачі просто розмітали диски із Сашковимі казками.
Вночі на фестивальному полі проходила “бардівська ватра”.
Обидва дні десь з 18:00 до 23:00 відбувались концерти українських рок-гуртів. Всі музики були дуже тепло сприйняті місцевою публікою. Івано-франківський гурт “Перкалаба” привітав публіку знаменною фразою: “
Привіт нащадкам Нестора Махна від нащадків Степана Бандери!”. А під час свого виступу “перкалабці” ще раз вдалися до пропаганди єдності: “
Українці! Махновці! Бандерівці! Ми – єдина нація! Поки ми разом боремось за волю – жоден москаль, жоден американець не зможуть нам зробити нічого поганого!”.
Гурт “Перлина степу” привітав публіку “переходівським” вітанням: “Хай буде!”
Взагалі, фестиваль проходив весело і неформально. Але, звичайно, були і деякі проколи. На них треба обов’язково звернути увагу, щоб вони не повторились наступного разу, адже організатори обіцяють перетворити фестиваль у щорічний.
Найбільш неприємне враження залишили деякі “андеграундові” поети, що у другий день влаштували “поетичні читання” під одним з навісів. Можливо вони заздрили славі Леся Подерв’янського, тому вдалися до застосування у своїх текстах відвертої нецензурщини. А це проходило вдень, коли на стадіон прийшли багато сімей з дітьми. Люди очікували, що їм в місто привезуть культуру, а тут напоролись на таке... Тобто, якщо і влаштовувати такі “андеграундові” дійства, то це повинно проходити вночі, коли діти сплять.
На стадіоні були відсутні бачки для сміття. Точніше, кілька бачків було в одному куті стадіону, але не всі їх навіть могли побачити. Багато людей шукали, куди викинути сміття, і не знайшовши, кидали куди заманеться. Зранку стадіон мав просто жахливий вигляд – він нагадував скоріше сміттезвалище. Потім місцеві комунальні служби очистили поле, але бачків не додалось – і наступного вечора все повторилось.
Керівники фестивалю якось не подумали про організацію екскурсій до місцевого краєзнавчого музею, тому частина гостей фестивалю відправились шукати музей самостійно, щоб краще познайомитись з батьківщиною Нестора Івановича. Щоправда, дирекції музею треба серйозно задуматись над його реконструкцією. Три чверті експозиції присвячені радянському періоду, при тому всі стенди цього періоду виглядають просто як близнюки. Незважаючи на зібрані там експонати та інформаційні дані, погляд на них не зупиняється. Експозиція, присвячена Нестору Махну та його рухові поки що невелика, але добре, що вона вже є. Крім того, кілька гостей фестивалю самостійно побували на місцевому кладовищі, поклали квіти на могили батьків Нестора Махна. Певно, має сенс у майбутньому організовувати спеціальні екскурсії до музею та на кладовище для гостей фестивалю.
На другий день з ранку до 12 години був “мертвий час”, коли не відбувалось жодних запланованих фестивальних дійств. В майбутньому треба на цей час планувати екскурсії, спортивні змагання тощо.
В цілому ж фестиваль залишив гарне враження. Після вже стандартизованих київських святкувань “День Незалежності з Махном” став своєрідним свіжим подихом.
Актуально
56974 перегляди
Публiкацiї за темою «Культура»:
