- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.
Український народ повторює одну й ту ж системну помилку: ніколи не знищує ворогів повністю. Ні зовнішніх, ні внутрішніх.
У період визвольних воєн Середньовіччя українці не раз отримували шанс розгромити сусідні імперські держави. Гетьман Петро Сагайдачний міг спалити Москву, назавжди вирішивши "російську проблему", а Богдан Хмельницький в аналогічних умовах вирішив не заходити в Польщу. Упродовж століть співвітчизники сповідували ідентичний підхід до воєн - добившись вагомої переваги на фронті, відігнавши противника за умовну межу, кидали зброю і відзначали досягнутий результат. Ворога не нищили, вважаючи: мовляв, ми їм наваляти, вони до нас більше не полізуть.
Ця логіка, що свідчила про пацифізм українців, які не намагалися поневолювати інші народи, як показав хід історії, стала руйнівною для української державності і народу в цілому.
Після 1991-го, здавалося, український менталітет нарешті отримав право на життя. Однак це відчуття було помилкою. І мова зараз не тільки про Росію, що агресивно "встає з колін" за наш рахунок.
Важливіше в даному контексті говорити саме про внутрішніх ворогів. Після здобуття незалежності і заборони Компартії ми дуже швидко пробачили червоних, повернувши їм право представляти ностальгуючий маргінес в Раді, давши можливість талановитим маніпуляторам у владі ефективно вбивати в країні парламентаризм і мертвонароджену демократію.
Потім була Помаранчева революція та її найпопулярніша кричалка "Кучма, Янукович! Нари будуть поруч!". Проте перемога остудила запал пасіонаріїв. Леонід Кучма абстрактним суспільним несвідомим був прощений. Над Віктором Януковичем сміялися, але добивати не стали. За отруєння Віктора Ющенка ніхто не відповів. Ще один антигерой того часу, Віктор Медведчук, організував новий політпроект. Нестор Шуфрич, походивши кілька місяців на допити в Генпрокуратуру, став телезіркою. А ті декілька місяців, які невідомий в масштабах країни очільник Донецької облради Борис Колесніков провів у СІЗО, вдихнули нове життя в його політичну кар’єру, перетворивши регіонального князька в одного з найвпливовіших людей України.
Результатом всепрощаючої ейфорії українців-непереможців зразка 2004-го стали: реставрація Януковича, майже здійсненне поневолення держави донецькими бандитами, спроба зека-президента повернути країну в російське імперське стійло, що завершилася холоднокровними вбивствами в центрі європейської столиці, анексією Криму і прямою військовою агресією РФ.
Але хіба ми зробили висновки? У лютому 2014-го патріоти несли пляшки з бензином на барикади під девізом "Пора міняти систему".
"Ми йдемо міняти систему", - скоромовкою промямлила купка тих, хто безцеремонно, не чекаючи схвалення тих, хто стояв на Майдані, зайняла різні кабінети в історичних будівлях на Печерських пагорбах.
Підкоряючись невикорінному гену миролюбності, прокопчені романтики розійшлися з залитих кров’ю вулиць оплакувати загиблих і відзначати чергову недоперемогу. "Ми, народ, перемогли. А влада тепер точно все змінить", - винесло вердикт, який пахне нафталіном, колективне несвідоме.
У підсумку все залишилося, як було. На кордоні, в податковій, ДАІ, судах, прокуратурі, міністерствах та адміністраціях продовжують справно брати хабарі. За хабарі хабарники наймають хабарників на ласі посади, щоб хабарники могли брати хабарі і красти.
Терплячий народ-недопереможець пасивно проковтнув сфальсифіковані вибори на сході країни і проігнорував чутки про те, як вже новий генпрокурор купив дорогий готель в центрі Києва. Не стали українці штурмувати державні будівлі, і коли нібито нові політики, які прийшли до влади з обіцянками "змінити систему", знизити податки і зробити країну привабливою для інвесторів, почали підвищувати відкати і збільшувати податковий тягар.
За рік ніхто зі злочинців державного масштабу не був покараний. Ніхто із стовпів режиму Януковича не сів у в’язницю. Уже два генпрокурора поспіль не можуть посадити жодного серійного вбивцю в погонах з тих, що розстрілювали беззбройних людей минулої зими.
Носії проклятого гена непереможців терпляче чекають, що світ навколо сам по собі стане справедливим: адже ціна вже була сплачена, а перемога ніби як сталася. Переможена в даному випадку система не повинна перешкодити жити далі. У цей момент система і бере реванш.
Найгірше те, що наші історичні слабкості чудово відомі зовнішнім ворогам. Так чому, ви думаєте, будь-який кровожерний маніяк, що має намір зжерти нас, повинен колись зупинитися?
Актуально
37701 перегляд
Публiкацiї за темою «Політологія»:
