Конфлікт, що триває вже близько двох місяців на території Донецької і Луганської областей, породжує багато різних інтерпретацій, характеризується потоками спотвореної інформації і відвертої брехні, яка часто переслідує політичні цілі.А тим часом в період конфлікту страждає населення цього регіону, гинуть люди, тисячі людей вже вимушені шукати притулку в інших регіонах України і навіть за її межами. Втрати несуть військовослужбовці підрозділів, задіяних в антитерористичній операції, знищуються загони професійних терористів і їх озброєних пособників.
Останніми роками безпека поступово перетворюється на таку галузь знань, де більшість показників є формалізованими, а критерії оцінок стають кількісними. Це допомагає зрозуміти основні тенденції розвитку подій і провести порівняльний аналіз ситуацій. Зазвичай це є корисним для того, щоб зрозуміти стан справ і стратегію супротивника.
Зокрема, за комплексом кількісних формальних показників міждержавні конфлікти відрізняються від внутрішніх, навіть серед внутрішніх можна відділити етнічні від релігійних. Звичайно, нові умови ведення війн відбиваються на різноманітності показників, але основні тенденції середніх розподілів залишаються незмінними, і дозволяють робити достовірні висновки.
Наявні військово-політичні дані дозволяють провести деякі розрахунки, що стосуються показників безпеки. Зокрема, важливою є можливість проаналізувати розподіли жертв конфлікту в Донецькій і Луганській областях, і, зокрема, порівняти це з аналогічними розподілами в інших регіонах світу. Це може бути корисним як для того, щоб спрогнозувати подальший розвиток подій (в першу чергу, гуманітарні аспекти), так і для того, щоб зрозуміти – з чим ми маємо справу? Зокрема, набір формальних кількісних показників дозволяє достатньо чітко визначити тип явища.
За всіма даними, що ми маємо, ми можемо оцінити кількість загиблих комбатантів (як формальних, так і неформальних, відповідно до прийнятої термінології), загиблих серед цивільного населення (нон-комбатантів) та біженців і переміщених осіб, у перерахунку на 100 тисяч населення.
Отже, що ми спостерігаємо? Якщо б ми мали справу із внутрішнім конфліктом типу громадянської війни (той стереотип, який нам нав’язують російські ЗМІ і який тиражують російські дипломати) – етнічним, релігійним, політичним конфліктом, наприклад, революційним повстанням тощо, розподіл мав би виглядати іншим чином. По-перше, кількість жертв серед нон-комбатантів мала б перевищувати кількість загиблих комбатантів щонайменше в 2,5 – 4,5 рази, а кількість біженців і переміщених осіб з зони конфлікту мала б перевищувати загальну кількість загиблих не менш як у 25-30 разів.
Приблизно таку картину ми спостерігали в усіх внутрішніх конфліктах останніх 40 років у світі, в тому числі і на території Чеченської Республіки в Росії. Але зараз картина і кількісно, і якісно інша.
Кількість переміщених осіб і біженців наразі перевищує загальну кількість загиблих у 5-7 разів (хоча вона зростає і, схоже, поки що буде й надалі зростати), а кількість загиблих нон-комбатантів складає менше від 12% від кількості загальних військових втрат.
Таким чином, за комплексом формальних індикаторів ми можемо з достатньою достовірністю визначити тип конфлікту. Отже, ми маємо справу не з громадянською війною: схожість з конфліктом міжетнічним, міжрелігійним чи внутрішньополітичним тут є мінімальною. Найбільш схожими визначені показники є до військового конфлікту між державами, але без чітко визначеної ліній фронту і з розгалуженою мережею військових підрозділів. Тобто, це – війна однієї держави проти іншої, яка ведеться терористично-диверсійними засобами.
Це, до речі і відповідь на питання, яке часто постає останнім часом: чому російські бойовики приховують свої втрати? Виходячи із пропагандистської стратегії, вони щосили намагаються натягти співвідношення втрат цивільного населення по відношенню до військових на рівень як мінімум 3-5 до одного. Тоді вони матимуть формальні підстави говорити про громадянський конфлікт. Поки що це співвідношення як мінімум 1:8 – 1:10, і це не дає змоги визначити наявний конфлікт як «громадянську війну».
У такій ситуації не можна сприймати «миротворчі акції» Росії, що її представники проштовхують в міжнародних організаціях, просто з формальних позицій: Росія є стороною цього конфлікту, і її представництво у врегулювання кризи має полягати в першу чергу у виведенні своїх військових підрозділів (як формальних, так і неформальних комбатантів) із української території.
Актуально
23426 переглядів
Публiкацiї за темою «Державність»:
