Актуально
15482 перегляди
 |
Закриті списки та мажоритарні округи не зроблять нову Раду Радою з дійсно великої літери.
Це буде все той же парламент – з «тушками» (дякуємо закритим спискам) та перебіжчиками (спасибі одномандатним округам). Можливість перетрясти ці старі міхи і влити в них молоде вино втрачена. Тож тепер треба думати вже про те, як мінімізувати ризики від старої виборчої системи.
Хотілось би, щоб ця моя авторська колонка була сприйнята як заклик до всіх розумних і прагматичних українських демократів, які цього року йдуть на вибори. Я навмисне роблю акцент на прагматизмі, щоб не говорити про любов до України і не впадати в пафос. Отож, будемо прагматиками.
Спитаємо себе: для чого ми затівали цьогорічні вибори? Для того, щоб очистити український парламент від «п’ятої колони» Москви, від «регіоналів» та комуністів, від тих, хто голосував за диктаторські закони Януковича і хто долучився до кровопролиття в Києві.
А також від тих, хто і по цей день використовує трибуну Верховної Ради як ретранслятор своїх сепаратистських поглядів і на чиїй совісті війна на Сході. Я умовчу зараз про те, що цієї мети можна було б досягти і просто притягненням окресленого контингенту до кримінальної відповідальності. Виходитимемо з того, що вибори вже оголошено.
Тому ще раз: ми проводимо вибори, щоб залишити за бортом усіх означених добродіїв. Але «добродії» ці надто живучі. Вони все одно шукають шпарини, через які можна пролізти до парламенту і спаскудити його. Якщо їхні партійки гниють та розвалюються, вони укрупнюють свої купки екскрементів, аби таки перевалити цей компост через межу прохідного бар’єру.
Якщо ж їх цураються навіть свої (зумисне не буду називати імен, але відомо, що найбільш одіозних персон мають намір викинути зі списку і Партія регіонів, і Партія розвитку, і будь-які інші ймовірні поєднання «П» та «Р»), то ці вигнанці «пригодовують» собі округи.
Потрапити в Раду для них – значить вижити. Їх умотивовує і кримінальна відповідальність, яка гіпотетично маячить десь на обрії, і просто суто шкурне бажання жити так, як вони жили досі. З усіма пільгами, благами й преференціями.
Свій округ це панство засіватиме золотими батонами, срібними багетами чи платиновими круасанами – аби лише прорватися, аби випередити суперника хоч на півкорпуса. Саме цим так небезпечна «мажоритарка» у тому вигляді, в якому вона існує зараз. Адже зараз це – протистояння совісті і користі, двобій шлунка і душі.
Я пам’ятаю, як хвалився у 2012-му Олександр Єфремов. «У нас, – казав він, – уже є 223 заяви депутатів про вступ до фракції ПР». І це при тому, що за партійними виборами Партія регіонів отримала лише 72 мандати. А от серед мажоритарників вона натомість мала цілих 115 душ.
Частково це були люди, які від самого початку балотуватися, маючи суб’єктом висування Партію регіонів, а частково – ті, хто приєднався до ПР згодом. В опозиційні фракції з безпартійних мажоритарників йшли одиниці. Хай і не 223 заяви (тут Єфремов палицю перегнув!), але 187 охочих вступити до лав фракції Партія регіонів таки віднайшла.
І це ще на самому початку каденції, до усіх «тушкувань» і спринту з одного табору до іншого. Морально нестійкі мажоритарники зробили свою чорну справу: вони наростили м’ясця проянуковичівській фракції, яка згодом своєю надлишковою вагою чавила все живе.
Масована атака зі сторони «колишніх»
Історія повторюється. Уже зараз, свідчить сайт ЦВК, йде масована атака на Раду зі сторони «колишніх». Колишніх регіоналів, колишніх комуністів. Чого вартий один лише Сергій Ківалов. Він, нагадаю, не лише людина, котра сфальсифікувала результати президентських виборів у 2004-му. Він також один із двох авторів сумнозвісного закону «Про мову», який був ухвалений у 2012-му.
Ківалов – людина унікальна. Це другий в Україні діяч, який спричинився відразу до двох суспільних вибухів, двох Майданів – мовного та «помаранчевого». Перевершити цей рекорд ще не вдалося нікому, хіба що Янукович так само запустив у дію дві революції. Але Ківалов був хронологічно першим.
Разом з Ківаловим, який претендує на 135-й виборчий округ, на прилеглі «території» наклали оком ще троє колишніх регіоналів. Всі вони нині балотуються, природно, як безпартійні. Крім того ж Ківалова, який раптом згадав, що він є членом Морської партії.
Звичайно, що не саму лише Одещину «окучують» регіонали. Будуть й інші області, де засилля цього баласту дасться взнаки. Просто не всі документи ще подані. А по Одещині вже зараз ідуть «смотрящій» за Одеською облрадою Леонід Клімов (округ №137), помічений у підкупі виборців Олександр Пресман (округ №139) та кнопкодавець Віталій Барвиненко (округ №141).
До речі, троє з цих чотирьох «одеситів»: Ківалов, Клімов та Барвиненко – голосували за сумновідомі закони від 16 січня. Найбільш прикрим буде те, що в разі потрапляння до Ради всі вони отримають не тільки юридичну, а й моральну недоторканність. Як ті, що пройшли горнило легітимності та вогонь виборчої «люстрації».
Єдиний вихід – висунення єдиного кандидата від демократичних сил
Для того, щоб знищити такий сценарій у зародку, є єдиний вихід. Слід висунути єдиного кандидата від демократичних сил. Як мінімум – у більшості округів. Як максимум – у всіх 225-и. Ідея не нова, погоджуюсь. Але ж вона спрацювала у 2012-му? Спрацювала. Тоді чому про це не говорять зараз? Не говорять, коли слід кричати і бити в набат.
Такий єдиний кандидат має постати внаслідок пакту про взаємонепоборювання. Тільки єдність врятує майже безнадійно зіпсовану ситуацію з цьогорічними достроковими виборами. Інакше це «немовля», яке народиться 26 жовтня, краще відразу виплеснути разом із водою.
Я звертаюсь до Порошенка і до Тимошенко, до Яценюка, Гриценка, Тягнибока, до всіх польових командирів Майдану, до всіх, хто очолює нині добровольчі батальйони, але планує брати участь у виборах: пам’ятайте про те, як щурі проникають на корабель і точать його деревину.
Ви різні, вас багато, і немає значення, чи підете ви спільним партійним списком чи різними. Тасуйте партії, як вам заманеться. Але врятуйте «мажоритарку». Не дайте перетворити Ковчег на «Титанік». Інакше ми всі підемо на дно.
Спробуйте домовитися, відкинувши все зайве. Я не закликаю вас любити один одного, бо у політиці сентименти – це зайве. Лише поставтесь з повагою до тої спільної роботи, яку ви затіяли, і до її результатів. Бо перемогу вкрадуть з-під носа – ті, хто не має на неї права, але має більше спритності.
Дайте ненажерам по руках. І тоді у нас все вийде.
Публiкацiї за темою «Політика»:
