Актуально
30247 переглядів
 |
Про це заявив екс-голова СБУ, колишній прем’єр, колишній міністр оборони і секретар РНБО Євген Марчук під час своєї доповіді «Уроки для України» на Форумі «Виклики часу: Експертна думка» у Київському міжнародному інституті менеджменту МІМ-Київ. Пропонуємо основні тези доповіді та відповіді Марчука.
«Сьогодні можна стверджувати, що вторгнення в Крим було реально повністю заблокувати – без стрільби, літаків, танків..., якби вчасно ухвалювалися рішення і відповідно до них діяли. Треба визнати, наша країна знаходилася в складному становищі після подій на Майдані. Росія вдало використала цей момент – політична, військова, інформаційна операції із супроводженням роботи спецслужб нею готувалася давно. Наприклад, організувати паспортизацію населення Криму, яка зараз триває на півострові, експромтом неможливо. Нова влада опинилася в складній економічній ситуації, до того ж, державні структури були дезорганізовані, плюс нинішні керівники не мали досвіду реагування на подібні кризові явища.
Тим не менш, серйозних прорахунків можна було уникнути. Чому я так вважаю? Мені довелося займатися двома російсько-українськими кризами. Перша якраз була пов’язана з аналогічними подіями в Криму в 1993–1994 рр. Друга стосувалася конфлікту навколо острова Тузла в 2003 р. Під час першої кризи теж було дуже близько до стрільби, але нам вдалося не допустити ескалації.
У 1994-му все починалося аналогічно. Спочатку інформаційна атака населення, потім з’явилися козаки з Кубані на фестиваль до Сімферополя, далі росіяни підняли по тривозі морській спецназ (відставників), активізувалася розвідувально-пропагандистська робота ЧФ РФ, була піднята бригада морської піхоти, з’явився місцевий сепаратист – так званий президент Мєшков (зараз цю функцію виконують Константинов та Аксьонов), готувався тоді референдум зі схожими сьогодні запитаннями і т. д. Українські спецслужби та військові структури на той час були в кращому стані, ніж зараз, нам досить швидко вдалося виявити і локалізувати російські плани. Незважаючи на проблеми, це можна було зробити і зараз.
Перша фаза інтервенції в 2014-му в Криму була на 95% схожа з тим, що було в 1994-му. Тому зараз, коли росіяни почали реалізовувати свою операцію на півострові, не тільки я, а і багато інших експертів публічно попереджали українську владу про подальші кроки Москви. Наприклад, адмірал Кабаненко криком кричав – виводьте кораблі з Донузлава і севастопольської бухти у відкрите море, тому що буде операція по блокуванню. Не зробили. Добре, що хоч наші прикордонники все вивели.
Другий етап операції розпочався, коли з’явилися «зеленые человечки» в Криму. Паралельно про плани росіян було зрозуміло і з того, що біля кордонів України вони розпочали найкрупніше за два десятиліття навчання із залученням великої кількості особового складу і техніки. В такій ситуації Україна одразу могла оголосити свої навчання, а це означає укріплення кордонів, Керченської переправи, посилення охорони всіх воєнних об’єктів в Криму тощо. Звичайно, навіть після цього інтервенція російських військових на півострів могла відбутися, але вона була б однозначно наступальною, і без крові тут точно б не обійшлося. У такому випадку росіяни б проявили себе стовідсотково відкритими агресорами.
Ще одна проблема. Це так званий квотний принцип призначення керівників в силові структури, який абсолютно недопустимий в кризовій ситуації. Поки в Києві ділили портфелі, Росія вже закінчувала перший етап операції. Одну фракцію не влаштовували квоти, які їй виділялися, тому вона блокувала призначення урядової структури. Не призначалися міністр оборони, начальник Генштабу... Який може бути квотний принцип, якщо на півострів входить величезна воєнна структура? Росія вже почала включати воєнний компонент, а в Криму ще сидить незвільнений начальник Генерального штабу України, призначений ще Януковичем, який віддає накази, сприяючи інтервентам. Та навіть коли його звільнили, нового начальника Генштабу призначили не зразу.
Я переконаний, щодо кримської трагедії і трагедії нашого флоту загальнонаціональне розслідування неминуче. Не зараз. Пізніше. За секундами, за міліметрами, за всіма вертикалями і горизонталями, за всіма резолюціями і наказами і за відсутності таких, щодо Кабміну і парламенту, щодо фракцій та їхніх лідерів, щодо Комітету ВР з питань оборони і нацбезпеки, щодо виконуючого обов’язки президента. Усе буде вивернуто навиворіт. Народ вимагатиме і дуже твердо. Ніхто не в змозі зупинити це розслідування. Воно буде не про те, що комусь здається, а про те, що і хто конкретно робив або не робив відповідно до законів України, нормативних актів і посадових інструкцій. Особливо, в першій фазі. Ну наприклад, чому не вивели кораблі на рейд, коли загроза була очевидною? Це публічно вимагали зробити фахівці військово-морської справи. Хто і чому дав команду не виводити? Чому це зробили прикордонники? Я знаю, чим зараз в кулуарах виправдовуються. Але їхні аргументи – дитячий лепет.
Це буде не Тимчасова слідча комісія парламенту, а загальнонаціональне масштабне розслідування.
Тому виникає питання – що робити далі, кому і як? В першу чергу, державним структурам треба залучати військових теоретиків і практиків. Вони у нас є.
Позитивом є те, що Україна підписала політичну частину асоціації з Євросоюзом. У такий спосіб, усі держави ЄС визнали владу в Києві, чого не хоче робити Росія, постійно наголошуючи на нелегітимності української влади.
Другий позитив у тому, що до світових гравців нарешті дійшло усвідомлення, що ситуація з Кримом – це дуже серйозно, і це не тільки українська проблема. Але ми маємо розуміти, що ніхто за нас воювати на нашій території не буде. По-перше, ми не є членами НАТО, по-друге, всі миротворчі операції ООН проводяться за іншою, ніж є на даний момент в Криму, політико-правовою процедурою. Допомога може бути, наприклад, з американської сторони – технікою, спеціальними акціями розвідувального характеру тощо.
Можна прогнозувати, що до президентських виборів, ситуація в Україні не покращиться. Наступна задача Росії – зірвати вибори 25 травня. Будь-який спровокований конфлікт, наприклад, в Херсонський чи Донецький області – це підстава не визнавати майбутню владу. Тому вже зараз треба дуже серйозно готувати переговорну групу з Росією (переговори все одно доведеться вести), незважаючи на те, що вона сьогодні відкидає всі контакти з українською стороною. Російська переговорна машина – дуже могутня. Переговірниками мають бути не галасливі патріотичні діячі, а професійні і досвідчені люди. Для початку треба шукати посередника. Хто ним може бути?
Наприклад, ми знаємо, що Мустафа Джемільов говорив з президентом Росії Путіним, зустрічався з прем’єром Ердоганом та генсеком НАТО Расмуссеном, буде днями виступати в ООН. Фактор кримськотатарського народу – дуже серйозний і важливий для України. Хочу підкреслити, що на нещодавній зустрічі експертів у Верховній Раді, я запропонував українській владі висунути Мустафу Дмемілєва як кандидата від України на Нобелівську премію миру. Це справедливо і буде серйозним сигналом для кримськотатарського народу з боку України. Обґрунтувань більше ніж достатньо: в’язень сталінських таборів, вніс суттєвий вклад у врегулювання гострої кримської кризи 1993-1994 років, і я готовий допомогти обґрунтуванням, тому що добре знаю ті події і його участь. А також Мустафа Джемільов зараз вживає великих зусиль для мирного врегулювання конфлікту в Криму. Сьогодні дуже важливо, яке рішення відпрацює українська влада щодо кримськотатарського народу.
Посередниками також можуть бути окремі міжнародні структури.
Не дивлячись на те, що Росія остаточно завершила анексію Криму, впадати в паніку не треба. Зараз наступає етап високоінтелектуальної частини цієї кризи. Це момент, коли може відбутися концентрація всього інтелектуального потенціалу країни. А він у нас високий. Сьогодні треба залучити всі можливості в державі і міжнародну спільноту. Наприклад, зараз, як ніколи, надзвичайно вигідна ситуація для України – списати державний борг. Економіка України в дуже тяжкому стані, країна пережила Майдан, відбувся факт агресії на нашу територію Росією – це фактори, які дають нам підстави вимагати скасування державного боргу. І це далеко не всі можливості, які ми можемо сконцентрувати на користь України».
«НАШ ПОТУЖНИЙ ФАКТОР — ЦЕ ПОКАЗОВЕ ЄДНАННЯ НАЦІЇ»
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
