Актуально
14275 переглядів
 |
14серпня, коли люди біля парламенту цікавилися переважно долею законопроекту про очищення влади, Верховна Рада голосувала й поки що зуміла ухвалити лише в першому читанні ще один важливий документ – законопроект про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини. За складною і довгою назвою криється дуже важливий сьогодні для країни механізм – імовірність заочного кримінального провадження. «Без фізичної присутності обвинувачуваного неможливо отримати вирок суду, а отже, й конфіскувати майно», – кажуть у Генеральній прокуратурі. Цей механізм нині вкрай потрібен для повернення награбованих функціонерами режиму Януковича коштів. Адже самі вони зараз переховуються від слідства, а без їхньої фізичної присутності суд не винесе жодних рішень, ані щоб засудити їх в Україні й конфіскувати незаконно набуте майно, ані щоб посприяти розслідуванню відмивання коштів колишніми вітчизняними чиновниками за кордоном.
«Якщо, до прикладу, правоохоронці розслідують відмивання грошей у Австрії, то їм треба довести, що ці суми здобуті злочинним способом і походять з України. Отже, саме українці повинні розслідувати злочинний шлях їх здобуття», – уточнює експерт із повернення вкрадених активів і директор Центру протидії корупції Дарина Каленюк. Її думку поділяє швейцарський фахівець із питань корупції, голова Базельського інституту врядування Ґрета Феннер. «Найважливіше – це провести власні фінансові кримінальні слідства, – каже вона в коментарі Тижню. – Дехто очікує від іноземних юрисдикцій якоїсь магії, але насправді вони запрацюють лише тоді, коли власні відповідні дії проробить Україна». 11 серпня пані Феннер та генеральний прокурор України Віталій Ярема підписали угоду, яка вповноважує Міжнародний центр повернення активів Базельського інституту урядування допомагати Києву в розшуку й поверненні активів, украдених колишнім президентом та його найближчим оточенням. Цей інститут працює в такому напрямі з урядами 15 країн, яких, утім, не називає з міркувань безпеки. За словами Ґрети Феннер, експерти центру сприятимуть українській владі в поверненні активів не лише зі Швейцарії, а й з інших куточків світу. Вони допомагатимуть вітчизняній прокуратурі у проведенні внутрішніх розслідувань та виробленні стратегій, у співпраці з іншими інстанціями, у встановленні добрих робочих контактів, організації зустрічей. «Українська делегація скоро відвідає Швейцарію, вони зустрічатимуться з ліхтенштейнською та іншими сторонами, тож просто контактування цих людей – теж важлива частина нашої роботи», – каже експерт.
Що повертати?
Кажучи про вивезені за кордон колишнім режимом кошти, Генеральна прокуратура озвучує суму $100 млрд. Між цією цифрою та нині відомими замороженими в зарубіжжі грішми (на рахунках у Швейцарії, Ліхтенштейні, Британії та Австрії) є величезний розрив: €137 млн – у Швейцарії, €17 млн – у Сполученому Королівстві, $30 млн – у Ліхтеншейні, у квітні повідомляли про $8,3 млн у Австрії. «Це загадка, якої ми поки що не зрозуміли, і перед нами стоять певні виклики», – каже Феннер. Тож, за її словами, вони фокусуватимуться на країнах, про які вже бодай щось відомо, аби мати певний прогрес.
Мабуть, саме тому, за інформацією видання The Wall Street Journal, Україна вже звернулася до Швейцарії, щоб та допомогла з поверненням вивезених на її територію оточенням Януковича активів. Цю країну вважають однією з найбільш готових до співпраці в «репатріації» незаконно набутих та вивезених коштів. «За останні 15 років наша держава повернула загалом близько $ 1,8 млрд до країн їх походження, тобто більше, ніж будь-який інший фінансовий центр у світі», – каже в коментарі Тижню Франц Шнайдер зі швейцарського посольства в Україні. У Швейцарії проти представників колишнього режиму розслідують уже сім кримінальних справ. Утім, щоб допомогти їх провадженню за кордоном, потрібно, щоб і в Україні мало місце якісне розслідування й було доведено вину тих, чиї капітали ми хочемо повернути. Наразі про це складно говорити.
Про замороження «коштів та економічних ресурсів, які належать, або перебувають у власності» 18 екс-функціонерів, ЄС оголосив іще 5 березня. В Україні на сьогодні не всім їм оголошено про підозру. Так, колишній заступник глави Адміністрації президента Андрій Портнов навіть дозволяв собі «кепкувати» із генпрокурора, оскільки лунали заяви про те, що його оголошено в розшук, а насправді, як заявляв сам екс-чиновник, цього зроблено не було. 15 серпня Печерський суд Києва уже навіть устиг задовольнити один із позовів Портнова до Генеральної прокуратури. Суд постановив визнати недостовірною і такою, що порушує права Портнова, інформацію про його нібито причетність до масових убивств активістів на Майдані взимку, а також зобов’язав ГПУ оприлюднити спростування повідомлень про те, що він перебуває в розшуку. Це небезпечний прецедент, особливо коли зважати, що Портнов був першим, хто звернувся до Європейського суду в Люксембурзі, аби оскаржити застосовані до нього санкції ЄС. Нині таких позовів уже 14. Незаслуженим вважають своє місце у списку санкцій також Микола й Олексій Азарови, Сергій Курченко, Едуард Ставицький, Андрій та Сергій Клюєви, обидва Віктори та Олександр Януковичі, Віктор і Артем Пшонки, Олександр Клименко та Сергій Арбузов. Якщо бодай один із судів вдасться виграти, буде піддано сумніву перебування у списку усіх колишніх чиновників і взагалі питання замороження їхніх активів. Це ще раз доводить необхідність детальних розслідувань злочинів екс-президента і його «Сім’ї», якщо ми хочемо повернути назад бодай частину грошей.
Водночас судові позови робитимуть повернення коштів до України тривалішим. Як пояснили Тижню в Європейському суді, такі процеси потребують зазвичай до двох років, а слухання відбувається за 12–18 місяців після того, як справу подано. «Найшвидшим прикладом повернення активів була справа Абачі в Нігерії. Це понад п’ять років. Тож я зовсім не сподіваюся, що нам вдасться повернути капітали назад швидше, ніж за три роки», – каже Феннер. За словами Шнайдера, процес повернення активів залежить від конкретного випадку, а до того ж як від сторони, що просить повернути кошти, так і від тієї, яка повертає.
Так, у випадку з екс-президентом Нігерії Сані Абачею розслідування відбулося відразу по його смерті в 1998 році й було доведено, що він украв $3–5 млрд. Декрет його наступника генерала Абубакара полегшив повернення до бюджету $800 млн, а після довгих переговорів зі Швейцарією у 2004-му було погоджено, що ще $505,5 млн відправлять назад до Нігерії для проектів із подолання бідності, але під наглядом третьої сторони. Нею визнали Світовий банк.
За словами Ґрети Феннер, повернення активів – це насамперед політика, і його спосіб – також. Адже необхідно бути певними, що їх знову не вкрадуть. А ще процес залежатиме від того, в якій країні перебувають активи. «Друзі Росії, швидше за все, будуть менш охочі до співпраці», – каже вона. Крім того, потрібно виробити модель переведення цих грошей в Україну. Так, наприклад, в іншому успішному випадку, коли йшлося про повернення казахстанських коштів, було засновано благодійний фонд «Бота». Схожу схему, за словами Дарини Каленюк, вітчизняні активісти пропонували для капіталів Лазаренка у 2013-му.
Нині для України навіть найменша зі згаданих уже заморожених сум є необхідною, особливо коли зважати на ті кошти, яких ми потребуємо на відновлення зруйнованих Луганської та Донецької областей. Утім, маймо на увазі, що повернення вивезених активів потребує надзвичайно копіткої праці, яка стосується насамперед ефективного розслідування цих справ в Україні і саме для цього необхідно врешті ухвалити закон, який дозволив би заочно засудити представників злочинного режиму Януковича та конфіскувати їхнє майно.
Публiкацiї за темою «Політика»:
